Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 40

В нього аж очі запалали інфернальним вогнем, коли його думка запрацювала над можливими способами потрясання моєї пам’яті. Далі висувалися різні варіанти: стрибки з банджо до Тартару, концерт негритянського кантрі, ніч із психоаналітиком, година в ліжку з Мадонною… Все це я відхиляла тоном розбещеної інфанти — все в нас було, все ми бачили. Аж раптом…

— Слухайте, а в вас гріхів багато?

— Безліч.

— А що, якщо повести вас висповідуватися? Там точно з’ясують, що у вас і як — їм же план здавати.

— Ага, дуже цікаво… План, кажете?

Але пан Вергілій вже підхопився, засліплений ідеєю. Довелося його наздоганяти. Він довго блукав запорошеними пилом вічності вуличками, аж поки ми не вийшли на майдан, де височіла… височіло, щось подібне до церкви. Правда на куполі красувалася супутникова антена, стіни були обвішані рекламними плакатами: “Найкращий приход Пургаторію”, “План — усім охочим”, “Міняємо індульгенції на ладан та інше куриво, торг.”, “Отримайте благословіння святої Марії-Хуани”, “Ставимо свічки та косячки за здравіє, за кайф, за упокой” і т. д. Майоріли стяги з гербом Св. Семілії. Біля дверей вишикувалася черга.

Пан Вергілій мусив використати якісь особисті зв’язки, з кимось покурити, комусь підмазати, та нарешті нас пропустили до приходського патера. Він оглянув мене зачумленим оком.

— Давно останній раз висповідувалися?

— Е-ее…

— Зрозумів. Причащатися будем, я запрошую. Дячок, неси!

Ми зручно розташувалися коло вівтаря, всім роздали по тарілочці і пакетику. Як мені пояснили, там була мука на проскурки. Правда, її чомусь вдихати треба було, а не пекти. Я відразу ж зайшлася диким кашлем, і все навколо заверті…

Кайф наступив відразу. Глюк був неперевершений: переді мною скакали статечні інквізитори, розмахували розпеченими щипцями, модельними іспанськими чоботями і різним хірургічним приладдям. Загрожували покалічити, осоромити, вигнати з роботи і все розказати мамі. Я мужньо трималася, кричала, що нехай мені хоч все життя на мінімальну зарплату прожити і платити з неї квартплату, а все одно нікому нічого не скажу. Вони, вражені моєю витримкою, відступали, та потім знову, обіцяли звільнити від податків до сьомого коліна, подарувати красивий мандат і хатинку в Швейцбанкії, та я не вірила, оскільки в ДУПІ були всі привілеї, чесно зароблені гроші і права людини.

В ДУПІ! Стоп, де ж це я вже чула?