Оголений нерв - Талан Світлана - Страница 71

— Ми всією родиною прийняли таке рішення, — твердо сказала Аліса, — і ми його не змінимо. Якби Нацгвардія мала якісь сили чи можливості, то вже давно була б тут. Згадай обіцянку Порошенка закінчити АТО за кілька днів? Кишка тонка. А на захист своєї землі стільки чоловіків стало! І мій Іван серед них. Я пишаюсь своїм сином.

— Алісочко, не губи свою дитину, прошу тебе.

— Усе буде добре, — сказала Аліса впевнено. — Я хотіла, щоб цю новину ти дізналася від мене, а не від когось іншого. І ще я просила б тебе поговорити з Геником, щоб він не розривав з Іваном дружбу. Іноді він відкрито висловлює свої погляди, а люди всякі бувають.

— Що ти маєш на увазі? — з тривогою в голосі спитала Настя.

— Сусід або знайомий може на нього донести новій владі, то старі зв’язки можуть знадобитися. Іван завжди готовий прийти на поміч Генику.

— Алісо, Алісо, — Настя похитала головою, — не хочеш ти мене послухати, не хочеш.

Аліса не стала більше розмовляти, швидко розпрощалася й поспішила додому. Настя перебувала в прострації. Їй щиро було шкода і подругу, і майбутнє Івана, яке занапащала рідна мати. Надвечір Настя ввімкнула комп’ютер. Передивилася новини, відповіла на листи. Останнім часом їх приходило звідусіль дуже багато. Знайомі і незнайомі друзі по Фейсбуку цікавилися, що відбувається на сході країни і зокрема у їхньому місті. Настя їм охоче відповідала в приватному листуванні. Для відкритого читання писати не ризикувала, бо АПС на сайті «Братья славяне» попереджала, що відслідковує всі дописи, мешканці з проукраїнськими настроями відповідатимуть за написані статті. Проте Настя постійно постила ті новини, які відповідали дійсності, та дописи на місцевих сайтах про реальні події. І навіть це змусило деяких її друзів по соцмережі злякатися і видалити її зі списку своїх віртуальних френдів. Особливо багато їх зникло на «Однокласниках», хоча з багатьма Настя разом навчалася.

Перечитуючи місцеві новини, жінка знайшла повідомлення про стрілянину вдень. Виявляється, що «виник конфлікт між двома угрупованнями сепаратистів і обійшлося без жертв». Сайт сепаратистів звітував про те, що їхня група швидкого реагування звільнила бранця, захопленого збройними бандитами з метою отримання викупу, та затримала шістьох бандитів, у яких було вилучено холодну та вогнепальну зброю.

«Бандити затримали бандитів, — посміхнулася сама собі Настя. — Схоже, що міліціонерам тепер нема чого робити, лише ходити на роботу й отримувати вчасно зарплату від української влади. Ні, вони таки працюють: щовечора на вулицях можна побачити патруль із двох міліціонерів та трьох ополченців».

Розділ 51

Нарешті Ніна зателефонувала і сповістила про свій приїзд. Настя нагадала сестрі, щоб вона не забула взяти з собою паспорт.

— Я в курсі справ, — сказала їй Ніна, — у нас там був телевізор, то я знаю, що робиться тут у вас.

Так і сказала «тут у вас», ніби вона все ще десь там. Насті захотілося побалувати сестру чимось смачненьким, тож вирішила купити хорошої ковбаски. По дорозі в магазин встигла зателефонувати Іванні й запросити на зустріч з рідною тіткою. На ґанку крамниці стояли патрульні, тож Настя опустила голову і хотіла швидше прошмигнути повз них, але міцна рука схопила її за зап’ястя. Вона підвела очі й на мить зустрілася поглядом з бородатим чоловіком.

— Ваш паспарт, — почула знайоме від кадирівця.

Настя розстібнула сумочку і намагалася швидко знайти в одному із відділень документ, але направлена на неї зброя розхвилювала, змусила дрижати кожну клітинку тіла. Вона не те щоб злякалася, але боковим зором бачила темний отвір дула автомата — і в голові роїлися здогадки про те, що з маленького дула вилітає куля вагою у кілька грам і цього достатньо, щоб відібрати в людини життя. Скільки їх відправив на той світ бородань? Хто його сюди кликав?

— Ось! — зітхнула з полегшенням і подала паспорт.

Чоловік погортав сторінки, повернув паспорт.

— За чєм хорошим? — спитав її.

— За ковбасою, — відповіла застібаючи сумочку.

