Кодло - Соколян Марина - Страница 36

36

— Добре, що ви прийшли. Дафна вже поволі приходить до тями і скоро зможе говорити.

Еван обійшов ліжко, ставши з іншої сторони, де професор не міг його бачити і корчив звідти різні злобні гримаси. Мені було трохи смішно спостерігати за ним, тож, аби не порушувати урочистої тиші недоречними веселощами, я переключила увагу на постраждалу. Дафна навіть зараз виглядала привабливо: в юному віці сон робить жінок спокійнішими і добрішими, ніж вони є насправді, більше того, навіть найпідступніша мегера виглядає у сні невинною і беззахисною, що не може не стимулювати чоловічий інтерес. Зрозуміло, чого вони товчуться коло ліжка нещасної в таких кількостях…

Дафна заворушилася, зітхнула і нарешті розплющила повіки. Вона обвела очима приміщення і тихо застогнала. Звісно, я теж не була би в захваті, якби, прикинувшись, побачила, що на мене вирячився цілий натовп! Пан Арт взяв її руку в свої долоні і нахилився до ліжка. На Евана я не дивилася, зате дуже добре чула його обурене пихтіння за спиною.

— Дафна, як ти себе почуваєш? — стурбовано поцікавився пан Арт.

— Погано. Таке враження, що голова зараз просто лусне, — манірно поскаржилась вона, переводячи стражденний погляд з Евана на пана Арта і назад, — А що сталось?

— Ти пережила тяжке випробування, — відповів професор, — Невідомі зловмисники напоїли тебе снодійним, викрали і залишили в прихованому приміщенні. Поки що ми не знаємо, хто це був і з якою метою вчинив цей злочин. Але зловмисників неодмінно треба знайти і покарати. Ти пам’ятаєш хоч щось?

— Ні, нічого не пам’ятаю… Лише якийсь неприємний сон… Це було схоже на каземати інквізиції — люди в балахонах, якесь залізяччя… І, вони щось хотіли від мене…

— Вони щось говорили?

— Я точно не пригадую. Якась нісенітниця, здається, звинувачували мене в чомусь. А потім, я пам’ятаю, мені було боляче… Так може це й не сон?

— Боляче — від чого? — поцікавився Еван.

Замість відповіді Дафна закотила рукав своєї бузкової піжами. Потім вона зойкнула і завмерла, з жахом роздивляючись власне передпліччя. Всі позіскакували з місць, намагаючись розгледіти знахідку.

На правому передпліччі, із зовнішньої сторони руки Дафни було кілька неглибоких, але помітних порізів, котрі, навіть якщо дивитися догори дриґом, як це випало мені, разом складалися в літери. Минуло ще кілька секунд, доки мені вдалося розібрати, що там написано.

AONLC.

Якусь мить я пригадувала, звідки ж мені знайома ця абревіатура. Нарешті, до мене дійшло.

Ancient Order of Noble Lords of Congregation.

Створене нашою хворою уявою, таємне товариство. В ту мить, коли я зрозуміла, що це за надпис, зі мною стався ганебний істеричний напад. Мене розібрав настільки невпинний регіт, що мені довелося сісти. Я з усієї сили намагалася стримати цей душевний порив, але мені ставало дедалі смішніше, і я вже нічого не могла вдіяти.

Усі з жахом розвернулися до мене.

— Ірма, що з тобою? — злякано запитав Еван.

— Це ж ці, наші… — між істеричними схлипами проговорила я, — Лорди… В балахонах.

— А чому в балахонах? — здивувався пан Арт. Схоже, він все ж таки зрозумів, про що мова, адже листа від "лордів" він затверджував особисто.

— Аби, цей… Щоб усі боялись… — і я знов розреготалась як остання ідіотка. Правда, мені вистачило розважливості затулити обличчя руками. Може, вони подумають, що я ридаю? Адже ж сталася така біда!

— Гм, ну, це насправді не смішно, — з докором промовив професор Арт, — Але, наскільки я розумію, в нас вже є підозрювані.

— Що це ви маєте на увазі? — з недовірою запитав Еван.

— А чи не ви розповідали мені, як студенти професора Бамбузла, вдягнувши якісь балахони, спробували спародіювати вашу легенду? Гаразд, Дафна, відпочивай; пан Доннер, я сподіваюся, ви глянете до порізу. Я зараз же йду до декана. З цим не можна зволікати, невідомо, що ті покидьки ще можуть втнути…

Професор Арт рвучко підхопився зі стільця і зник за дверима, залишивши нас в німому зачудуванні. Пан Доннер флегматично дістав із свого саквояжу спонжик і антисептик та заходився обробляти поріз. Він взагалі не обтяжував себе виявами хоч якихось емоцій, тому, мабуть, ми рідко коли зверталися до цього пана до допомогу. Правда, у нього завжди, коли треба, можна було дістати різноманітні медикаменти. Цікаво, чи можна було б знайти в його саквояжі те саме сильне снодійне, котрим обпоїли нещасну Дафну?

***З конспектів Ірми Коник, методи формування громадської думки:

Вплив на громадську думку здійснюється через погляди, позиції, переконання, вірування і т.д.

Соціальна установка моє три компоненти:

— знання про щось чи про когось (когнітивний компонент),

— емоційно-оцінне ставлення до об'єкта установки (емотивний компонент),

— готовність діяти певним чином у відповідності з першими двома компонентами (діяльнісний компонент).

(дез)інформаційний "штурм" через канали масового інформування, застосування когнітивного дисонансу (суперечливі повідомлення), інформаційна блокада і т.д.

підбір змісту повідомлення, каналів та агентів впливу у відповідності до потреб, схильностей, переконань цільової аудиторії. Напр. на аудиторію жінок середнього віку матиме вплив повідомлення, де фігурують діти, або "озвучене" дітьми.

провокація. Засновується на механізмі "стимул-реакція". Так, повідомлення про підняття цін на товари першої необхідності (навіть фіктивне) за належного висвітлення спричинить незадоволення владою і масові протести.

***

Протягом дня інформація про "тавро" на передпліччі Дафни набула широкого розголосу. Звичайно, до цього доклалися не лише ми з Еваном, адже до Дафни приходило ще безліч народу — засвідчити прихильність, співчуття чи тихенько позловтішатися. Загальна ситуація справді сприяла тому, що наш колектив зрештою розділився на табори — протагоністів, тобто тих, що співчували постраждалій, і вірили нам; антагоністів — тих, які вважали, що викрадення Дафни — наша ж ініціатива у продовження історії з лордами, та параноїків, що сторожко ставились до обох зазначених груп. До першої групи долучилась невелика частка мілтонівців, тоді як демінорівці пристали до нас майже у повному складі; більша частина мілтонівців — особливо дами — увійшли до групи параноїків, а осередком групи антагоністів, звісно, стали студенти пана Бамбузла. Вони завжди мали до нас особливо теплі почуття, а коли стало відомо, що керівництво підозрює саме їх, я боялася, що дійде навіть до рукоприкладства. Принаймні, Алекс і Джані сновигали навколо з виразом ображеної підступності, що нічого хорошого нам не віщувало.