Оголений нерв - Талан Світлана - Страница 114

Удень Богдана Стефанівна пішла до банкомату і перевірила кошти на картці, яку їй дав Сергій. Він сказав, що там достатньо грошей на життя їй та доньці, але від цифр на екрані у неї закрутилося в голові. Вона ніколи не бачила і не тримала в руках стільки грошей. Жінка наче сновида повернулася додому, сіла у дворі на лавку під грушею. Тепер вона зможе нарешті поїхати на батьківщину, навідати родичів, а може навіть купити будинок і обов’язково гарного породистого коня. Мрія життя здійсниться завдяки Сергію.

Можна буде купити Генику окреме житло. Схоже, що у Насті настав розрив з чоловіком, тож можна буде придбати і їй квартиру. Можливо, вона захоче жити в батьківській хаті? Її можна розширити, перекрити дах, зробити гарний ремонт. Усе можна, але чому Сергій не захотів їхати до доньки? Спочатку збирався, потім передумав, а коли проводжав, то не залишив їй номер свого телефону, навіть попросив ніколи до нього не приїздити і не звертатися. Чому все змінилося так швидко?

Богдана Стефанівна багато чого не дізналася про колишнього чоловіка. Вона не знала, що він жив усі роки у своє задоволення: мав гарних коханок, відпочивав на далеких теплих островах, ходив на масажі та у спа-салони. Йому здавалося, що життя таке довге і прекрасне і він ще встигне одружитися і мати дітей. Неочікувана зустріч з колишньою дружиною перевернула все його життя. До цієї зустрічі він вважав, що зустрічався з жінками, які його любили і яких він кохав, але коли побачив Богдану, змучену, постарілу, з переламаною рукою, враз збагнув, що кохання, якщо воно було справжнє, не має строку давності і ніколи не вмирає.

Після операції, коли Богдані лікар вколов снодійне і вона спала, він провів цілу ніч біля сплячої жінки. То була ніч роздумів і перезавантаження всього того, що мав у душі до цієї зустрічі. Зморена сільська жінка сколихнула все у нього всередині. Сергій стояв навколішках біля жінки і цілував її натруджені пальці, впалі щоки, волосся, яке розсипалося по подушці. Він зрозумів, що ця жінка — найдорожче надбання його життя, і мав намір уже ніколи з нею не розлучатися. Тієї ночі прийшло усвідомлення, що за його плечима вже чимало років, на порозі старість, а в нього нема нічого, окрім грошей. Сплячій хворій жінці він ладен був віддати все матеріальне, що надбав, і все нерозтрачене кохання. Але фотографія доньок поставила крапку на мріях.

Він спав з молодшою донькою коханої жінки. Як він подивиться після цього у вічі їй і її доньці? Ким він стане в її очах? Одного разу його захоплення поставило крапку на їхніх стосунках, зараз історія повторилася. Сергій боявся сам собі зізнатися, що він має владу, підкріплену грошима, але у своїй суті є слабаком. Можливо, потрібно було одразу зізнатися у всьому Богдані? Не зміг. Було страшно побачити презирство або й ненависть у її очах. Він віддав значну частину своїх накопичених коштів, але не зміг віддати кохання. Можливо, колись він зробить іще одну спробу бути поруч з Богданою, але шансів мало, вона не пробачить його слабкість…

Розділ 91

Зі зв’язком час від часу ще були проблеми, але одного дня Настя отримала дві звістки. З незнайомого номера прийшла СМСка, і Настя прочитала: «Мамо, у мене все добре. Я в Тюменській області, вже влаштувалася. Не буду тобі телефонувати і навіть присилати СМС. Мене можуть відстежити за номером, тож цю картку я викину. Зв’яжуся з тобою не раніше, ніж за рік. Пробач». Настя ще раз, і ще, і ще перечитувала послання від доньки, таке коротеньке, стисле, але останнє слово було найважливішим. Сльози застилали їй очі, але вона змахнула їх рукою і знову перечитала повідомлення.

— Нехай у тебе все буде добре, — прошепотіли її губи.

Наступний дзвінок був від керівництва. Повідомили, що в понеділок мають бути всі на роботі, хто не вийде — звільнятимуть. Попросили сповістити всіх колег, бо зі зв’язком проблеми і половину робітників не можна знайти. Настя одразу ж зателефонувала Валерію. Чоловік попросив забрати його з дачі машиною в неділю вранці. Повідомила новину і Вадиму.

