Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 27

— Зараз-зараз.

— Ого, когось ти мені нагадуєш. Є у мене один знайомий, який ледве не трупом ліг на порозі, аби не дати мені приємно і корисно провести час.

Гаел стурбовано усміхнувся.

— Демонолог? Цей твій, з прекрасними очима?

— Хіба я так казала?

Він відвернувся, ефектно блимнувши червоними нутрощами плаща. Ну, таке! Не міг же він образитися? Певно, не міг. Деякі на такий прояв душевної чутливості просто не здатні. За кілька хвилин Гаел царським жестом спинив маршрутку, і двоє гнідих з сумним поглядом припаркувалися коло бордюру. То була маршрутка компанії “Конесвіт”, що працювала, як королівський концесійний підрядник. Тепер їх до дідька розвелося, всякі там “Конесили”, “Коньтранзити” і навіть “Конетакси”, що вже викликало асоціації з якимось генетичним монстром.

Ми влаштувалися на зручних сидіннях, і маршрутка рушила в далеку путь. Сутеніло. На фоні готично-темного небозводу, що виднівся з вікна, профіль Гаела виділявся, як розкішний витвір епохи рококо. Мене давно вже хвилювало питання, як чинять демони зі своїми ЗБ, і може би дізнатись… Але, це ми що, вже приїхали? Відпрацьованим рухом Гаел допоміг мені вибратися з екіпажа, я огледілася… і нічого не зрозуміла.

— Ну, і що ми робимо під стінами Стародівочого монастиря? Це ж твоя парафія, ні? Хочеш влаштувати мені показовий виступ?

— Ой, хочу, не повіриш.

Він відчинив якісь невисокі двері, там — темний прохід під аркою, а далі маленький дворик і ще двері, за якими сходи, що вели вниз.

— Яка конспірація! Може тут іще й рентген з металдетектором?

— Був металдетектор, так його звільнили за недостойний установи стиль поведінки та пиятику.

— Ого, строго у вас.

Нарешті, сходи закінчилися, і почалися двоє охоронців, загорнуті у туніки з плямистої тканини хакі.

Охоронці поводилися коректно, навіть більш ніж. До Гаела вони поставилися з очевидною повагою, запопадливо відчинивши перед нами важкі залізні двері, на мене ж впав лише ліниво-зацікавлений погляд, як то на чергову дебютантку весняно-літнього сезону, чи то пак, на чергову… мм, як не образливо, але так, напевне і виглядало, фаворитку сонцесяйного голови муніципалітету Манівців. Кумедно, але я ж з самого початку взяла на себе роль шкандальної стажерки, так що все йде по плану, треба лише прокурора хорошого знайти… Е, стоп, дорогенька, ну і чого це тебе так зачепило? Добрий дядя Гаел не дасть злим людям позбиткуватися над його маленькою товаришкою, правда ж? Так що спокійно.

Чудова практика з самонавіювання, але що толку? При вигляді приміщення, в якому ми опинилися, я мимоволі втратила такий чудовий орієнтир у морі злиднів, як душевна рівновага. Тут було кілька кімнат, зі стінами, забарвленими у приємні для ока, заспокійливі червоно-чорні контрасти, всюди щось світилося, мигтіло і блимало; під стелею клубочилися димові спец. ефекти, перекреслені об’ємними променями ліхтарів. Від пульсоподібного ритму тутешньої музики радісно двигтіла основа черепа, ніжно поскрібував нюхові рецептори солодкуватий дим. Народу було напаковано, як тюльки в діжці, та уявіть собі вульгарно вбрану, переважно нетверезу, тюльку, яка б активно і дуже близько комунікувала, знаходячись у постійному броунівському русі

— Ш-шо це? — тільки й змогла проказати я.

— Вечорниці, — повідомив Гаел, — ходімо дістанемо чогось випити.

…ХVІІІ…

Наступні півтори години ми з Гаелом, як то кажуть, активно відпочивали. Себто, займалися пиятикою і просто дуріли при музичному супроводі. Щось таке, видно, було в тому солодкуватому диму, від чого дах зі скрипом рушив з нагрітого місця (мені потім сказали, що то був церковний ладан, якраз відповідний стимулятор для шабашу). А може, я просто чимось обпилася, чи й не яке для мене нововведення. Але ефект був досить цікавий: музика, яку я не надто оцінила з самого початку, тепер просто вимагала моєї участі у всенародних ритуальних гоцалках. Гаел швидко помітив нездоровий блиск в моїх очах і галанто запропонував трохи пострибати з метою показати присутнім кілька екзотичних манівцівських прийомів у стилі “перекотикамінь” з високим підніманням гомілки. Досить скоро ми вибороли собі чималенький життєвий простір серед тюлечної плазми і, щасливі своєю перемогою над ентропією, поновили запас палива і рушили в обхід залу.

Гаел мав хитрий намір познайомити мене з елітою місцевого діаспорського осередку. Перше ми натрапили на одного парадигматичного пана, якого в миру звали Першоквітень, певно через його любов до злих жартів. Він був знаний науковець і часто влаштовував симпозіуми з питань боротьби з Забороненими Бажаннями, під кодовою назвою “Тотем”. Ці зустрічі набули досить скандального забарвлення після того, як пан Квітень сказав, що “ми тут, знаєте, людей роздягаємо” і явився на зібрання в одних мештах, хоча потім йому запропонували все таки одягти капелюха, як символ його належності до дієздатної еліти.

Далі ми зустріли пана Бутербродського, відомого столичного денді. Не знаю, чи то прізвище у нього таке, що він може знаходитися у спорідненості з власниками Мак-Бутербродальдса, чи прізвисько — схоже, що дядько таки полюбляє бутерброди, та й інші наїдки, судячи з його непересічних габаритів. Я смикнула Гаела за рукав:

— Це що, і є він — е-е, Бегемот?

— Тихо ти! — перелякався Гаел, — хто ж так розкидається справжніми іменами? Це дуже неввічливо, крім того…

— Слухай, це ж і у тебе має бути…

— І у тебе, не переживай.

— Але ж я навіть не в курсі!

— Нічого, дізнаєшся колись. Повір, це зовсім не приносить відразу ж щастя, здоров’я і успіхів в особистому житті.

Словом, благополучно втік від теми. Нічого, розвідка не спить і навіть не лікується від безсоння. Далі мені довелося привітатися з баронесою Конотопською, однією з перших дам при королівському дворі. Прославилася вона тим, що зраджує своїм ідеалам направо і наліво, особливо, наліво, скептично ставиться до правомірності монархії і, взагалі, заперечує усе здорове і прекрасне, живучи за принципом “А Баба Яга проти”. Терпіли її виключно за гарні очі.

Потім я познайомилася з опальним Паулем, графом Панамським, відомою акторкою Агнесою Сумною, що спеціалізувалася на ролі бранок, полонянок і маркітанток, та чаклункою Туманхмарою, яка вміла передбачати погоду, поклавши на голову банани для ліпшої концентрації.