— Купи для защітніка пачку «Мальборо», — чи то наказав, чи попросив — чорти його знають.

Настя кивнула на знак згоди і швидко пішла. Настрій був зіпсований. Вона намагалася не думати про бородатого, але його волосаті руки з автоматом у руках весь час стояли перед очима. Вийшла з приміщення, тицьнула мовчки пачку цигарок у руку з брудними нігтями. Забрав мовчки, без подяки, ніби вона зобов’язана його забезпечувати цигарками.

— Свиня, — пробубоніла собі під ніс і поспішила додому.

Настя зайшла у квартиру, де її вже чекала Іванна. Серце защеміло болем й одночасно радістю, коли побачила доньку.

— Донечко! — кинулася до неї, притисла до себе. — Я так скучила за тобою!

— Привіт! — дівчина чмокнула матір у щоку, легенько від неї відсторонилася. — Звикай, мамо, до того, що твоя донечка вже не маленька дитина.

— Для мене ти завжди залишатимешся донечкою, — сказала радісно Настя. — Ти ввімкнула пральну машинку?

— Ага, — кивнула, — назбиралося стільки, що руками не випрати.

Незабаром приїхала Ніна.

— Яка ти доросла! — сказала вона Іванні. — Ти не ображайся, що я з порожніми руками. Я обов’язково підроблю грошенят і куплю тобі подарунок.

— Не переймайтесь, — заспокоїла її дівчина, — краще розкажіть трохи про себе.

Поки Настя накривала на стіл, тітка з племінницею розмовляли.

— Ну все! — мовила Настя. — Ще встигнете наговоритися, а зараз прошу до столу. Кликати Валерія? Він заснув перед телевізором, а Геник повинен незабаром підійти.

— Будемо святкувати повернення блудної сестри? — посміхнулася Ніна.

— Щось на кшталт того, — відповіла Настя.

— А яке свято без ста грамів? — Ніна підморгнула сестрі. — Можеш сходити за пляшкою? Посидимо, відмітимо, як годиться.

— Я не піду в магазин, — Настя спохмурніла, — не тому, що не хочу купити пляшку, а з тієї простої причини, що там стоїть у патрулі кадирівець.

— Ну то й що?! Вони класні хлопці! — весело сказала Ніна.

— Можливо, у себе на батьківщині вони й класні, — стримуючи себе, якомога спокійніше мовила Настя, — але ж він прийшов непроханим гостем на нашу землю, взяв до рук зброю й має нахабство перевіряти мій український паспорт. Хто він тут такий? Вдає з себе господаря, а насправді терорист, загарбник. І ти, Ніно, називаєш їх класними після того, як його побратими тримали тебе три роки в підвалі?

— Серед усіх людей знайдеться бидло, — сказала Ніна, — мене обдурив кадирівець, бо повірила не тій людині, але ж там нас вони не ображали.

— Я можу збігати за пляшкою, — визвалася Іванна.

Коли всі всілися за стіл, Валерій проголосив тост:

— За твоє щасливе повернення, Ніно!

Настя пити відмовилася, лише задля годиться зробила ковток пекучої рідини. А ось Іванна випила до дна.

— Не дивись, мамо, так на мене, — сказала вона матері, — я нещодавно тобі нагадала, що я вже доросла дівчинка.

Настя промовчала.

— Ти працюєш? — поцікавилася Ніна в племінниці.

— Трохи підробляю, але де — не скажу, — дівчина загадково посміхнулася.

— І правильно! У кожного з нас є свій скелет у шафі! Скажете, що ні? — Ніна оглянула присутніх, ніхто їй не відповів. — Розкажіть мені, що тут у вас відбувається? Я, звичайно, слідкую за новинами, але хотілося б почути від вас.

— Усі новини добре знає Настя, — сказав Валерій, наливаючи горілку, — нехай вона тобі розкаже.

То була чергова шпилька на адресу Насті, але вона вдала, що репліка чоловіка її не обходить, і коротко розповіла про терористів, сепаратистів та їхні безчинства.

— Щодня відбирають машини, — розповіла Настя. — Напевно, ти помітила, що на дорогах або автівки з чужими прапорами, або старі вітчизняні, бо всі іномарки власники поховали хто куди зміг. Але завжди є «добренькі» сусіди, які лижуть халяви загарбникам та доносять на своїх знайомих. Непоодинокі випадки, коли по наводці приходять вночі зі зброєю і забирають транспорт. Відібрали навіть кілька новеньких рейсових автобусів, в одному із автосалонів лишилися нові легковики, які не встигли вивезти, то й там забрали все.