Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Знахар - Доленга-Мостович Тадеуш - Страница 53
– Ну, це дурниці! А що ще?
– Та ж через Антонія. За оту крадіжку і що він, начебто незаконно лікує, його на три роки до в’язниці посадили.
– Це неможливо!
– Можливо, бо посадили.
І Зоня докладно розповіла Чинському, як усе було.
– Радилися ми тут, як його рятувати, але який же тут може бути рятунок, – закінчила вона. – А тепер звиняйте, мені до господарства треба. Марися, певне, хутенько надійде.
І вона вийшла, а Лешек розчулено почав роздивлятися інтер’єр кімнати. У всьому вбачалося Марисине замилування до чистоти й естетики. Скільки ж напрацювалися її бідолашні рученята!
«Відтепер цьому кінець!» – думав він, і його охоплювала невимовна радість.
За вікнами падав лапатий сніг, дедалі густіший і густіший.
«Щоб вона тільки не заблукала», – хвилювався Лешек.
І раптом почув тупання в сінях. Був упевнений, що це вона. Стояв посеред кімнати й чекав. Двері відчинилися. Марися зупинилася на порозі, скрикнула й замалим не впала, якби він вчасно не підхопив її. Тримав в обіймах, обсипав поцілунками вуста, очі, від доторку його рук танув сніг на її пальтечку.
Марися поступово опритомнювала.
– Кохання моє єдине, – шепотів він. – Щастя моє… Нарешті ти зі мною, жива й здорова, і моя… Усе піднялося проти нас, але тепер нас ніщо не розлучить, ніщо не розділить… Певне, ти думала, який я поганий, що забув тебе… Але це неправда! Присягаюся, що це неправда! Скажи, що ти мені віриш!
Марися притулилася до нього.
– Вірю, вірю, вірю…
– І кохаєш мене досі?
– Кохаю. Кохаю дужче, ніж будь-коли раніше.
– Сонце моє! Скарбе мій! А скажи, ти ж не думала про мене погано?
Помітив у її очах вагання.
– Поганого не думала, – озвалася вона врешті. – Ні. От тільки було мені страшенно сумно. Я так чекала… Так страшенно чекала… Стільки днів.
– Повір мені, – споважнів Лешек, – що ти однаково щасливіша за мене. І я стільки днів пережив, але вони були стократ, тисячократно важчі, ніж твої. Бо я нічого не сподівався.
Він замовк, а тоді додав:
– Мене ввели в оману.
Марися похитала головою
– Не розумію.
Йому було складно наважитися розповісти правду. Нарешті видушив:
– Від мене приховали, що ти видужала. Ні, я не думаю, що то був лихий намір. Спочатку твій стан був безнадійний, а потім… Адже ніхто не знав, що ти для мене – весь світ. І мені нічого не сказали.
Марися кивнула, і в очах у неї зблиснули сльози.
– Тепер уже знаю, тепер я розумію. І… тобі було сумно… що мене немає?
– Сумно? – вигукнув він. – Марисе! Ось тобі докази! Ось! – сягнув до однієї кишені, до іншої, обшукав скрізь.
– Певне, я ці листи залишив у Людвикові на столі. Але прочитаєш завтра.
– Ти писав до мене, Лешеку? – здивувалася дівчина.
– Не до тебе, щастя моє! – заперечив він, прикусивши вуста. – То були прощальні листи. До батьків, до друзів. Я приїхав учора, нині вранці написав їх. А ввечері…
Він глянув на чорні шибки, до половини засипані снігом.
– О цій порі… мене б уже не було.
– Лешеку! – нажахано вигукнула дівчина.
– Нащо мені було жити без тебе!
Обнялися, і сльози спливали великими краплинами по щоках, змішуючись у спільний струмочок. Плакали над лихим минулим, над любовним смутком, розпачем, який вигорів у них дощенту, плакали над своїм щастям, таким великим, таким усеосяжним, що їм здавалося, наче вони в ньому загубилися, такі крихітні й несміливі.
Розділ XVII
Лешек не помилився. Коли він, напівпритомний, виїздив з дому, то справді забув листи на письмовому столі біля ще не заадресованих конвертів. Після його від’їзду в Людвикові запанував справжній хаос. Економка, пані Михалевська, від надміру переживань сама спазматично розридалася, а пізніше, коли сяк-так заспокоїлася, розповіла про перебіг розмови з Лешеком так плутано, що минуло чимало часу, доки вдалося збагнути, що власне сталося й чому.
