Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен - Страница 73

73

— Здорові та гарні, — сказав, мов сплюнув, Стрітер. — Одна виходить заміж, другий у коледжі, третій закінчує школу. І цей там також капітан футбольної команди! Яке коріння, таке, курва, й насіння!

— Правильно. І понад те — це вишенька на шоколадному пломбірі — він багатий, а ви пробиваєтеся крізь життя з нікчемною зарплатнею тисяч шістдесят на рік чи близько того.

— Я отримав бонус за оформлення йому тієї позики, — про мурмотів Стрітер. — За те, що виявив передбачення.

— А насправді ви тоді мріяли про підвищення.

— Звідки вам це відомо?

— Зараз я бізнесмен, проте свого часу теж був скромним службовцем на фіксованій зарплатні. Вигнали мене раніше, ніж я встиг звільнитися сам. Найкраще з усього, що зі мною траплялося. Я знаю, як воно буває. Щось іще? Не соромтесь, можете знімати весь тягар у себе з душі.

— Він п’є мікроброварну «Плямисту курочку»[204]! — закричав Стрітер. — Ніхто більше в Деррі не п’є цього претензійного лайна! Тільки він! Тільки Том Ґудх’ю, Сміттєвий Король!

— А спортивну машину він має? — Лядвио говорив спокійно, словами, немов шовком вистеленими.

— Ні. Якби мав, міг би принаймні жартувати з Дженет про автомобільну менопаузу[205]. Він їздить тим клятим «Рейндж Ровером»[206].

— Мені здається, мусить бути ще дещо, — сказав Лядвио. — Якщо я не помиляюся, ви можете й цей тягар також зняти собі з душі.

— У нього нема раку, — Стрітер промовив це майже пошепки. — Йому п’ятдесят один, як і мені, а він здоровий, як той... як якийсь, блядь... кінь.

— Ви також.

— Що?

— Все зроблено, містере Стрітер. Чи може, оскільки я відвернув ваш рак, принаймні тимчасово, я тепер можу звертатися до вас на ім’я, Дейве?

— Ви вельми божевільна людина, — промовив Стрітер не без захвату.

— Ні, сер. Розум я маю тверезий, як пряма риска. Але завважте, я сказав тимчасово. Наші з вами стосунки зараз перебувають на стадії «спробуйте — і захочете купити». Цей період триватиме щонайменше тиждень, можливо, днів десять. Я наполегливо вам раджу зробити візит до вашого лікаря. Я певен, він відзначить надзвичайне покращення вашого стану. Але це не триватиме довго. Якщо...

— Якщо що?

Лядвио нахилився ближче з дружньою посмішкою. Знову здалося, що в нього забагато зубів (і то великих), як для такого необразливого рота.

— Я час від часу з’являюся тут, — повідомив він. — Зазвичай о цій порі дня.

— Перед самим заходом сонця.

— Саме так. Більшість людей мене не помічають — дивляться крізь мене, немов крізь порожнечу, — але ж ви мене видивлятиметеся. Хіба не так?

— Якщо мені покращає, я беззаперечно вас шукатиму, кивнув Стрітер.

— І ви привезете мені дещо.

Усмішка Лядвио поширшала, і Стрітер побачив дивовижну, жахливу річ: зуби цей чоловік мав не просто численні й величезні. Вони в нього були гострющі.

* * * * *

Коли він приїхав додому, Дженет у пральній кімнаті складала білизну.

— Нарешті ти повернувся, — сказала вона. — Я вже почала було хвилюватися. Як їздилося, нормально за кермом?

— Так, — відповів Стрітер.

Він роздивлявся в кухні. Вона здалася йому якоюсь ніби трохи інакшою. Скидалася ніби на кухню в сновидінні. Він увімкнув світло, зразу стало трохи краще. Лядвио був сновидінням. Лядвио і його обіцянки. Звичайний собі душевнохворий, котрого відпустили на одноденну прогулянку з психлікарні «Акадія».

Підійшла дружина і поцілувала його в щоку. Була вона розпашілою від сушарки і дуже гарною. Їй теж було вже п’ятдесят, але виглядала вона на кілька років молодшою. Стрітеру подумалось, що після його смерті в неї, можливо, ще буде гарне життя. Він припустив, що в майбутньому у Мей і Джастіна може з’явитися вітчим.

— Ти маєш кращий вигляд, — сказала вона. — Обличчя явно посвіжішало.

— Справді?

— Справді, — подарувала вона йому підбадьорливу посмішку, неглибоко під якою ховалося занепокоєння. — Ходімо, балакатимеш зі мною, поки я поскладаю решту випраного. А то самій там нудно.

Він пішов услід за нею і став в одвірку пральної кімнати. Допомоги їй звично не пропонував, вона казала, що навіть ганчірки для витирання посуду він складає неправильно.

— Телефонував Джастін, — сказала вона. — Вони з Карлом у Венеції. У молодіжному гостелі. Казав, що таксист, котрий їх віз, розмовляв дуже гарною англійською. Йому там все так цікаво.

— Чудово.

— Ти мав рацію, коли вирішив тримати в секреті свій діагноз, — сказала вона. — Ти був правий, а я ні.

