Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен - Страница 71

71

— Так, про що це ми тут говоримо? Ніби ви хтось на кшталт... ну не знаю... безсмертного?

— Вельми довго живучого, якщо точніше, — сказав Лядвио. — Що підводить нас, як мені здається, ближче до того, що я можу зробити для вас. Вам, певне, сподобалося б подовження життя.

— Чого досягти неможливо, я гадаю? — спитав Стрітер. Подумки він вираховував відстань до своєї машини, та як швидко він туди зможе добігти.

— Звісно, що можливо... за деяку ціну.

Стрітер, котрий свого часу чимало награвся в скребл, уже уявив собі літери прізвища Лядвио на фішках і встиг перетасувати їх.

— Грошима? Чи ми говоримо про мою душу?

Лядвио сплеснув долоням й заразом лукаво підкотив угору очі.

— Ніякої душі не знаю, як то примовка каже, поки вона мене не вкусить за гузно[197]. Ні, гроші — це єдина валюта, як воно віддавна заведено. П’ятнадцять відсотків від ваших прибутків впродовж наступних п’ятнадцяти років цілком мене влаштують. Без усякого агентського посередництва, як то у вас кажуть.

— Це розмір мого подовження? — зважував Стрітер зі щемкою пожадливістю ідею п’ятнадцяти додаткових років. Такий період здавався дуже довгим, особливо у порівнянні з тим, що він мав наразі попереду: шість місяців блювання, невпинне посилення болю, кома, смерть. Плюс стандартний некролог, у якому обов’язково буде фраза «після довгої й відважної боротьби з раком». Тощо і таке інше, як люблять повторювати у «Зайнфельді».

Лядвио підвів руки, виставивши долоні на рівні плечей, ніби казав: «Хтозна?»

— Можливо, й двадцять. Напевне сказати не можу: цього не вирахувати, як параметри запуску ракети. Але якщо ви очікуєте на безсмертя, то викиньтецюдумкусобізголови. Я торгую лише правдивими подовженнями. Це найкраще, що можу запропонувати.

— Мені таке годиться, — сказав Стрітер. Цей пан його розрадив, а якщо той потребує партнера для своєї клоунади, то й Стрітер готовий залюбки йому підіграти. До якоїсь межі, звісно. Так само усміхаючись, він простягнув руку понад ломберними столиком.

— П’ятнадцять відсотків, п’ятнадцять років. Хоча мушу вас попередити, що п’ятнадцять відсотків від зарплатні помічника менеджера банку навряд чи забезпечать вам сидіння за кермом «Ролс-Ройса». Хіба що «Гео»[198] та й то...

— Ще не всі на місці клепки, — перебив його Лядвио.

— Авжеж, безклепкий, — зітхнув Стрітер, прибираючи простягнуту було руку. — Містере Лядвио, дуже приємно було з вами поспілкуватися, ви подарували мені світло радості цього вечора, що, як я вважав, тепер уже не є можливим, і я сподіваюся, ви самі також отримаєте допомогу з вашими ментальними пробле...

— Замовкніть, дурний чоловіче, — перебив його Лядвио, і хоча усмішка його не щезла, приємного в ній тепер нічого не залишилося. Він раптом ніби виріс — дюйми на три щонайменше — і перестав здаватися таким опецькуватим.

«Це все освітлення, — подумав Стрітер. — Надвечірне світло здатне на такі трюки». А неприємний запах, який він раптом зауважив, це, либонь, не що інше, як повіви згорілого авіаційного пального, що їх приносить на цей гравійний майданчик з-поза сітчастого паркану легкий вітерець. Усе пояснювалося просто... проте він замовк, як йому було наказано.

— Чому чоловік або жінка потребують подовження? Ви хоч коли-небудь питалися в себе про це?

— Звичайно, аякже, — відгукнувся Стрітер дещо різкуватим тоном. — Я працюю в банку, містере Лядвио. В «Ощадно-позиковому банку Деррі». Люди просять у мене подовжень кредитів постійно.

— Тоді ви самі знаєте, що люди потребують подовжень, аби компенсувати нестачу, іншими словами, куцість чогось: короткі кредити, короткі члени, короткозорість тощо.

— Йо, такий цей куцохвостий світ.

— Істинно так. Проте, навіть несьогосвітні речі мають свою магу. Негативну вагу, ту, що найгіршого роду. Тягар, знятий з вас, мусить бути пересунутим деінде. Простий закон фізики. Психогенної фізики, так би мовити.

Стрітер у захваті дивився на Лядвио. Миттєве враження, ніби той був повищав (і в його усмішці немовби зблиснуло дещо забагато зубів), тепер минулося. Перед ним стояв низенький, кругленький опецьок, у чиєму портмоне, мабуть, лежав постійний амбулаторний талон, виданий якщо не в «Джуніпер Гілл», то у психіатричній клініці «Акадія» в Бенгорі, точно. Якщо у нього взагалі є портмоне. Що він має напевне, так це вельми рельєфно розвинуту маячну фантазію, і саме вона в ньому причаровувала, саме це вабило його вивчати.