Встановлення справжнього перебігу подій було заслугою пана Чинського, по якого, звісно, відразу ж послали на фабрику. Він не обмежився розпитуваннями економки. Від слуг довідався, що Лешек викликав садівника, а від того – що йому було наказано позрізати всі найкращі квіти в оранжереї.
Зрозуміло, що пан Чинський не забув також перевірити, за писанням яких листів застала Лешека Михалеся. При цьому він виявив таку обережність, що попри досить енергійні домагання рідних, нікого не впустив до кімнати сина. Тому й зміг їх сам зосереджено прочитати.
Зосередженість, проте, аж ніяк не виключала того, що під час читання руки пана Чинського почали тремтіти, а на чолі виступили краплини поту. Зміст листів укупі зі свідченнями економки, не залишав жодних сумнівів, і чітко пояснював причини Лешекової апатії, а тоді його від’їзд.
Отож, коли повернулася пані Чинська, і коли пан Станіслав попрохав її пройти до кабінету, він уже міг стисло описати нещодавні події й пояснити ситуацію.
– Сьогодні вранці Лешек покликав садівника й наказав йому зрізати майже всі квіти в оранжереї. Заявив, що сам їх забере й не пояснив, куди. Потім сів писати листи. Перш ніж я тобі їх дам прочитати, люба Елю, мушу тебе запевнити, що це вже неактуальне, і небезпека минула.
– Яка небезпека? – діловито запитала пані Чинська.
– Наміри Лешека вчинити самогубство.
Пані Елеонора зблідла.
– Нісенітниці! – нахмурилася юна.
– Читай! – відповів їй чоловік, простягаючи списані аркуші паперу.
Вона читала швидко, і лише прискорене дихання свідчило, що це для неї величезне переживання. Закінчивши, вона сиділа мовчазна, заплющивши очі. Обличчя раптово постаріло.
– Де він? – тихо запитала пані Чинська.
– Послухай далі. Отож, листи залишилися тут, бо до кімнати ввійшла Михалевська. Лешек запитав у неї, на якому кладовищі поховали цю дівчину, про яку він так розпачливо пише у своїх листах. Звичайно, Михалевська була здивована й пояснила йому, що дівчина жива. Сказала йому також, де її можна знайти. Можеш собі уявити, як уплинула на нього ця звістка. У нього стався нервовий зрив чи щось таке. Потім, сам не свій, побіг до стайні запрягати коні. Ледве встигли йому принести шубу й шапку. Поїхав у бік Радо- лишок, звичайно, до цього нещасного млина, де, як відомо, живе ця Марися.
– Ти послав когось за ним?
Пан Чинський знизав плечима.
– Це не мало би сенсу. Зрештою, з ним кучер. Очікуючи твого повернення, я не прийняв жодного рішення. Проте я міркував над цією ситуацією й дійшов певних висновків. Якщо дозволиш…
– Я тебе слухаю.
– Отож, ми передусім довідалися, що Лешекові почуття до цієї дівчини були не минущим вподобанням, а глибоким коханням.
Пані Чинська прикусила губу.
– Це абсурд!
– Особисто я з тобою згоден. Але треба рахуватися з об’єктивними фактами. А факти свідчать, що він її кохає. Ніхто не відбирає собі життя від розпачу за кимсь, хто просто подобався. Це одне. Тепер він довідався, що вона жива. І зазнає такого шоку, що лякає всіх присутніх удома. Воно й не дивно. Людина, котра вже кілька місяців перебуває в надзвичайно пригніченому стані й обмірковує лише вид самогубства, раптом віднаходить усе, що втратив. І тоді пригадує собі, що саме рідна мати сповістила йому про смерть цієї дівчини. Усвідомлює, що ми обоє не повідомили його про її одужання. А тепер подумай, як він нас засуджує, як безсумнівно засуджує!
Пані Чинська прошепотіла:
– Але ж я не обманювала його! Принаймні була переконана, що кажу правду.
– Та переконавшись, що це було не так, ти вирішила приховати це від нього.
– Не приховати. Просто я не вважала, що Лешека це настільки цікавило, аби про це писати.
Пан Чинський зробив невизначений жест рукою.
– Ти помиляєшся, люба Елю. Ти чітко сказала мені тоді, що слід приховати від Лешека те, що Марися одужала.
– Але це задля його ж добра.
– Це вже інша справа.
– Задля його добра. Я хотіла, щоб цей роман вивітрився йому з голови.
- Предыдущая
- 53/65
- Следующая