Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 23

…ХV…

Мої життєві цикли, схоже, повільно, та неухильно посувалися у напрямку нічного існування. Ранок сприймався тепер, як притча про Армагедон — зі страхом належного покарання моєї неспокійної пиятицької душі.

Але чи притаманна мені ця загадкова субстанція? Треба проконсультуватись у спеціаліста. І що я таке, взагалі? Постінформаційний атавізм доіндустріальної епохи? О, яка, виявляється, глибока і щира сила самокритики властива моєму могутньому інтелекту! Хоча, справа це досить інтимна. Аби мені хто сторонній таке повідомив, я б йому влаштувала дякую-по-спині-ломакою з усією силою правдивої вдячності! Ну, досить, теж мені, страждання молодого Вертера. Любомудрствувати будеш, коли тобі за це заплатять.

Я мужньо вибралася з ліжка, позіхаючи післяплатою і в аванс, і прислухалася. Слава Богу, хоча б ЗБОНЧ забрався звідси. Тихо, якщо не брати до уваги звуки, характерні для навколишнього середовища. У будинку розпусти вічна ніч — хвала Аллаху і адаптивності сучасного бізнесу.

Першим ділом, я склала собі алгоритм кампанії з насолодження повнотою буття. Зараз — ванна з молоком ослиці, потім — духмяний чай з приворотним зіллям… Ех, життя суккубське, складне і непередбачуване! Чого мені зараз не хотілося, так це…

Тут — грюкіт у двері, від якого в мені прокинувся жах, страх, невроз і клаустрофобія. На порозі — зловісний дух помсти мені, нахабній і нераціональній, пан Теодор Бішоп.

— Так це бачити вас, тут і зараз.

— Що це було? — зацікавився непрошений гість.

— Складаю список своїх найпотаємніших бажань, щоб потім використати їх на зло людям. От уже надумала зумисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю в стані афекту.

— У мене до тебе справа.

— Ви помиляєтесь. Ви потрапили сюди випадково, зараз вибачитесь і заберетесь геть звідси.

— Ти повинна мене вислухати!

— Нічого я вам не винна, я вільний дух… е-е, мене ніхто не любить, і все прийдешнє проклина. Дайте вийти!

Коли він загородив собою вхід, я накинулася на нього з кулаками, прийомами карате і страшними прокляттями. Бішоп на провокацію не піддався. Тоді я відійшла, прокашлялася і видала відчайдушне “рятуйте, гвалтують!” на всіх частотах. Відповіддю мені був непристойний регіт за стіною і тактичне “хе-хе” звідкись з коридору. Хороший був психологічний прийом, та препогана контрольна група. Геть зіпсована. Ну, добре. “Він платити відмовляється!” — зарепетувала я на тональність вище у гармонічному мінорі. Підмога прибула миттєво, швидше ніж 911 демонів, яких викликали наші, вправні у кабалі, предки в особливо скрутних ситуаціях. Підмога, звісно, в обличчі неповторної Мадам Мадлен.

— Бішопе, як це розуміти?

Ага, прогресивна громадськість на моєму боці!

— Ти ж знав, що чіплятися до неї зранку значить піддавати загрозі спокій навколишніх і якість сервісу!

Ну, ось, що чекати підтримки від вічно заклопотаної власними інтересами дрібної буржуазії?

— Мені треба в душ, а цей тип заважає мені подбати про чистоту помислів і гігієни.

— Теодоре, дай нещасній вдовольнити її примітивний потяг!

— Ну, звичайно, у висококультурної складної системи в твоєму обличчі, такого потягу не виникає. Хто ще тут дбає про якість сервісу? Дивно, як цей бізнес взагалі прибуток приносить!

— Вже ж, не твоїми зусиллями.

— А дозвіл хто дістав? Моя покійна бабуся?

— Та тут же все на ній тримається!

— Ну, якщо я — не бабуся, Б’янка не покійна, і дівчата мені не родички, виходить, що вищеназвана особа ти і є.

— Твоя покійна бабуся? — Бішоп був однозначно збитий з пантелику.

— Так, тобто ні, не покійна.

— Оп-па! А я — Червоний Капелюшок. Вибач, бабцю, що без гостинця.

— Ага, дочекаєшся від тебе. Теодоре, що ти від неї хотів? Як ти міг помітити, мене це теж стосується.

— Стосується, значить. А часто він отримував від тебе те, що від мене хотів?

— Та вже ж частіше, ніж тобі дозволяють твої моральні переконання.

— Чули, Бішопе? Ну. І як воно — з бабцею своєї студентки? Боюсь, це не те, чим можна похвалитися колегам за чаркою.

Медді і Бішоп, обоє, вкрилися червоними плямами. Боже, зараз заріжуть, позбиткуються над трупом і скажуть, що так і було! Допоміг мені своєчасний вияв рефлексу самозбереження. Вороги на мить втратили пильність, а я, акі горліца, метнулася між ними і помчала в душ. Ха-ха, моя взяла!

Душ у нас чудовий, на автономному опаленні: дошки постачає агент з регіону. В дядька Архі Па (відразу видно, дитя імміграції) пилорама на місці старовинного поселення під Манівцями, що звалося Монте-Карлівка (давня, романтична назва!). Деревини там полишалося чимало — очевидно, в старі часи руйнування підвалин і злітання дахів було повсякденною практикою (стик європейського та азійського кліматичних фронтів — це вам не хухри-мухри!). З агентом ми розраховуємося регулярно, от тільки що буде, як знову заборонять взаємозаліки? Невже ж гроші платити?

Ну, звісно, турбота про наші майбутні бізнесові стосунки з дядьком Архі зовсім не завадила мені отримати задоволення від гігієнічної процедури. От колеги у бурсі завжди дивувалися, яка мені з того радість, що я там, збоченка, роблю на одинці сама з собою півтори години. Де вже їм, недолугим, зрозуміти, що тут просто думається надзвичайно легко, з’являється впевненість, оптимізм і геніальні ідеї. Як, думаєте, Архімед винайшов свою силу? (“Відчувай Силу, Люк!” — сказав він тоді. Чи то не звідти?) Ну, здається, все ж таки то було у ванні. У душа, звичайно, є свої переваги.

Я повернулася звідти достатньо збадьореною, щоб оцінити реальність того, що відбувається. Медді і Бішоп влаштували явку в моїй кімнаті і не збиралася звідти йти. Так, що там з моєю покійною бабусею?

— Люба Медді, — почала я, — поясни, будь-ласка, свої слова стосовно нашої родинної спорідненості.

Медді зміряла мене схвальним поглядом.

— Ти ба. Може, ранковий душ не така вже й погана ідея. Ну так, правда, я дійсно твоя бабуся, себто, твоя мати була моєю дочкою, якщо так зрозуміліше.

— Медді, це що ж, дійсно, в тебе революція закінчилася перемогою пролетаріату і тепер — повна відсутність царя в голові? Яка ти мені бабуся, ти ж виглядаєш максимум років на десять старше!