— Ви не проти, якщо я відразу перейду до суті справи, містере Стрітер?

— Прошу.

— Ви мусите пересунути ваш тягар. Говорячи просто, ви мусите зробити погано комусь іншому, якщо бажаєте, щоб погане прибралося з вас.

— Розумію.

І він дійсно розумів. Лядвио знову віщав, і тема його просторікувань була класичною.

— Але той хтось не може бути просто абиким. Як уже давно доведено традицією, анонімну пожертву практикували, але вона не працює. Ваш хтось мусить бути тим, кого ви ненавидите. Є хтось, кого ви ненавидите, містере Стрітер?

— Ну, я не в захваті від Кім Чен Іра, — зізнався Стрітер. — І ще, я гадаю, в’язниця була б надто комфортним рішенням для тих покидьків, котрі підірвали есмінець «Коул»[199], але не віриться мені, щоби їм таке...

— Або ви посерйознішаєте, або йдіть собі геть, — сказам Лядвио, знову здавшись вищим.

Стрітер подумав здивовано, чи це, бува, не побічний ефект тих медикаментів, що він їх зараз приймає.

— Якщо ви маєте на увазі в моєму особистому житті, то я не маю таких, кого б я ненавидів. Звичайно, є люди, які мені не подобаються — от, скажімо, місіс Денбраф, сусідка, сміттєві баки не накриває, тож, коли дме вітер, шматки всякого мотлоху летять мені на галявину...

— Нехай і навпаки, містере Стрітер, але все-таки я процитую покійного Діно Мартіно: «Кожен когось ненавидить час від часу»[200].

— А от Вілл Роджерс[201] казав...

— Він був усього лиш фабрикатором трюків із ласо і носив капелюха низько насунутим на брови, немов малюк, що грається в ковбоя. Та менше з тим, якщо ви не маєте нікого ненависного, ми з вами не робимо бізнесу.

Стрітер задумався. А потім, дивлячись собі на носки черевиків, він нарешті заговорив таким зніченим голосом, котрого в себе й сам ледь годен був упізнати:

— Мені здається, що я ненавиджу Тома Ґудх’ю.

— Хто він за такий у вашому житті?

Стрітер зітхнув.

— Мій найкращий друг ще з першого класу школи.

Запала мить тиші перед тим, як Лядвио вибухнув сміхом.

Він швидко обійшов свій столик і ляснув Стрітера по спині (рукою дивно холодною, пальці якої замість опецькуватих і коротких відчувалися довгими й тонкими), а тоді так само швидко знов повернувся до свого складаного стільця. І гепнувся на нього, не перестаючи форкати й пирскати сміхом. Обличчя в нього почервоніло, навіть сльози, що котилися йому по щоках, були на вигляд червоними — кривавими фактично — у світлі призахідного сонця.

— Ваш кращий... з першого класу... оху як же це...

Лядвио не міг більше стримуватися. Він заходився реготом, він підвивав й утробно булькотав, його підборіддя (дивно гостре для такого повновидого обличчя) кивало, раз у раз задираючись до цнотливо чистого (хоча вже й темніючого) літнього неба. Врешті-решт він себе опанував. Стрітер подумав було, чи не запропонувати йому свою хустинку, але потім вирішив, що йому не хочеться, аби та торкалася шкіри придорожнього торговця з майданчика при Подовженні Гаррис-авеню.

— Це пречудово, містере Стрітер, — промовив він. — Ми з вами можемо робити бізнес.

— Отакої, то й гаразд, — відгукнувся Стрітер, роблячи ще один крок назад. — Я вже почав насолоджуватися додатковими п’ятнадцятьма роками мого життя. Але я зупинив машину на велосипедній доріжці, а це порушення правил дорожнього руху. Можу собі заробити штраф.

вернуться

197

Алюзія на біблійну фразу: «Я невинний, проте своєї душі я не знаю, і не радий життям своїм я...» (Йов 9:21).

вернуться

198

«Geo» — марка економічних легковиків та джипів, що випускалися компанією «Шевроле» у 1989-2004 рр.

вернуться

199

«Cole» — корабель, побудований 1996 р. і названий на честь загиблого 1945 р. у бою за острів Іводзіма сержанта Даррела Коула; 2000 р. на стоянці в Адені терористи-смертники Аль-Каїди на човні підірвали біля есмінця бомбу, пробивши в його борті 12-метрову діру, при цім загинуло 17 членів екіпажу; з 2002 року корабель знову на бойовій службі.

вернуться

200

Лядвио має на увазі пісню «Кожен когось кохає час від часу», яку 1964 року записав співак і кіноактор Дін Мартін (справжнє ім’я Діно Крокетті: 1917-1995).

вернуться

201

William Kogers (1879-1935) — індіанець-черокі, ковбой, журналіст, мандрівник, кіноактор-комік (понад 70 фільмів), світова знаменитість 1920-1930-років, чиї влучні афоризми часто цитуються по тепер.