Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 36

— Ну, чому бути, того не минути.

Ми піднялись до нашої з Медді кімнати. Соромлячись, посідали на різних сторонах ліжка. Власне, соромилась я, так що Підрядникові навіть довелося мене заспокоювати.

— Делі, ну що… вважай, що це практичне заняття з сексології. Твоя ж спеціалізація.

— Угу, — я трохи оживилася, — почнемо з якої культури? Аполонівської? Репресивної чи оргаїстичної? Ви знаєте, обрядові звичаї тубільців острова Онанайя Мелатонізійсського архіпелагу…

— Тс-сс. Який Онанайя? Ти щось чула про Полікойтунезію?

Що тут скажеш? Підрядника ж не за красиві очі обирали. Треба було, правда, тендер влаштувати, та вже якось час піджимав. Зрештою, в умовах цейтноту могло бути і гірше.

Як воно було? Ну так, правда, перші враження найсильніші. Та… коли моїм очам відкрилася широка панорама живописних тріщин на стелі, мені, чесно кажучи, стало трохи прикро. Як же ж, унікальна подія… Наївна! Але загалом… це було схоже на мій перший досвід їзди верхи — Медді якось возила мене знайомитись з життям у стилі кантрі. Отже… Ну, проблеми з тим, щоб з сідла не вилетіти, пристосовуєшся, як можеш, поки наб’єш собі м’яке (і не тільки!) місце — наступного дня шкутильгатимеш. М’язи з внутрішньої сторони ніг втомлюються через незвичний спосіб застосування, так потім, мало того, що шкутильгатимеш, так ще хода така, як у маркітантки після великої перемоги рідної армії. А як коня понесе, так тут хіба — триматися міцніше і, як то кажуть, насолоджуватися красивим пейзажем. Хіба ж тварюка слухатиме, що ти їй маєш сказати про філософію екзистенціоналізму? А дух, звичайно, захоплює. Ну, вхекаєшся, мокрий, як хлющ і, змучений, наче рятував життя суїцидальному десантнику, засинаєш сном мертвого праведника. Отака романтика.

Та зрештою, якесь полегшення я все ж отримала. Зранку я прокинулася спокійна, як море в штиль: було все — глибоко по фігу. Бішоп вже десь завіявся, і хвала всевишньому — бачити його не хочу. Теплі промені сонечка сипалися на скуйовджене ліжко. Я солодко позіхнула і пошкутильгала до ванни. Фізіономія в дзеркалі мені зовсім не сподобалася: синці під очима, плями якісь червоні на обличчі. Хоч би поголився, скотина! Та, яке-не-яке, а все ж — відображення, вчора і такого не було. Як мені тепер в очі дивитися панові Теодору — після такого акту невідкладної медичної допомоги? Хоча, можна сказати, я йому теж життя врятувала. Я тут якраз дізналася, що таке “запущена німфоманія” — вдовольнити суккуба може тільки інкуб, і тоді хана одному з них, або ж звичайний чоловік — тоді, він сердешний, і простягне ніжки. Бішопові пощастило, мені — не дуже. Та хай вже йому, де наше не пропадало.