Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Оголений нерв - Талан Світлана - Страница 77
— Ми, здається, трохи знайомі, — відповів Геннадій і також не подав руку Роману. — Ромко, можна Івана на п’ять хвилин розмови тет-а-тет?
— Я піду, доженеш, — сказав на те хлопець і пішов.
— Тобі пасує форма, — зауважив Геннадій.
— Новеньку видали, — Іван натягнуто посміхнувся. Було помітно, що почувається він незручно і нервує.
— А ось стрічка не дуже, — Геннадій вказав на георгіївську стрічку. — Міг би іншу носити.
— Давай не будемо.
— Гаразд. Як тобі служиться?
— Нормально.
— Ти так засмаг!
— Доводиться подовгу стояти на посту, — пояснив Іван. — Сонце яке у нас — сам знаєш, одного дня достатньо, щоб засмагнути, як на морі.
— Іване, скажи мені відверто, — Геннадій подивився хлопцеві прямо в очі, той не відвів погляд, витримав його, — ти продався за гроші?
— Які там гроші? — Іван криво посміхнувся. — Двісті гривень за денну зміну та чотириста за нічну.
— І все?
— Кажуть, що за участь у боях платитимуть по тисячі і за голову патріота даватимуть тисячу двісті, — пояснив Іван. — Ти сам знаєш, що гроші мені потрібні, але я взяв у руки зброю не заради них, а за ідею. Зараз ти вважаєш, що я помилився, але згадаймо Біблію. Пам’ятаєш, як Господь сказав, що врятує Содом, якщо там знайдеться десять праведників?
— Можеш не продовжувати, — зупинив його Геннадій, — мене не переконаєш.
— Як знаєш, — стенув плечима Іван.
— Багатьох людей уже вбив?
— Я не кілер, — промовив він невдоволено, — нікого я не вбивав.
— Яшку бачиш?
— Якщо хочеш його зустріти, то прийди на це місце о восьмій вечора, він буде повертатися додому. Бувай! — сказав сухо і швидко пішов.
Геннадій зробив так, як порадив Іван, і ввечері зустрівся з Яковом. На відміну від Івана, у Якова за плечима був автомат.
— Ти зі зброєю ходиш? — запитав Геннадій привітавшись. — У Івана її не було.
— А ти думаєш, наші командири довіряють зброю всім підряд? — Яшка по-діловому поправив ремінь автомата. — Нехай Іван спочатку заслужить довіру.
— У кого несеш службу? — спитав Геннадій.
— Павло Дрьомов наш командир, справжній донський козак, при папасі, при повному параді! — із неприхованим захопленням пояснив хлопець.
— Якове, скажи мені відверто: чому?
— Кажеш, відверто? — Яків запалив цигарку. — А я не буду лукавити, скажу тобі чесно. Ким я був для вас завжди?
— Ким? Другом.
— Другом? — Яшка скривив рота в іронічній посмішці. — Я не сліпий, тому добре бачив, що я для вас ніхто, тьху, — він сплюнув, — порожнє місце. Ви всі при роботі, при грошиках, а я при кому? При п’яницях батьках, які пропивають останнє з дому. У вас машини, дорогі телефони, а що було в мене? Телефон, який я купив у такого самого, як мій батько, та одні джинси, куплені в секонді. З роботою завжди в мене були проблеми. Для вас я був ніхто, невдаха, якому завжди не щастить, хлопчик на побігеньках.
— Не мели дурниць!
— Але я був терплячим, і мій час настав! — очі хлопця горіли вогнем, щоки зарожевілися. — Хто тепер ти? Ніхто. Ти навіть на подарованому мікрику боїшся з міста виїхати. Чи не так? А кого ти боїшся? Мене і таких, як я! А чому? Бо тепер наш час настав, і зброя в мене, а не в тебе! Одне твоє необережне слово — і хто ти? Покійник, бо в мене автомат, а ти проти мене нікчемна кузька. Лише зараз я став почувати себе людиною! І знаєш чому? Бо сила на моєму боці.
— Але не правда.
— Навіщо мені вона? Я почуваюся господарем становища, і цього досить. У тебе який зараз телефон? А в мене новий, дорогий, вчора тільки купив. Тобі машину дали на який час? А в мене незабаром буде власна — наш командир пообіцяв кожному по автівці. Я винайняв житло, це поки що, тимчасово, за кілька місяців матиму власне. Не віриш?
— Невже так багато платять? Іван казав, що мізер.
— Платять! — зухвало розсміявся Яків. — Тільки дурні живуть на зарплатню. Нам дають копійки, а ось кадирівцям відвалюють добряче. Уяви, по триста «зелених» на добу! А чим я за них гірший? Досвіду менше? Так це діло наживне, а спека однаково смалить нас цілими днями.