— Ось і добре, — сказав він, — ми з Левком приїдемо в неділю вранці. Зможеш нас забрати автівкою з автовокзалу?

— Звичайно! Як там син?

— Усе добре. Після операції хотів одразу забрати Левка додому, але Юля наполягла, щоб підлікувався у Києві, бо там можна знайти гарного фахівця. Пам’ять до нього повернулася, тож він тебе впізнає, — радісно сказав Вадим.

— Я рада, щиро рада за вас!

Недільного ранку Настя з Геником на мікроавтобусі поїхали на дачу. Валерій був тверезий, але пиятика наклала на нього відбиток: руки трусилися, сам він схуд, обличчя опухло так, ніби покусали бджоли. По дорозі додому заїхали на автовокзал. Приїхали вчасно — щойно прийшов автобус зі столиці. Валерій вийшов із салону автівки і тремтячими руками намагався підкурити цигарку, але сірники ламалися, а руки не слухалися. Підійшли Вадим з Левком, привіталися з усіма. Вадим так тепло подивився на Настю, що їй стало не зручно і вона відвела погляд.

— Щось мені зле, — сказав Валерій.

— А давайте вип’ємо кави! — запропонував Геннадій. — Я миттю!

Поки хлопець носив по дві чашки кави з кіоску, Вадим поцікавився у Насті, як там її мама. Настя, нічого не приховуючи, розповіла коротко про поневіряння матері на чужині і витівку Ніни.

— Я завжди казав, що ваша родина дивна, несповна розуму, — Валерій скривив обличчя в іронічній посмішці. — Ваше місце в божевільні. Після смерті матері я зненавидів усе ваше кодло! Прізвище Бидлота вам дуже пасує!

— Тату! — Геннадій подивився на нього з осудом. — Навіщо ти так?

— Не подобається? — хихикнув чоловік. — Бо ти також Бидлота! Одна донька була не ваших поглядів — і ту відібрали в мене, загнали на край світу. Тьху на вас, Бидлота!

У Насті скипіло все всередині, аж зарожевіли щоки.

— Бидлота, кажеш? — сказала вона, важко дихаючи. — Так, наше прізвище Бидлота, і раніше я справді соромилася його. Зараз зрозуміла, що справжня бидлота — це ті, хто продали свою країну за двісті гривень! Бидлота — це ті, хто біг аж спотикався на референдум і хотів жити у Росії на українській землі! Бидлота — це всі ті, хто покликав на нашу землю війну і зараз готовий вчепитися в горло тим, хто пролив за них кров. Справжня бидлота — це ті, хто й досі з ватою в голові чекає повернення «наших рєбят», і ти також справжня бидлота.

— Ну ти й бидлота! — посміхнувся Валерій. — Я розрахуюся і поїду до своєї доньки, квартиру продам, тож щоб більше ноги твоєї, — вказав пальцем на Настю, — і твоєї, — тицьнув у бік Геннадія, — не було в моїй квартирі. І пішли ви знаєте куди?

Валерій повернувся і хотів піти, але Настя його зупинила.

— Зачекай! Маю ще дещо сказати. Я завжди думала, що у нас з тобою, Валеро, повна гармонія, міцна родина, що ми навіки разом і я кохаю тебе. Лише зараз прийшло усвідомлення, що кохати і бути поруч — зовсім різні речі. Багато років поспіль я намагалася розчавити в душі почуття любові, придушувала його, була гарною матір’ю, вірною дружиною. Напевно, було б так і надалі, у нас була б зразкова родина, але війна втрутилася не лише в плин життя країни, а й завітала в кожну родину. Дивно, але саме останні події розставили все на свої місця, показали справжнє обличчя людини, з якою я жила стільки років. Валеро, ти сам відштовхнув мене, і від того стусана я нарешті зрозуміла, що у нас нема майбутнього. І я кохаю іншу людину.

— Мамо… — промовив розгублений Геннадій і випустив з рук стаканчик з кавою.

— Насте… — Вадим завмер із роззявленим ротом.

— Нарешті все повернеться на свої місця, — сказала Настя. — Я знову стану Бидлота, але вже буду пишатися, що то лише моє прізвище. Сьогодні заберу свої речі і переїду до матері. Я щось не так сказала?

Настя подивилася на чоловіків, які стояли мов статуї.

— Не зрозумів, — Валерій ошелешено дивився на Настю.

— Багато розуму не треба, щоб зрозуміти, що я кохаю іншого.

— Ти мені зраджувала? — розгублено кліпав Валерій.