Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен - Страница 58

58

Пам’ятку «НЕ ДАТИ СЕБЕ ЗЛОВИТИ» вона спалила в каміні, розворушила попіл коцюбою, а вже тоді одяглася в шкіряну куртку і натягнула на руки пару рукавичок з тонкої шкіри. В підкладці куртки малася глибока внутрішня кишеня. Туди сковзнув один з різницьких ножів з кухні Тесс, просто на удачу, і Тесс нагадала собі не забувати, що він там хорониться. Останнє, чого вона потребувала у цей вікенд, так це випадкової мастектомії.

Перш ніж зробити крок за поріг, вона ввімкнула охоронну систему.

Вітер умить вхопив її в роботу, шарпаючи за комір куртки, смикаючи за просторі холоші карґо-штанів. Листя вирувало мініциклонами. У не те щоб зовсім темному небі над дорогим їй куточком коннектикутського передмістя хмари стрімко перебігали лицем місяця-щербаня. Тесс подумала, що ця ніч доволі підходяща для фільму жахів.

Вона сіла в «Експідішен» і зачинила дверцята. Самотній листок присів на лобове скло, та зразу ж і рвонув десь геть.

— Я втратила глузд, — промовила вона нейтрально. — Він загубився й помер у тому кульверті, або коли я ходила навкруг крамниці. Це єдине можливе пояснення.

Вона завела двигун. Том-ТомТом засвітився й промовив:

— Вітаю, Тесс. Схоже, ми вирушаємо в подорож.

— Ти правий, друже мій.

Тесс нахилилася до нього і запрограмувала в меткому маленькому механічному розумі Тома садибу №75 на Ажур-лейн.

— 33 —

Район, де жила Рамона, вона роздивлялася в інтернеті через «Гугл Земля»[158] і, приїхавши туди, Тесс побачила, що він саме так і виглядає. Поки що все йшло добре. Маленьке ново-англійське містечко Брустер, Ажур-лейн лежала майже на його околиці, доми тут стояли далеко один від іншого. Тесс проїхала повз №75 із поміркованою приміською швидкістю двадцять миль за годину, з’ясувавши, що світло в будинку горить, і лише одна машина — якась з останніх моделей «Субару», котра ледь не кричала, що вона належить якійсь бібліотекарці — стоїть на під’їзній алеї. Ніяких ознак пласконосого «Піта» чи ще якогось великого ваговоза. Ну, й старого пікапа з обмазаними мастикою «Бондо» фарами нема також.

Вулиця закінчувалася розворотним майданчиком. Тесс ним скористалася, поїхала назад і, не даючи собі часу на вагання, завернула на під’їзну алею садиби Норвілл. Вимкнула фари й двигун, а тоді вже зробила довгий, глибокий вдих.

— Повертайся цілою, Тесс, — промовив Том зі свого місця на контрольній панелі. — Повертайся цілою, і я проведу тебе до твоєї наступної зупинки.

— Я намагатимуся з усіх моїх сил.

Вона взяла свій жовтий блокнот (тепер у ньому не було ніяких записів) і вилізла з машини. Ідучи до дверей Рамони Норвілл, блокнот вона тримала перед собою, притискаючи його до куртки. У місячному світлі її тінь — мабуть, єдине, що залишилося від Колишньої Тесс — ішла поряд з нею.

— 34 —

Передні двері Рамони Норвілл були обрамлені смугами фасонного скла. Товсте скло викривлювало перспективу, але Тесс змогла розгледіти красиві шпалери і коридор з полірованим паркетом. Там стояв приставний столик, на якому лежало кілька журналів. А може, каталогів. У кінці коридору виднілася велика кімната. Звідти доносився звук телевізора. Вона дочула спів, отже, Рамона, либонь, не дивиться «Пилку». Фактично, якщо Тесс права і там звучить пісня «Підкорюй кожну гору», Рамона зараз дивиться «Звуки музики»[159].

