Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вибрані твори - Стельмах Михайло Афанасьевич - Страница 106
«Хоч би добив коня. Живцем роздеруть», — пожалкував і, відчуваючи, як боляче ниє середина, нахиличся до Івана Тимофійовича. Хотів по виразу обличчя пізнати, чи виживе його батько, який тепер став несказанно, до сліз дорожчим і ближчим.
Але обличчя Івана Тимофійовича було прикрите чорним бушлатом. Марков в самій гімнастьорці незручно сидів у санях, притримуючи обома руками пораненого; позаду нього тремтіли і, мов крила, підіймалися вгору рукави розшматованої сорочки.
XVІ
Карпо з жахом одступив од Якова Данька. Лише на один момент страшно почорніло вилицювате, з перекошеним ротом обличчя літнього чоловіка і зразу ж почало заливатися кров'ю. Десятки дробин зрешетили усю голову Данькові, вибили два зуби, порвали носа. Хотів щось сказати — і не зміг: свинцеві кульки глибоко в'їлися в неповороткий язик.
«А могло ж так мене покалічити, — іще відступив крок назад Карпо, і всередині заворушилася шалена радість, хоча обличчя було скривлене переляком. — Чортів Горицвіт! Неодмінно Горицвіт зрешетив чоловіка. Ох, і рука — тяжка, мов камінь». Згадав, як на полюванні Дмитро без промаху бив дичину.
Захеканий, спітнілий і злий повернувся на старе місце Крупяк, і тонкий ніс його затремтів, очі, здавалось, ще більше стали навскіс, коли почув, як стогне Данько, розмазуючи кров по всьому виду. Згодом підійшли Прокіп Денисенко, Ліфер Созоненко, мовчазні, похмурі.
— Проскочили, матері його біс, — ні до кого обізвався Созоненко і застиг на місці: побачив, як червоні важкі краплини котились на кожушок Данька і втискались в попелясто-синій, непрозорий сніг.
— О-о-ок, умхру… Бошеньку мій… — ледве можна було розібрати покалічені слова. Очі в Данька зараз почорніли і на скронях дрібно тремтіли тонкі закінчення брів.
— He помрете, Якове Пилиповичу, — м'якими кроками підійшов Крупяк. — Я вас до таких лікарів — знайомі у мене — завезу, що через три тижні і сліду не залишиться. Зроблять пластичну операцію і будете ще кращий, ніж до цього часу. Ходімо до саней. Ні, ні, тримайтесь. Не дрейфте. Переможемо в боротьбі — і за вами, як за національним героєм, приїдемо. — Мова його була такою ж м'якою, як і хода. Але Карпо, чутливий до всякої зміни інтонації, мимоволі здригнувся, відчуваючи у тоні приховану фальш і навіть більше — огиду і ненависть. Майже фізично відчув усі порухи, що керували тепер Крупяком.
В лісах розбушувалась метелиця. Під ногами свистів і гадючився вітер, а верхів'я дерев глухо і одноманітно нили, як невсипущий біль. Здалеку тоскно-тоскно завив вовк, і мисливським почуттям Карпо відчув, що це був самотній старий сіроманець.
«Почув кров», — і холодна дрож знову прокотилася тілом, коли чомусь уявив, що так само, як Данька, міг би його, Карпа, покалічити Горицвіт.
— О-о-ох… Уммхираю, — стогнав і заточувався поранений.
— Просто навіть соромно вас слухати. Якове Пилиповичу. Не можна ж бути такому, як дитина: побачить кров і вже плаче. Запевняю словом щирого друга: все буде гаразд, — м'яко заспокоїв його Крупяк. І Данько поволі, похитуючись і затуляючи обличчя руками, важко пішов до саней. На якийсь момент Крупяк одстав од нього, з розгону налетів на співучасників, широко перехопив їхні шиї міцними руками.
— Хлопці, він нас усіх викаже. Треба пустити кінці у воду. Гріх беру на себе, — і знову поспішив до Данька, не обертаючись до невеликої застиглої групки.
— Як же воно так? — незрозуміле і з переляком поглянув Прокіп на Карпа.
— А що ж робити? Інакше всім доведеться за гратами гнити. йому вже три чисниці до смерті. Ех, не повезло, — махнув рукою Карпо і знову, уже ближче, вловив моторошне виття.
— Певне, що так, — заїкаючись, насилу вицідив із себе Ліфер.
Карпо швидко метнувся до коней, вивів їх з дубняка, і в цей час він побачив, як позаду неповороткої обважнілої постаті Омелян Крупяк поволі підвів руку з пістолетом, примружився. Нижня губа його перекривилась, одвисла вниз.
