Кодло - Соколян Марина - Страница 45

45

***З конспектів Ірми Коник, містифікація:

: обман, гру, елементи режисури, фальсифікацію і конспірацію.

— Політична містифікація (застосовується, переважно, для управління громадською думкою, використовується політиками та спецслужбами);

— Літературна містифікація (найчастіше, створення фіктивної персоналії автора, іноді — заплутування читача вигаданими посиланнями, джерелами, особами та ін.);

— Мистецька містифікація (повсюдно використовується для створення ажіотажу, стимулювання інтересу до окремих артистів, митців та мистецьких колективів);

— Наукова містифікація (фальсифікація наукових досліджень, публікація вигаданих "сенсаційних" відкриттів, використання фіктивних експертів та ін.);

— Комерційна містифікація (створення хибних переконань для стимулювання продажу);

— Історична містифікація (може включати фальсифікацію артефактів, хибну інтерпретацію історичних джерел та ін., див. "фальсифікація історії");

— Приватна містифікація (практичні жарти).

: постійний стрес через можливість викриття обману, формування звички до брехні, зверхнього ставлення до об’єкта, іноді — втрата відчуття реальності (професійне вигорання).

***

Як з’ясувалося згодом, я перебувала у несвідомому стані близько доби. Цей час минув для мене нецікаво і малоінформативно — пригадується лише якась низька і чомусь волога стеля та глухі голоси, які я чула немов з дна колодязя. Думаю, викрадачам довелося витратити на мене ще одну дозу хлороформу, оскільки сон мій був напрочуд довгим і липким, мов вчорашній кисіль. Коли дія наркозу вичерпалася, я ще довго не могла отямитись — було таке враження, наче очі, вуха, ніздрі заліплені слизьким болотним мулом, який я не могла вичистити, бо руки чомусь відмовлялися рухатись.

Наступним моїм враженням був холод. Гаспидський, нестерпний холод, який, певно, і привів мене до тями. Ще якусь хвилину я вгамовувала нудотну круговерть в голові, потім поступово зовнішні подразники таки змусили мене усвідомити свій стан та місцезнаходження.

Стояла глуха ніч; на небі, як на сутані монаха, не було ніяких недоречних прикрас — місяць з зірками, схоже, чекали в своєму захмар’ї на кращі часи, тож розгледіти, де я, мені не вдалось. Але я, безперечно, була надворі, а не в приміщенні — про це свідчив близький шум моря і пориви морозного вітру, не стримувані стінами чи якимись іншими умовностями. Далі, я відчула, що моє тіло, яке за самопочуттям більше нагадувало мішок з сіном, перебуває у якомусь неприродному положенні — скрючене на землі, тоді як руки чомусь були вивернуті за спину. Ага, збагнула я, руки, схоже, зв’язані. Я обережно провела аудит решти частин тіла — схоже, все на місці, більше нічого не зв’язано, немає навіть зашморгу на шиї. І це вже тішить.

Я спробувала підвестись. Власне, ніякого бажання вставати в мене не було — вестибулярний апарат іще перебував в стані легкої медитації, прозоро натякаючи мені на недоречність різких рухів. Втім, лежати на холодній землі посеред морозної осінньої ночі теж не було ніякого бажання. Виявилося, правда, що моя ініціатива з надбання горизонтального положення була дещо передчасною — мене відразу ж повело в сторону, і я впала назад на землю, боляче вивернувши зв’язані руки. Відразу ж після цього схили шотландських гір мали нагоду вислухати моє ставлення до життя без купюр…

Злість додала мені сили, тож я спробувала, пересуваючись навкарачки, дослідити місце свого перебування. Від моїх зв’язаних рук тягнулася мотузка — куди, не зрозуміло. Іще трохи потренувавшись у пересуванні на чотирьох, я надибала якийсь сторонній предмет. По ближчому вивченні, з’ясувалося, що це ліхтар. Радість моя, знов таки, була передчасною — вмикатись ліхтар не забажав. Це змусило мене пригадати одну цікаву обставину, яка була безпосередньо пов’язана з викраденнями Дафни і Евана. Як в першому, так і в другому випадку, у справі визволення постраждалих фігурували предмети, які вони виколупали з соуейнського пирога. Ключ і кільце. Ще вчора, роздумуючи над цим, я, будучи особою забобонною, поклала власну знахідку — батарейку — до кишені брюк. На щастя. Тепер, схоже, і для мого "пророцтва" знайшлося застосування…

Я спробувала вставити батарейку до ліхтаря. Нікому не побажаю я таких акробатичних вправ… Адже не так просто здійснити цю операцію зі щільно зв’язаними за спиною руками. Кілька раз я випускала батарейку з рук, лаючись, шукала її в торішній траві, знаходила, пробувала знов… Все ж таки, людський розум одержав перемогу — батарейка вставилася, куди треба, ліхтар ввімкнувся, і я змогла нарешті розгледіти, де я. Я роззирнулася, і все всередині похололо… Не те щоб мені й так не було холодно, але те, що я побачила, змусило мене абстрагуватись від зовнішнього дискомфорту.

А побачила, я, власне, урвище. Прямо під моїми ногами, метрів за тридцять внизу, билося об скелі море. Ще крок, і ми б зустрілись — я і зубаста, пінява прірва. Потім я збагнула — така проста розв’язка не передбачалася тими, хто спланував моє викрадення. Мотузка, що зв’язувала мої руки, тягнулася до міцного дерева, котре росло неподалік. Отож, якби я все таки зірвалася з краю, мотузка не дала б мені впасти, але, одним ривком вивернувши мені плечові суглоби, підвісила б мене над прірвою. Отак, дешево і сердито… Я вже бачила, як Боян, оглянувши місце подій, підбиває підсумок: Malleus Maleficarum, розділ другий, використання диби, одного з найпопулярніших методів тортур…

Не в стані встояти на ногах, я без сил опустилася на холодну землю… Хай йому біс, вилікують, якщо доживу. Я настільки яскраво уявила собі можливий хід подій, що в мене почали боліти плечі… Ще ніколи я не зустрічалася з виявами людської жорстокості настільки… безпосередньо. Ще ніколи лиха і болісна смерть не була настільки близькою. Так, мені дали шанс, але цей шанс був величиною з малесенький крок… Я раптом відчула, що мене огортає нездоланна слабкість, якийсь болісний безтямний транс на межі непритомності. Я нічого більше не можу вдіяти. Залишається лише чекати на порятунок. Це, звичайно, якщо хтось мене шукатиме. А це ще не факт.