— Крадеш у них гроші? — здивовано запитав Геннадій.
— Навіщо? — посміхнувся Яків якось таємниче. — Сам беру.
— Віддають?
— Убитим гроші не потрібні. Навіщо їм «зелені» на тому світі? — притишеним голосом сказав хлопець. — Тільки це між нами, — він приклав великий палець до потрісканих губ.
— Забираєш долари у вбитих? — також тихо спитав Геннадій.
— Навіщо чекати, поки уб’ють? — сказав Яків і зареготав. — Потрібно лише дочекатися дня виплати грошиків, заманити подалі в ліс — і все! Могилу рити неважко — всюди пісок, присипав трохи, щоб собаки не розтягли, а долари в кишені. Хто цих чорних шукатиме? Кому вони потрібні?
— Не вірю в те, що чую, — промовив розгублено Геннадій.
— Знаю, ти не чекав від мене такого.
— Блефуєш?
— Прийди до мене додому, я тобі покажу грошенята як речовий доказ. Вважали мене слабаком? Помилилися! Чи зміг би хтось із вас ось так взяти і вбити людину заради грошей? Впевнений, що не змогли б, бо слабаки! Ось бачиш, як ви всі помилялися щодо мене!
— Це ти точно сказав, — зітхнув Геннадій. — Никона зустрічаєш? — перевів неприємну розмову на інше.
— Іноді. Дурень, возить воду за копійчану платню. Краще би працював під батьковим крильцем, — сказав уже врівноважено Яків. — Утім, хтозна, може, теж у люди виб’ється? Я піду, мені час. Бувай! Надумаєш приєднатися до нас — номер телефону знаєш.
Нічого не відповів Геннадій. Він повернувся додому і до вечора раз-по-раз прокручував у пам’яті розмову з Яковом. Чи й справді він за багато років не розгледів у ньому монстра? Війна зняла з Якова маску чи зробила його таким?
Уже сутеніло за вікном, коли Геннадій трохи заспокоївся після зустрічі з Яковом і сам зателефонував Антону.
— Вибач, — сказав Антон, — я зараз не можу розмовляти.
Справді не мав такої можливості чи не захотів? Хтозна. Уже є недовіра до кожного. Подзвонив Никону.
— Вітаю, — стримано сказав Нік. — Як ти?
— Як усі, не краще і не гірше.
— Це добре.
— Ніку, чомусь останнім часом весь час згадую твої пісні, — сказав Геннадій. — Пам’ятаєш:
Завтра новый день, и все по кругу опять, И рвать, и метать, не жить, а выживать, Оглядываться чаще стоит. Кто может знать, Сколько еще предательства ожидать?[15]— Звичайно! Усе, що написав, не забувається, — сказав Никон.
— Ось і я думаю, скільки ще буде зрад? Іван, Яків, та й Антон також… Але ти? Можливо, час тобі, як у пісні, огледітися? Почати жити, а не виживати?
— Життя, Генику, занадто складна штука, — якось сумно мовив Никон, — іноді про людину думаєш інакше, ніж є насправді.
— Це ти точно підмітив, — погодився Геннадій. — Нас було семеро. Ми повністю довіряли одне одному і могли покластися на будь-кого, як на себе самого. Що з нами трапилося? Як могло таке статися? Між нами стіна недовіри, і від того болить душа.
— Не повіриш, але в мене також.
— Були клятви, існувала Лугандія — не лишилося нічого, все зруйновано. Мені не вистачає тебе і твоїх пісень, — зізнався Геннадій.
— Прийдуть зміни — будуть нові пісні, багато пісень, обіцяю!
— Зараз пишеш? Є щось новеньке? Чи ти тепер прославляєш Новоросію? — не втримався Геннадій.
Никон не відповів. У слухавці було чутно його важке схвильоване дихання та зітхання.
— Останнім часом я нічого не пишу, — нарешті сказав він подавлено. — «Вічна дорога» та «Осінь» — це були останні мої творіння, і Лугандія була останньою, хто їх чув. Дякую, що зателефонував. Бувай!
Розмова з Ніком не втішила, навпаки, роз’ятрила рану. Із пам’яті знову хлинули спогади з минулого, коли всі вони були разом і майбутнє, і саме життя здавалися такими світлими та безхмарними. Якби ж то пам’ять можна було залишити десь там, наприклад, серед гілля дерев, щоби восени вона впала на землю разом із листям і перетворилася на попіл. Але таке неможливо. Можна задобрити життя мріями про щасливе майбутнє, але світ навколо вже ніколи не буде колишнім…
вернуться15
Слова з пісні Дмитра Пікалова «Вічна дорога».
- Предыдущая
- 77/117
- Следующая