Як удар батога, неголосно пролунав постріл, і Данько повалився обличчям у дубняк. Правицею він вчепився за серце, а пальці лівої руки вгрузли в теплий липкий сніг, нагрітий кінською сечею.
— Поїхали! — перший скочив у сани Крупяк, і в голосі його заклекотіли металеві нотки.
Цей прихований сміх пересмикнув усю постать Карпа. — «Добре, що не зі мною таке… До ранку вовки по кісточці розтягнули б…»
…Пізньої ночі, засніжений і втомний, з болісною порожнечею всередині, Карпо, не заходячи додому, попрямував на хутір.
— Ну, як? — впився Варчук округлими допитливими очима в сина. Той хотів одповісти, але задерев'янілі губи тремтіли і не слухались його. Потер їх рукавицею, позривав із брів крижані бурульки, потягнувся до мисника, де стояла горілка.
Бліднучи і збираючи все клинцювате обличчя у зморшки, слухав сина Сафрон. Очі його, набираючи неживого виразу, здавалось, провалились у глибині западини, а рот 'пересмикувався нервово і не часто. Потім Сафрон одхилився назад і з усього розмаху кістлявою вузькою долонею вдарив Карпа в обличчя. Другий удар пройшовся у повітрі — Карпо відскочив убік і, шаленіючи, стиснув кулаки.
— Батьку, не бийтеся! — кинув глухо і застережливо. — Чуєте? У мене теж на душі…
— Не бити, а вбити мало, сучих дітей! — підскочив до Карпа. — Ти ще мені кулаки будеш на батька сучити! Я тобі насучу!
— Ану, хватить мені! Теж розвоювався вояка! — міцним ударом одвів кулак батька. — Треба було самому піти! — в злобі перейшов на «ти». — Буває невдача.
— Чорти нехрещені! Лобурі дурні! Байстрюки! — люто затупотів ногами, неначе затанцював Сафрон, і під очима двома сережками затіпалися фіолетові зморшки. — Самі себе в домовину вганяєте. Не догадались на дорогу деревину покласти? Зразу б сани, як печериця, репнулись! Не догадались коней постріляти!.. Бери зараз сірники — щоб від будинку і попелу не залишилось! Хай не добром, а пожарищем злидні огріють руки!
— Ні, я палити не піду! Не хочу раніше часу лізти чортові в зуби.
— Сам підпалю! Все спалю! Усе до тріски! — Так схопив з комина сірники, що пачка затріщала і приснула білими палічками.
В одній сорочці, розкуйовджений і страшний, світячи поширеними очима, кинувся надвір.
— От старий дурень! — вголос вилаявся Карпо і побіг за батьком. Метелиця круто вдарила його в груди, розпахнула поли кожушка. І в цей час загавкав пес, кинувся до воріт.
— Якого там чорта по ночах носить?! — сердито кинув Сафрон і швидко пішов до воріт, до хрускоту затискаючи у кулаці шершаву пачку.
— Відчиніть! Прийшла колгоспна варта! — обізвався простуджений голос Григорія Шевчика.
— Яка варта? Кого вартувати?
— Твоє добро, щоб не втекло кудись до ранку. І тебе заодно! — весело промовив Степан Кушнір.
— Моє добро!? — похитнувся, заточився назад. «Моє добро забирать», — обухом ударили ці слова, ударили гірше, аніж те, що і його, Сафрона, вже взято під варту.
— Та вже не твоє, а наше — колгоспне. Народ повертає собі украдену в нього працю.
Сірники випорснули з руки. Сафрон люто метнувся до хати, зірвав з стіни берданку і кинувся надвір. Але на порозі його перепинив Карпо.
— Батьку, не дурій. Пізно!
— Відстань, сатано, — зашипів, натискаючи на сина. — Я їх…
— Батьку, про мене подумай, коли про себе не хочеш, — перекрутив Сафронові руки, вирвав зброю і люто вдарив нею об стовп ганку.
Хряснуло, відскочило дерево од заліза, і мимоволі насторожився Карпо: знову почув вовче виття. І зразу зрозумів свою помилку: може ж так затужити чоловік.
— Не треба, тату, — з острахом і жалем підійшов до темної тремтливої постаті, що вдвоє перегнулась на поруччя ганку. Схопив в оберемок, хотів понести в світлицю. Та Сафрон вирвався із рук сина і з хрипом побіг до хати. З-під лави дістав сокиру, але її вчасно вирвав Карпо, здавивши до хрускоту напружені руки батька.
— Тату, покинь! Покинь! За це обоє поплатимось. А нам ще жити треба, дочекатися свого дня. Чуєте? Жити нам треба! Згнити успіємо, — тремтіло від напруги обличчя Карпа: він насилу стримував перекручені руки батька.
- Предыдущая
- 106/322
- Следующая
