Відродження - Кінг Стівен - Страница 88

88

Є надія, а отже, я живу.

Двічі на тиждень, після розмов з Едом, я сідаю у вітальні Конових лікарняних «апартаментів» і розмовляю ще трохи. Дещо з того, що я йому розказую, — правда. Наприклад, про колотнечу в «Харбор-хаусі», таку, що довелося поліцію викликати, про особливо велику партію клумаків з майже-новим одягом у «Ґудвілі», про те, як я нарешті змусив себе сісти й додивитися всі п’ять сезонів «Жучків[181]». А дещо — вигадка. Як та жінка, з якою я буцімто зустрічаюся, офіціантка в «Гавайській казарці», а також довгі розмови з Террі по «скайпу». Мої відвідини — це радше монологи, а не розмови, тож у них без художнього вимислу не обійтися. Мого реального життя просто не вистачить, бо цими днями воно так скупо умебльоване, наче номер у мотелі.

Завершую я завжди словами про те, що він надміру худий, треба більше їсти, а ще — що я його люблю.

— Коне, а ти мене любиш? — запитую я.

Досі він мені не відповідав, але часом його губи торкає легка усмішка. А це вже сяка-така відповідь. Ви зі мною згодні?

* * * * *

Коли настає четверта і збігає час моїх відвідин, я зворотним курсом вирушаю назад до атріуму, де вже видовжуються тіні — від пальм, авокадо й великого покруча-баньяна[182] в центрі всього тутешнього рослинного світу.

Я рахую кроки й мигцем позираю на двері, що попереду, але так, щоб не відривати погляду від килима. Якщо не чую того голосу, що шепоче моє ім’я.

Часом, коли це стається, у мене виходить не звертати на нього уваги.

Часом не виходить.

Часом я нічого не можу з собою вдіяти та підводжу погляд. І бачу, що лікарняна стіна, пофарбована в заспокійливий пастельно-жовтий колір, раптом зникла, а замість неї з’явилися сірі кругляки, зцементовані стародавнім розчином і порослі плющем. Плющ мертвий, його парості кістлявими руками чіпляються за каміння. Маленькі двері у стіні сховані від стороннього ока (щодо цього Астрід не помилялася), проте вони є. Голос долинає з-за них, просочується крізь старезну іржаву замкову шпарину.

Я рішучо крокую вперед. Інакше — ніяк. На тому боці дверей чигають жахіття, що їх годі осягнути розумом. Там не просто земля смерті — там земля за межею смерті, де повно божевільних кольорів, скаженої геометрії і бездонних прірв, де Великі животіють своїми нескінченними життями чужаків і плетуть свої нескінченні лихі думки.

За тими дверима — Нулль.

Я йду далі й пригадую двовірш з останнього електронного листа Брі: «Не мертве те, що може вічно спати,/ А по мільярдах літ і смерть здолати».

«Джеймі, — шепоче голос старої жінки крізь шпарину в дверях, що їх тільки я можу бачити. — Прийди. Прийди й прийми життя вічне».

«Ні, — відповідаю я їй, так само, як і колись, у своєму видінні. — Ні».

Що ж… поки що все гаразд. Але рано чи пізно щось неодмінно станеться. Щось завжди стається. І вже тоді…

Я прийду до Матері.

6 квітня — 27 грудня 2013 р.

Примітка автора

ЧАК ВЕРІЛ — мій агент. Він продав цю книжку та надавав мені турботу і підтримку.

НЕН ҐРЕМ редагувала цю книжку гострим оком і ще гострішим синім олівцем.

РАС ДОР, мій невтомний дослідник, здобував мені інформацію, коли вона була потрібна. І якщо я в чомусь налажав, то лише тому, що до кінця не зрозумів. У таких випадках винуватьте мене, а не його.

СЮЗЕН МОЛДОУ приймала всі мої дзвінки, навіть коли я був діставучим козлом, і заохочувала мене просуватися вперед.

МАРША ДіФІЛІППО та ДЖУЛІ ЮҐЛІ опікуються моїми справами, дотичними до реального світу, щоб я міг жити у світі уяви.

ТАБІТА КІНГ, моя дружина і найкращий критик, вказувала на слабкі місця й спонукала виправляти їх. Що я й робив, наскільки міг. Люблю її, сил нема.

Дякую вам усім, а особливу подяку хочу висловити «РОК БОТОМ РІМЕЙНДЕРЗ»[183], які навчили мене, що бути застарим для рок-н-ролу неможливо, і з 1992-го давали мені відриватися на «Опівнічній годині». Починаючи з Е. Уся ця херня починається з Е.

Банґор, штат Мен

вернуться

181

The Wire — американський серіал (поліцейська драма), знятий у місті Балтимор, штат Меріленд.

вернуться

182

Бенгальський фікус, дерево родини Шовковицеві родом із Бангладеш, Індії та Шрі-Ланки. Вирізняється повітряним корінням на великих горизонталь-них гілках

вернуться

183

«The Rock Bottom Remainders» — гурт, що з’явився 1992 р. У його складі грають переважно письменники, які на один тиждень на рік стають рок-зірками.