— Вперше за все наше подружнє життя.

Вона наморщила носик.

— Джас так мріяв поїхати в цю подорож. Але ти мусиш про все зізнатися, коли він повернеться. Якраз і Мей приїде з Сірзпорту[207] на весілля Ґрейсі, отже, розказати дітям буде саме на часі.

Ґрейсі мала прізвище Ґудх’ю, вона була старшою дочкою Тома й Норми. Карл, товариш по подорожі Джастіна, був середнім з їхніх дітей.

— Побачимо, — відповів Стрітер. У задній кишені в нього лежав один з його блювальних пакетів, але ніколи ще йому так мало хотілося ригати. Чого йому натомість зараз хотілося, так це їсти. Вперше за багато днів.

«Нічого такого там не було — ти ж це чудово розумієш, правда? Це просто коротка психосоматична релаксація. Все сунутиметься в тім же напрямку».

— Як і мої залисини.

— Що, коханий?

— Нічого.

— О, зайшлося про Ґрейсі, а мені ж телефонувала Норма. Нагадала, що тепер їхня черга запросити нас до себе на вечерю, увечері в четвер. Я їй сказала, що спитаю в тебе, але попередила, що ти дуже зайнятий у себе в банку, працюєш допізна, мовляв, ненадійні закладні і все таке подібне. Я вирішили, що ти не захочеш з ними бачитися.

Голос у неї звучав нормально, як завжди, спокійно, але водночас вона раптом почала плакати великими, мов із дитячої казки, сльозами, котрі зринали в її очах, а потім котилися вниз по щоках. В останні роки подружнього життя кохання знітилося ледь не до банальщини, але зараз його почуття набубнявіло тією свіжістю, яка була лише на самому початку, коли вони жили удвох у паскудній квартирі на Кошут-стрит[208], кохаючись там іноді просто на підлозі, на килимі у вітальні. Він увійшов до пральні, забрав із рук Дженет сорочку, яку та якраз складала, й обняв дружину. Вона відповіла йому не менш гарячими обіймами,

— Це так жорстоко, так несправедливо, — промовила вона. — Ми проб’ємося крізь це. Не знаю як, але ми впораємося,

— Все правильно. І почнемо з того, що повечеряємо разом з Томом і Нормою в четвер, як ми це завжди робили.

Вона відсахнулася, дивлячись на нього вологими очима.

— Ти хочеш їм розказати?

— І зіпсувати вечір? Авжеж, що ні.

— А чи ти зможеш узагалі там їсти? Без того, щоб...

Вона приставила собі до зімкнутих губ два пальці, надула щоки і скосила очі: ця комічна пантоміма, що імітувала потяг до ригання, змусила Стрітера посміхнутись.

— Не знаю, як воно буде у четвер, але я міг би щось з’їсти зараз, — сказав він. — Ти не проти, якщо я нашукаю собі гамбургер? Або я міг би сходити в «Макдоналдс»... принесу тобі звідти шоколадний коктейль...

— Боже правий, — вигукнула вона, витираючи собі очі. — Це справжнє чудо.

* * * * *

— Чудом я би це не назвав, якщо бути цілком коректним, — сказав у середу після полудня доктор Гендерсон Стрітеру. — Проте...

Це було за два дні по тому, як Стрітер обговорював проблеми життя і смерті під жовтою парасолею містера Лядвио, і за день до щотижневої вечері Стрітерів із подружжям Ґудх’ю, котра цього разу мала відбутися у їхній просторій резиденції, котру Стрітер іноді подумки називав «Хаткою, Яку Збудувало Сміття». Розмова відбувалася не в кабінеті доктора Гендерсона, а в маленькому консультаційному приміщенні Клінічної лікарні Деррі. Гендерсон намагався відрадити його від МРТ, запевняючи Стрітера, що його медична страховка не покриє зайвих видатків, а результати безсумнівно будуть нерадісними. Стрітер наполіг.

вернуться

204

Схвильований Стрітер плутає назву пива «Old Speckled Hen» («Стара рябенька курочка»), називаючи його «Spotted Hen» («Плямиста курочка»); «Старою рябенькою курочкою» прозвали заляпаний фарбою заводський роз’їзний фургончик робітники уславленої своїми спортивними машинами автомобілебудівної компанії «МG», до 50-річного ювілею якої 1979 року було зварено першу партію цього сорту пива в англійському місті Абінгдоні; мікроброварне — пиво, що випускається обмеженим обсягом (у США не більш ніж 1 млн 800 літрів конкретного сорту).

вернуться

205

Психологи вважають купівлю дорогих машин одною з головних ознак кризи середнього віку в чоловіків.

вернуться

206

«Range Rover» — джипи класу люкс, які з 1970 року випускає британська компанія «Ленд Ровер».

вернуться

207

Searsport — засноване 1670 року містечко (менш ніж 3 тис. жителів) у штаті Мейн; «батьківщина знаменитих капітанів» — у XIX ст. там діяло 17 верфей, які будували великотоннажні судна.

вернуться

208

Вулиця названа на честь президента першої Угорської республіки 1848-1849 рр. Лайоша Кошута (1802-1894), ім’ям цього видатного борця за свободу угорського народу названо також кілька міст у США.