Тесс натиснула кнопку дверного дзвінка. Зсередини долетів передзвін, схожий на вступні ноти «Діксі»[160] — дивний вибір для Нової Англії, хоча з іншого боку, якщо Тесс має щодо неї рацію, Рамона Норвілл дивакувата жінка.

Тесс почула гупання великих підошов і напіввідвернулася, щоби світло, яке линуло крізь фасонне скло, торкалося лише краю її обличчя. Відтуливши від грудей жовтий блокнот, вона виставила його перед собою і почала ворушити рукою в рукавичці, ніби щось у ньому записує. І ще дозволила трохи похилитися своїм плечам. Тепер вона просто якась собі жінка, котра проводить якесь опитування. Вечір неділі, вона втомлена, їй усього лиш треба дізнатися назву улюбленої зубної пасти цієї господині (або бодай її запитати, чи курить вона тютюн «Принц Альберт»), а потім уже їхати додому.

«Не тривожся, Рамоно, можеш сміливо відчиняти двері, всякому ж видно, що я тиха, невинна жіночка з тих, що не неспроможні й гусака настрахати».

Боковим зором вона побачила, як за дверима зринуло спотворене фасонним склом, ніби риб’яче, обличчя. Далі повисла пауза, яка, як їй здалося, тривала аж занадто довго, а тоді Рамона Норвілл прочинила двері.

— Так? Чим можу допомо...

Тесс обернулася до неї. Світло з прочинених дверей упало на її обличчя. А потрясіння, побачене нею на обличчі Рамони Норвілл, нищівне потрясіння, з відпалою щелепою, сказало їй все, що їй хотілося взнати.

— Ви? Що ви тут роби...

З правої передньої кишені Тесс видобула «Лимоночавильника» 38-го калібру. По дорозі сюди зі Сток-віліджа вона була уявила собі, як він там застрягне — уявила це з кошмарною яскравістю, — але револьвер витягся безперешкодно.

— Відійди від дверей. Спробуєш їх зачинити, я тебе застрелю.

— Ви цього не зробите, — промовила Норвілл. Від дверей вона не відступила, але й не затріснула їх також. — А чи ви здуріли?

— Рушай у дім.

Норвілл була одягнена в просторий домашній халат блакитного кольору, і, помітивши, як той нап’явся в неї на грудях, Тесс націлила туди револьвер.

— Спробуй лишень крикнути, і я тут же стріляю. Навіть не сумнівайся, курво, я анітрохи не жартую.

Великі груди Норвілл опали. Губи в неї відсмикнулись назад, оголивши зуби, а очі в орбітах бігали туди-сюди. Не скидалася вона зараз на бібліотекарку, тим паче на гостинну й життєрадісну. Тесс бачила в ній пацюка, застуканого біля його нори.

— Якщо ви вистрелите з цього револьвера, всі сусіди почують.

Тесс щодо цього мала сумніви, але не сперечалася.

— Для тебе це не матиме значення, ти вже будеш мертвою. Давай, заходь усередину. Якщо гарно поводитимешся й відповіси на мої запитання, можливо, будеш усе ще живою завтра вранці.

Норвілл позадкувала, і Тесс увійшла крізь прочинені двері, міцно тримаючи перед собою револьвер. Щойно Тесс зачинила за собою двері — зробила це ногою, — як Норвілл тут же зупинилася. Застигла біля столика з каталогами.

— Нічого не хапай, не кидай, — попередила Тесс, побачивши по тому, як смикнувся рот жінки, що хапання й кидання дійсно було на думці в Рамони. — Я тебе читаю, як книжку. Як би інакше я тут опинилася? Давай, рушай далі. Туди, аж до вітальні. Я просто в захваті від співочого сімейства Траппів[161], коли вони в гарному гуморі.

— Ви божевільна, — промовила Рамона, та проте знов почала задкувати. Взута вона була в черевики. Навіть перевдягаючись у домашній халат, вона залишала на ногах ті свої великі, потворні черевики. Шнуровані, вочевидь, від «Men’s»[162]. — Я поняття не маю, навіщо ви сюди заявилися, але...

