Химерне місто Дрободан - Соколян Марина - Страница 40

40

— Налий мені от-того, Фобіусе, — забажав Портфеллер.

Фобіус відірвався від плечей шефа і рушив до столика. Тут би і не стало напою, навколо якого я кружляв останні кілька хвилин, та я, злостивий, вирішив завадити цьому. Тому Фобіус, що вже простягнув руку до пляшки, неочікувано з бентежним гуком полетів до басейну.

— Бу-ги-ги! — прокоментували присутні.

— Там щось було! — відплювавшись, повідомила жертва моєї партизанської акції.

— Ти ще скажи, що перечепився через привид одної із безневинних жертв Системи, — підкинув ідею Потрфеллер.

Присутні ввічливо розсміялися.

— Ну що, шановні колеги, піднімемо бокали за довгоочікувану перемогу над свободою слова! — продовжив відомий підприємець.

— Я за це пити не буду, — відгукнувся я обурено.

— Хто це сказав? Як це? Чому це?

Присутні із підозрою перезирнулися. Тоді я прокашлявся і представив на громадський розсуд останню кавер-версію зловісного реготу.

— Це я, всюдисущий дух масових комунікацій! — повідомив я і штовхнув столик, попередньо підхопивши дорогоцінну пляшку. Інвентар із ефектним брязкотом шугонув до басейну.

— Теракт громадської непокори, рятуйте! — заволали держимодри, і, хто в чому був, у рушнику чи без, перекидаючи лавки та один одного рвонули до виходу. Із тамбура почувся вереск гоблінів і хаотична стрілянина.

Портфеллер залишився позаду і, довівши стабільність нервової системи представника Системи — тьху ти, тафтологіка — спробував пручатися.

— Ти хто?! — вирячився він, намагаючись узріти мою прекрасну подобу.

Я підскочив ближче і вліпив йому звучного ляпаса.

— Ось тобі за маніпулювання масовою свідомістю! Ось тобі за знищення неугодних представників ЗМІ!

Я штовхнув його коліном, і нещасний Портфеллер простягнувся на вогкій підлозі.

— Я закликаю вас, Володарі, — простогнав він, відчайдушно роззираюсь і намагаючись відповзти подалі.

Тут би мені стривожитися і, задовольнившись трофеєм та знущанням над честю і гідністю замовника мого убивства, податися геть. Аж ні, очі мої вже заслав кривавий туман, через який, як відомо, відбувається значне погіршення видимості. А слід було детально роздивитися ось що: тіло Портфеллера безвільно обм’якло, і з нього догори поповзли три цівочки чорного диму, що скоро стали подібними на людські фігури, лишень, здається, не буває людей димчасто-прозорих і з червоними ліхтариками замість очей (хіба на аматорських фотограціях). Я відразу відчув, що не можу поворухнутися. І тут оці химерні фігури заговорили.

Перша фігура, блимаючи очима (в них, здається, не виникало жодних проблем із візуальним сприйняттям моєї особи):

— Ха-ха, цей безтямний пручається наче?Ой, пробі, тримайте, бо зараз заплачу!

Друга фігура, копаючи ногою тіло Портфеллера:

— Він хоче, либонь, опиратись Системі?Це — злий журналіст, але ж це не проблема!В нас методи є їх знешкодити притьмом.

Третя фігура, свердлячи мене очима:

— Їх нищити треба маленькими дітьми!Їх треба стріляти, палити, топити,Аби не казали, що правду не вбити!

Друга фігура із непристойними риторичними жестами:

— Цю правду собі хай застромлять до дупи!Ми — ті, хто тримає весь всесвіт докупи.

Третя фігура, здіймаючи руки у жесті священнодійства:

— Ми можемо все. Ми тримаємо небо,Задовольняючи власні потреби.Без нас вони всі вже давно б показились,З дурними ідеями денно носились.

Друга фігура, руки в боки:

— Ми — влада реальна, бо ми — деміурги,Державного фарсу творці й драматурги.

Перша фігура, піднімаючи вказівний палець:

— За нами єдине, що здатне творити -Фінанси — релігія й бог для еліти.

Друга фігура, наближаючись до мене, продемонструвала гострі пазурі:

— Ну що, час настав вже, мабуть, для розправиНад цими ненормальним. Ми маємо правоСебе захистити, свої інтереси,Від оприлюднення в дідьковій пресі!

Так ось вони які, сумнозвісні Архи! Протягом цього божественного полілогу, я намагався вивільнитися з обіймів сили, що стримувала мою мобільність. Нічого не вийшло!

— Ну чого ви причепилися! — нарешті зміг я вимовити, — Як я можу зашкодити Системі?

Перша фігура відповіла:

— Хіба не редактор ти ниций газети,Що часто друкує плітки і памфлети?Хіба не псуєш імідж наш бездоганний,Оповідаючи правду — поки що — безкарно?

— Я? Який же з мене редактор? Я лише другий тиждень працюю, щоб ви знали! — обурився я, і раптом зметикував — це ж вони так реагують на акредитацію, яку мені підступно підсунув пан Оліфаг!

Друга фігура злісно замружилася:

— Так ось воно що, нас обдурено знову!Та ми помстимося жорстоко за змову!

Тут би мені й звіздець, та втрутилася перша фігура:

— Тепер його вбити? Та, мабуть, паскуда,Для інших повчальної дії не буде.Ось станеш редактором сам, тобі точноМи завітаємо посеред ночі,І буде твоя передчасна кончина -Колегам для остраху добра причина!

Тепер три фігури злилися в одну, що за якусь мить надбала подібності до триголового дракона з палаючими очами. Цей тьмяно-димчастий дракончик видав страшний рик, від чого здригнулися стіни лазні, зробив коло пошани по приміщенню і, зрештою, зник, пірнувши назад до тіла держиморди. Сумно лежав попід стіночкою Портфеллер, навіть не усвідомлюючи, мабуть, що сталося: він же був тільки медіумом для цих потворних злих духів. А що я? Все добре, тільки для кар’єрного росту всі дороги мені перекриті, якщо іще хочеться трохи пожити… Тьху, набрався в тих Архів. Ну і як же ж тепер…