Діти капітана Гранта (др. перевод) - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 73

Толіне, що стояв перед ним, не міг виконати цього наказу. Він прибрав скромну позу й очікував запитань географа.

- Учню Толіне, - мовив Паганель знову, - назвіть мені п’ять частин світу.

- Океанія, Азія, Африка, Америка й Європа, - відповів Толіне.

- Відмінно! Почнемо з Океанії, бо зараз ми тут перебуваємо. Які її головні складові частини?

- Вона складається з Полінезії, Меланезії, Мегалонезії[77] й Мікронезії. Головні острови: Австралія, що належить англійцям, Нова Зеландія, що належить англійцям, Тасманія, що належить англійцям, острови Чатам, Окленд, Макарі, Кермадек, Макін, Маракі й інші, що теж належать англійцям.

- Добре, - мовив Паганель. - Ну, а Нова Каледонія, Сандвічеві острови, Мендана, Помоту?

- Ці острови перебувають під протекторатом Великобританії.

- Як! Під протекторатом Великобританії? - вигукнув Паганель. - Мені здається, що, навпаки, Франції...

- Франції? - здивувався хлопчина.

- Гай-гай! - мовив Паганель. - Так ось чого навчають вас у Мельбурнській нормальній школі!

- Так, пане професоре, хіба ж це зле?

- Це чудово! Вся Океанія належить Англії! З цим питанням закінчено. Перейдемо до інших.

Напівроздратований, напівздивований вигляд Паганеля дуже звеселяв майора.

Іспит тривав.

- Розповідайте про Азію, - сказав географ.

- Азія, - почав Толіне, - величезна країна. Столиця Азії - Калькутта. Головні міста: Бомбей, Мадрас, Аден, Малакка, Сінгапур, Коломбо. Острови Лакадівські, Мальдівські й інші. Всі належать Англії.

- Добре, дуже добре, учню Толіне. А Африка?

- Африка складається з двох великих колоній: Капська колонія на півдні, столиця - місто Кейптаун; на заході англійські володіння з головним містом Сьєрра-Леоне.

- Прекрасна відповідь! - мовив Паганель, що вже трохи оговтався з цією англо-фантастичною географією. - То знамените викладання! Що ж до Алжіру, Марокко, Єгипту, то їх, певна річ, викреслено з англійських атласів! Ну, а тепер я залюбки поговорив би про Америку.

- Вона ділиться, - почав Толіне, - на Америку Північну й Америку Південну. В першій англійцям належить Канада, Новий Брансвік, Нова Шотландія і Сполучені Штати під управлінням губернатора Джонсона.

- Губернатора Джонсона? - вигукнув Паганель. - Наступник великого доброго Лінкольна, вбитого божевільним фанатиком, прихильником рабства! Чудово! Ліпше й бути не може! Ну, а Південна Америка, її Гвіана, Шетландський архіпелаг, Георгія, Ямайка, Трінідад і решта - це теж англійські володіння? Я не сперечатимуся з тобою, але, Толіне, я дуже хотів би почути твою думку, чи, певніше, думку твоїх навчителів про Європу.

- Про Європу? - перепитав Толіне, що ніяк не міг збагнути, чому так розпалився географ.

- Так! Про Європу! Кому належить Європа?

- А певно, Європа належить англійцям, - відповів хлопчик переконано.

- Я теж так гадаю, - мовив Паганель. - Але що саме в Європі належить Англії?

- До її володінь увіходять Англія, Шотландія, Ірландія, Мальта, острови Джерсей і Гернсей, острови Іонійські, Гебрідські, Оркадські...

- Гаразд, гаразд, Толіне, але в Європі є інші держави, що про них ти забув згадати, мій хлопчику!

- Які, пане? - спитав Толіне, анітрохи не збентежений.

- Іспанія, Росія, Австрія, Пруссія, Франція...

- Та ж то провінції, а не держави, - мовив Толіне.

- Це щось нечуване! - вигукнув Паганель, зриваючи з носа окуляри.

- Звичайно, провінції. Столиця Іспанії - Гібралтар.

- Чудесно! Незрівнянно! Бездоганно! Ну, а Франція? Як француз, я не від того, щоб дізнатись, кому ж я належу.

- Франція - англійська провінція, - спокійно відповів Толіне, - головне місто Кале.

- Кале! - заволав Паганель. - Як! Ти гадаєш, що Кале досі належить Англії?

- Авжеж.

- І ти думаєш - це столиця Франції?

- Так, пане професоре, і там живе губернатор, лорд Наполеон...