— Не жени мені тут лайно, матусенько. Навіть не ризикуй цього робити. Все було написано в тебе на обличчі, тільки-но ти відкрила двері. Все, до останньої рисочки. Ти гадала, що я мертва, авжеж, кажи?

— Я не розумію, про що ви...

— Нас же тут лише двоє, дівчаток, тож давай, признавайся.

Вони вже опинилися у вітальні. На стінах сентиментальні малюнки — клоуни, сирітки з великими очима — а навкруги купа полиць та столиків, заставлених різним безділлям: сувеніри у вигляді снігових кульок та тролів-дитинчат, статуетки Берти Гуммель[163], Дбайливі Ведмедики[164], керамічний цукерковий будиночок а-ля Гензель і Гретель. Хоч Норвілл і була бібліотекаркою, жодної книжки тут не вбачалося. На телевізор дивилося крісло «Лей-зі-бой»[165] з подушечкою для ніг перед ним. Поряд з цим фотелем стояв столик-таця. На ньому містилися пакет сирних «Дудлів»[166], велика пляшка дієтичної коли, телевізійний пульт і свіжий «Телегід»[167]. На телевізорі стояла фотографія в рамочці, на якій Рамона обнімалася з якоюсь іншою жінкою, дами притискались щоками одна до одної. Фото виглядало на те, що його було зроблено десь у парку розваг або на якомусь сільському ярмарку. Перед ним в світлі верхньої люстри променисто іскрилася кришталева цукерниця.

вернуться

158

«Google Earth» — комп’ютерна програма; складений з аерофотознімків та супутникових фотографій «віртуальний глобус», де можна побачити більшість місць на планеті «з висоти пташиного польоту».

вернуться

159

«The Sound of Music» (1965) — екранізація однойменного бродвейського мюзиклу Ричарда Роджерса і Оскара Гаммерстайна; оптимістична пісня «Підкорюй кожну гору», яку виконує Мати Абатиса, спрямована на підбадьорення головної героїні фільму, Марії.

вернуться

160

«Dixie» — написана Деніелем Емметом (1815-1904) у 1850-х рр. пісня, яка стала неофіційним гімном Півдня США і широко виконується музикантами різних стилів; сьогодні дехто вважає її слова образливими стосовно чорних американців.

вернуться

161

Сюжет «Звуків музики» побудовано на реальній біографії селянської дівчини-сироти з Тіролю, послушниці Марії, котра спершу працювала вчителькою сімох дітей вдівця барона фон Траппа, а потім стала його дружиною й організувала успішний сімейний вокальний ансамбль; під час аншлюсу Австрії Гітлером 1938 року сімейство емігрувало до США, де оригінальний гурт «Trapp Family Singers» існував до 1957 року, а їхні нащадки живуть і виступають і по тепер.

вернуться

162

«Men’s Wearhouse» — заснована 1973 року компанія, що спеціалізується на продажу суто чоловічого одягу, взуття та аксесуарів; гасло: «Вам сподобається, як ви виглядаєте. Я це гарантую».

вернуться

163

«M.I. Hummel» — торгова марка серії керамічних фігурок, заснованої на малюнках дітей німецької художниці, францисканської черниці Марії Інокентії Гуммель (1909-1946).

вернуться

164

«Care Bears» — серія персонажів, які вперше з’явилися 1982 р. на вітальних листівках, а відтоді також випускаються у вигляді плюшевих, керамічних та інших ведмедиків.

вернуться

165

«La-Z-Boy» — бренд м’яких домашніх меблів, які випускає однойменна компанія, заснована 1929 року в штаті Мічиган.

вернуться

166

«Cheez Doodles» — сирні палички, що з 1950-х рр. випускаються заснованою 1921 року пенсільванською компанією «Wise Foods».

вернуться

167

«TV Guide» — заснований 1948 року в Нью-Йорку тижневик.