Кодло - Соколян Марина - Страница 48

"Цей проект з початку мав назву "Fair Play", тобто "чесна гра", але по ходу дії ми вирішили перейменувати його в проект "Repentance". Цей проект здійснювався за підтримки Міністерства оборони Великобританії та за особистого сприяння, так би мовити, представників правлячої династії…"

Його слова були зустріті глухим гомоном тихого шоку… Он як, значить, правлячої династії… Зрозуміло тепер, хто такий той білявий в масці… Тільки якого лиха їм від нас треба?! Пан Стрейтен кивнув, ніби наша реакція ідеально вписувалася в його сценарний план.

"Я коротко розкажу вам про суть проекту… В нашому суспільстві, традиційно, обман лежить поза сферою етики повсякденного спілкування. Втім час змінюється, змінюючи багато які норми і правила. Нині обман, містифікація, психологічна маніпуляція не лише стають нормою, але й сприймаються як необхідні характеристики для певних сфер суспільної діяльності. Для багатьох саме обман є засобом самореалізації та адаптації до суспільства. Нас, науковців, так само як і провідних представників певних служб міністерства оборони, цікавило, як саме впливає на людську психіку стан безперервної містифікації.

Отож, ви всі були відібрані для участі в експерименті, метою якого було дослідити вплив легітимації обману на поведінку та психологічний стан. Мушу сказати, що це не була перша наша спроба, але попередні експерименти не давали такого показового результату, якого було досягнуто цим разом. Як ми з’ясували, необхідна не лише легітимація обману, не лише активне заохочення до застосування його на практиці, але й елемент конкуренції, котрий провокує людину на нехарактерні для неї вчинки.

Так народилася ідея розподілу студентів на кілька груп, які повинні були змагатися між собою. За нашим планом, одна з груп повинна була створити основу для містифікації, інша — активно заважати першій втілювати її задум, протиставляючи їй свій варіант подій, третя — створювати сприятливий психологічний стан для містифікації, якою б вона не була, а четверта — розіграти найбільш переконливий сюжет. Ці групи, котрі ви краще знаєте за іменами керівників — відповідно до попереднього переліку, професора Арта, професора Бамбузла, доктора Мілтона та професорки Демінор — отримали кожна своє завдання, з якими, як на мене, всі впорались на відмінно…"

Я роззирнулася… "Відмінники" сиділи приголомшені, на обличчях декотрих застигла ідіотська силувана посмішка, яку іноді можна побачити на театральних масках… Дафна затулила лице руками, Боян прикусив губу, Еван м’яв руки немовби перед бійкою… Тоні… Чому він відвернувся?

"Втім…— тим часом продовжував ректор, — практика показала, що існує тенденція по зростанню, так би мовити, жорсткості застосовуваних засобів. Так, якщо група пана Арта, яка заклала фундамент містифікації, обмежилась підробкою листа та демонстрацією артефактів, то група доктора Мілтона, вдалася вже до безпосереднього психологічного тиску. Саме вони переконували колег поїхати із Школи, зазирали вночі у вікна, вони підклали шматок одягу дівчини, яка від’їхала, до вугільної ями, саме вони склали звернення від Лордів…

Голос Стрейтена розчинається в повітрі мов дим дешевих цигарок. Мене завжди нудило від їх запаху…

— Я… Я просто… Це все через ваші витребеньки!

Здавалося, вона зараз заплаче. Ми відійшли в куток, аби не дратувати нещасну.

Горан і Міхал, які сиділи найближче, перезирнулися, усміхаючись.

"… молодці, що тут скажеш, дуже винахідливо. Група панни Демінор вдалася вже до фізичного впливу — викрадення і, так би мовити, елементів тортур. Ще вони дуже артистично розіграли мотив злочинної змови викладачів. Повірте, за цим всім було надзвичайно цікаво спостерігати…"

Ось, значить як…

— Ти хочеш сказати, можна так зухвало брехати — заради мистецтва?

— Можна, — серйозно відповів він.

— І ти… теж так робиш?

— Я? Звичайно.

Я, дурепа, не вірила, я не бажала вірити… Цікаво, що ти відчував тоді, притискаючи до мого обличчя ганчірку з хлороформом? Невже задоволення від служіння мистецтву?

"…А от група Бамбузла перевершила всі наші сподівання — вони наважились навіть інсценувати вбивство, аби лишень останнє слово було за ними…"

Ректор, здається говорив щось і далі своїм байдужим гугнявим голосом. Щось про компенсацію, про зарахування до Університету…

Тільки я дуже сильно сумніваюсь, що його слухали.

Хтось підхопився з місця, хтось обурено лаявся, хтось просто сидів в німому заціпенінні. Кожен з нас, схоже, почув для себе щось нове, кожен був — більше чи менше — приголомшений почутим…

Було таке враження, ніби я насилу прокинулась, прийшла до тями після довгої і тяжкої хвороби… Навколо мене були якісь незнайомі люди, з обличчями спотвореними, ні, не соромом, прикрістю від викриття обману.

А от мені було соромно. Мені було гидко. Мені хотілося якомога швидше потрапити під душ, щоб змити цей бруд. Все це лайно облуди, жорстокості, знущання… Тільки я відчувала, що цей бруд не змити, що він залишиться назавжди як рубці, як опіки…

Смішно, мені ще зовсім недавно хотілось експериментів і ось, будь-ласка, мрії збуваються…

Не було навіть сил обуритись. Вони, звісно, порушили всі можливі закони, але в нашому світі можна обійти що завгодно, тим більше "за особистого сприяння представників правлячої династії…"

А втім, ми самі винні. Ніхто ж нас не силував обманювати інших. Пригадую, мені це навіть подобалось…

Собі, мабуть, можна вибачити все. Але мені все ж таки цікаво, як саме виправдовує себе Тоні, мій добрий єзуїт, в котрого я майже встигла закохатись? Мені надзвичайно цікаво. Він дивиться повз мене, мій чарівний монстр. Відводить очі…

Ми змогли пережити випробування брехнею. Хто ж знав, що випробування правдою виявиться настільки нестерпним?

Ректор озирнув нас своїми риб’ячими очима. Уважно, зацікавлено, мовби спостерігаючи за новим видом зеленої тлі… А може ми і є — новий вид? Покоління без совісті і сорому, покоління містифікаторів… Мутанти людського роду…

Я тихо розсміялась. Ми — покоління переможців. За нами майбутнє.