Це вже було занадто - Паганель вибухнув нестримним сміхом. Толіне стояв ні в сих ні в тих. Його питали, він намагався відповісти якнайкраще. Безглуздість його відповідей не можна було ставити йому за провину, він цього і в гадці не мав. Проте хлопчик не зніяковів, він поважно очікував кінця незрозумілих веселощів ученого.

- Ось маєте, - мовив сміючись майор до Паганеля, - хіба ж я не казав, що учень Толіне візьме над вами гору?

- Авжеж, мій любий майоре, - відповів географ. - Так он як навчають географії в Мельбурні! Далеченько сягають пани професори з Нормальної школи: Європа, Азія, Африка, Америка, Океанія, увесь світ підлеглий англійцям! Що й казати, за такої хитромудрої науки тубільці, зрозуміло, коритимуться англійцям. Ну, а Місяць, Толіне, як ти гадаєш, він також належить англійцям?

- Він їм належатиме, - поважно вирік маленький австралієць.

Тут уже Паганель зірвався з місця - він не міг стримуватися далі. На нього напав сміх, і він одбіг за чверть милі від табору, щоб насміятись там досхочу.

Тим часом Гленарван розшукав у дорожній бібліотечці книжку Самюеля Річардсона “Короткий нарис з географії”, широко розповсюджену в Англії й багато ближчу до справжньої географічної науки, ніж мельбурнські викладачі.

- Візьми, дитино, цю книжку, - мовив він до Толіне, - і бережи її. В тебе дещо невірні уявлення з географії, їх треба виправити. Я дарую тобі цю книжку на згадку про нашу зустріч.

Толіне мовчки взяв книжку, уважно оглянув і похитав недовірливо головою, не наважуючись покласти її в кишеню.

Була вже десята година вечора. Поночіло. Пора подумати про спочинок, адже завтра вставати на світанку. Роберт запропонував Толіне половину своєї постелі, й маленький австралієць погодився.

Кілька хвилин по тому леді Гелена й Мері Грант пішли до фургона, чоловіки полягали під наметом; Паганель досі реготав, і сміх його зливався з неголосним ніжнотонним щебетанням диких сорок.

Уранці, коли перший сонячний промінь збудив мандрівників, вони марно шукали австралійського хлопчика. Толіне як у воду впав. Чи ж хотів він швидше добутися до .рідного Лаклану, чи, може, образився на Паганелів сміх - хтозна. Але Гелена, прокинувшись, знайшла біля себе букет свіжих мімоз, а Паганель в кишені своєї куртки - “Географію” Самюеля Річардсона.

Розділ XIV

КОПАЛЬНІ ГОРИ ОЛЕКСАНДР

1814 року добродій Родерік Мерчісон, нині президент Королівського географічного товариства в Лондоні, дослідивши будову Уральських гір і ланцюга, що простягся з півночі на південь од південного узбережжя Австралії, побачив між ними надзвичайну подібність. А взявши до уваги, що Урал багатий на золото, вчений-геолог зміркував: поклади коштовного металу можуть знайтися і в австралійських горах, Він не помилився. Через два роки йому надіслали з Нового Південного Уельсу зразки золотої руди, й він намовив багатьох корнуельських гірників податися до Австралії, у золотодайні райони Нової Голландії.

Френсіс Дюттон натрапив у Південній Австралії на перші самородки, Форб і Сміт відкрили перші золоті розсипи в Новому Південному Уельсі.

Початок було зроблено, й шукачі золота линули з усіх усюд - англійці, американці, італійці, французи, німці, китайці. А втім, лише 3 квітня 1851 року Гергревс знайшов багатющі золоті поклади й запропонував губернаторові колонії Сідней Фітц-Рою за помірну винагороду в п’ятсот фунтів стерлінгів указати родовища. Пропозицію відхилили, але ч поголоска про відкриття Гергревса швидко поширилась. Шукачі золота посунули до Саммергілла й Леніс-Понда. Так народилось місто Офір, що завдяки видобутку золота швидко зросло й розвинулося.

Досі провінція Вікторія нікого не цікавила, проте багатством своїх покладів вона мала перегнати згодом і Офір.

Справді, по кількох місяцях, у серпні 1851 року, в провінції Вікторія знайдено перші самородки, й невдовзі в чотирьох округах розпочато видобуток золота. Округи Балдарат, Овенс, Бендіго й гора Олександр - всі мали поклади; проте на річці Овенс розробкам перешкоджали підґрунтові боди; в Баллараті - надмінна строкатість родовищ; в Бендіго - невідповідність кам’янистого ґрунту вимогам роботи. Тільки на горі Олександр об’єднались усі умови, сприятливі для видобутку золота, і цей коштовний метал, піднявшись у ціні до 1441 франка за фунт, досяг рівня, найвищого з усіх світових ринків.

77

Мегалонезія - тут ідеться про Нову Зеландію.