Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 20

…ХIV…

Ми домовилися зустрітись там же, біля Пам’ятника. Так би мовити, тур по історичних місцях. Я почала з якоюсь несвідомою прихильністю ставитися до Героя, можливо через спільні проблеми з головою, не знаю.

Ми знову з’явилися на площі одночасно — якась підозріла синхронність. На цей раз, для різноманітності, мені просто відібрало дар мовлення, і я тільки чемно посміхалася і виражала свої нечисленні думки універсальною мовою жестів. І тільки коли мені було поставлено питання руба і я відчула, що зараз тільки розведу руками і поплескаю себе по щоках, довелося схаменутися і отямитися.

— Так, я дивно поводжуся. Так, мене щось турбує. Ну, давай, тоді вгадуй і далі — що саме?

Гаел задумався, симулюючи тяжкий розумовий процес.

— Емм… Наближення комети Гея-в-Поппа? Ні? Бордель не виконує бізнес-план на півріччя? Виконує? Ну тоді… А це підозріло, доречі, що виконує, треба перевірити, як це так… Е-е, стоп, без рукоприкладства! Ну, не знаю. Зізнавайся вже, де партизани поховалися!

— Ага, зараз все розкажу, представлю мат-докази і навіть від алібі відмовлюсь, лишень би тобі зробити приємне. Ну, словом, хвилює мене ця історія з Люком. Чого їм від мене треба, питається?

Гаел зупинився, обережно притримуючи щелепу і витріщився на мене, як на останнє чудо природи і техніки.

— Ти не знаєш?! Взагалі не знаєш ? Нічого?

Я гордо хитнула головою. Гаел почухав праве вухо.

— Ну то, значить, я маю тобі розповісти, так? Н-да, довга вийде історія.

Він спритно вхопив мене за лікоть і пришвидшив ходу.

— Це ми куди?

— Не знаю. Ну не хочеш же ти тут, посеред вулиці…

— Я хочу завжди, незалежно від місця подій. Тільки різних речей.

— О! Вітаю! Ти тільки-но сама сформулювала основний життєвий принцип людства. Нам перш за все треба мати на увазі цей постулат, коли ми беремося до роботи.

— Ну а до чого тут Люк?

— Зараз поясню.

Ми зупинилися на набережній, коло кам’яних перил, які надійно відділяли нас від примарних хвиль невеличкої річки. Вона звалася Никавка і десь там впадала до величного Дресу, щоб разом з ним долати шлях до Негостинного Моря. Гаел поклав руки на перила і десь помандрував поглядом за водою, поки я прискіпливо розглядала його профіль. Тільки-но я збиралася підвести підсумки спостереження, він різко обернувся, демонструючи не менш цікавий, як об’єкт дослідження, анфас.

— Скажи, чого ти зараз хочеш, більш за все?

— Мм… ги-ги, — красномовно відповіла я.

— Таке, чого ти не можеш собі дозволити?

— Коло звужується, так? Ну, якщо навіть таке і є, то на кой лях про це говорити? Не можу, значить, не отримаю.

— Так от. Є така штука, як ЗЗБ — Задоволення Заборонених Бажань. Звичайно, існують такі суспільні норми чи моральні принципи, через які (так прийнято вважати) людина не може переступити. Вона усвідомлює, що її бажання чи спосіб його задоволення неправильний, інколи навіть злочинний, але від того бажання не зникає. Накопичується величезний запас енергії, призначеної для задоволення бажань, яку би та й на добрі справи — будувати світле майбутнє чи там інфраструктуру, так ні! Безтолкові смертні дуже ефективно використовують її з метою себе ж і помордувати. Деякі, правда, досягають успіху у мистецтві, та то інша розмова. Наше ж завдання перед вітчизною якраз у тому і полягає, щоб допомогти людині вчинити ГРІХ — Гарантоване Розкріпачення Інгібованих Характеристик, тобто отримати ЗЗБ. Тоді відкриваються шлюзи і — тільки тримай, що називається, торбу і лови ту психосоматичну енергію, яка так охайно була запроторена в темний кут свідомості, таке собі підземелля для тортур. Ми отримуємо тоді можливість робити таке, що смертним і не снилося, напевне, ти вже помітила. Ну а з якими ЗБ доводиться працювати інкубам і суккубам, теж, на мою думку, очевидно.

Вражена жорстокістю світу, я негайно втопила погляд у холодних водах Никавки, побовтала його там трохи, та потім підняла, мокрий і приголомшений, на симпатичного демона, що стояв поряд. Він продовжував розвивати тезу.

— Звичайно, цим наше поле діяльності не обмежується. Бажань же різних — безліч. Я чув, був серед смертних один аналітик ЗБ, такий собі спеціаліст з жіночої істерії. Але жаль, давно це було, добре би в його власних бажаннях покопирсатись! Н-да. Так от, береш піраміду потреб і обираєш собі те, з чим тобі найзручніше працювати. Що там… бажання влади — дуже сильна штука. Повага, самореалізація, що вже мови про володіння різними там матеріальними цінностями…Ти думаєш, чому я працюю на такій суспільно-відповідальній посаді? Тим більше в мене можливостей вийти на ширший зріз соціуму і його різноманітних бажань. І це завдяки Люку, в нього зараз є широкий доступ до всіляких там державних органів. Він допомагає нам, а ми ділимося своїми здобутками.

— Але навіщо це все? Якщо я правильно зрозуміла, ви збираєте силу, яка потрібна — для чого?

— А-а, ну ми ж не люди. Ми, до речі, а не ви. Цей світ зовсім не є нашою історичною батьківщиною. Ми тут… як би це… діаспора. І колись ми, можливо, зможемо повернутись до того більш досконалого світу, з якого нас було витурено.

— Повернення в Едем? Ти віриш в це? Ну і за що ж нас вигнали, за гарантоване розкріпачення інгібованих характеристик?

— Що ти! Це була банальна боротьба за владу.

— А ти кажеш, більш досконалий світ. Не знаю, я чула зовсім іншу інтерпретацію.

— Це ще від кого?

— Від пана Бішопа, мого викладача з прикладної Демонології. Ув’язався за мною і тепер дошкуляє Мадам Мадлен.

— Викладач з Демонології?!

Гаел раптом зробив якийсь різкий недоладний рух, вхопився за серце і присів. Я думала, йому недобре стало від характеру моїх знайомств, аж ні, він реготав як навіжений, схлипуючи і хапаючи ротом повітря.

— Викла-дач з Де-гха-ха -моно-хо-ло-гхі-хі-ї! Боже!

— А що, власне, за причина такої бурної і невгамовної радості?

— А ти уяви собі хворого на голову убивцю, що подорожує у товаристві Ломброзо!

— Ти, Гаел, сам такий хороший (небезпечний збоченець, якого в чорний для людства день недогледіли санітари з відділу шокової терапії). Ще радій, що я за собою увесь ЗБОНЧ не приволокла, разом з ДУПІ, а могла би!