Джейн Ейр - Бронте Шарлотта - Страница 117

людського: він торує людям шлях до довершеності, поборюючи, мов той велет, поганські й кастові упередження, що захаращують той шлях. Хоч який він суворий, який вимогливий і честолюбний, але то суворість воїна Ґрейтхарта, який охороняє валку прочан від нападу диявола Аполліона. То вимогливість апостола, який промовляє іменням Христовим, коли каже: «Хто хоче йти за мною, хай відмовиться од себе, візьме свій хрест і йде мені в тропі». То честолюбство високого духовника, що прагне бути в першій лаві тих, хто спасенний уже на землі, хто стоїть безгрішний перед Господнім троном, хто поділяє останні могутні звитяги Спасителя, хто призваний, вибраний і вірний.

Сент Джон неодружений, і вже хтозна, чи одружиться. Досі він сам справлявся зі своєю працею, а вона вже наближається до свого завершення: його славне сонце вже на вечірньому прузі. Останній лист, який я одержала від нього, я читала зі сльозами на очах, однак він сповнив моє серце побожною радістю. Сент Джон дожидається смерті, а по ній певної винагороди — свого незаплямованого вінця. Я знаю, що наступного разу чиясь незнайома рука напише мені, що його врешті прикликав до себе Господь. То нащо через це плакати? Ніякий страх перед смертю не затьмарить останньої Сент Джонової години: його розум лишатиметься ясним, серце безстрашним, сподівання певними, а віра несхитною. Запорука цьому його власні слова.

«Мій володар, — пише він, — уже попередив мене. Щодень він промовляє дедалі ясніше: «Дожидайся! Я незабаром прийду!» І я чимраз палкіше відповідаю: «Прийди, Господи Ісусе! Амінь!»