Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Оголений нерв - Талан Світлана - Страница 89
Дива не сталося. Наступні новини ще більше вразили жінку. Показали блокпост за містом, де стояв Жіночий батальйон гарнізону міста Сєвєродонецька. Серед жінок різного віку у військовій формі з георгіївськими стрічками та автоматами наймолодшою була Іванна. Серед інших Настя впізнала подружку доньки Жанну. Кореспондент за кадром ставив жінкам питання і найчастіше, охочіше за всіх, на них давала відповіді Іванна.
— Чому ви, жінки, взялися за зброю? — запитав голос за кадром.
— Це земля наших дідів, — сміливо, розкуто сказала дівчина. — Вони відстояли нашу незалежність, а тепер ми мусимо її віддати бандерівцям? Не ми прийшли до них, а вони пруть на нашу землю, то чому ми повинні її віддавати? Що чекати? Того, що коїться в Слов’янську? Ви уявляєте, що буде з нами, коли увійдуть сюди укропи?
— Але ж є сильна половина, чоловіки, — зауважив кореспондент, — вони передусім повинні стояти на блокпостах, а не ви.
— Тому ми тут, — відповіла Іванна, — що багато «диванних вояків», які сидять удома перед телевізорами і чекають, що все вирішиться само собою. Такого не буде. Воювати потрібно не в Інтернеті, а з автоматом у руках. Подивіться, що коїть українська армія: ґвалтує дівчат, влаштовує публічні страти, на полях стоять розтяжки — все для того, щоб знищити Донбас і російськомовне населення. Ми задля того воюємо, щоб не опинитися у рабстві, яке нам люб’язно запропонував «доброзичливий» Євросоюз.
— Що вас особисто привело на блокпост? — питання адресувалося Іванні. — Ви така молода, вам би до хлопців на побачення бігати, а ви стоїте тут зі зброєю.
— Побачення будуть, але потім, коли ми відвоюємо свою незалежність у Новоросії, — відповіла дівчина. — Мене привело добре знання історії, своїх коренів і те, що багато чоловіків відсиджуються вдома. Звичайно, легше було поїхати на Майдан і великим табуном волати про справедливість і волю, а зараз взяти автомат у руки забракло сили волі.
— Як вам вдається поєднувати роботу в прес-центрі штабу і на блокпосту?
— Тут ми чергуємо добу, потім маємо дві доби на відпочинок, — розповіла Іванна, — тож я маю вільний час, який використовую не на лежання на дивані, а для роботи представником прес-служби штабу Новоросії.
— Не виникало бажання виїхати з міста? Зараз населення масово покидає домівки.
— Біженцем бути легко, — Іванна зверхньо посміхнулася. — Моя батьківщина — Новоросія, і мушу її захищати від фашизму.
— А як ставляться до вашої місії батьки?
Настя напружилася і стала як натягнута тятива.
— Гадаю, вони пишатимуться мною.
— Я так теж думаю, — сказав голос за кадром, — батьки повинні пишатися такою сміливою захисницею своєї землі. А ви, — він звернувся до Жанни, — чому знаходитесь тут, а не вдома?
— Попри те, що у мене вдома залишилася дитина, я стою на блокпосту, — відповіла впевнено Жанна. — І не тому, що я погана мати, навпаки, я справжня мати, бо прийшла сюди, щоб захистити свою дитину і всіх наших діточок. Ми не дозволимо бандерівцям зробити нас рабами і заселитися в наші помешкання.
— Ви вже брали участь у боях? Отримали бойове хрещення?
— Так, — підтвердила Жанна. — Ми ж на війні, а тому воюємо нарівні з чоловіками. Ми й стріляли, і рятували наших хлопців, і навіть зашивали їм рани.
— Тобто ви готові померти за свою батьківщину?
— Так! — впевнено відповіла за всіх Іванна. — Якщо доведеться віддати своє життя за Новоросію, ми його віддамо!
Невидима сила так втиснула Настю в диван, що вона не могла ворухнутися і завмерла, заціпеніла, застигла, як крига на річці. На душі було таке спустошення, ніби з неї вичавили життя, і навіть думки покинули її, щоб зовсім не розчавити. Настя відчула на собі чийсь погляд і повернула важку голову — у дверях, позаду, стояв син.
— Ти… знав? — спитала Настя і не впізнала свій голос — він був хрипким, чужим, стомленим.
— Так, — промовив Геннадій стиха. — Вибач.
— А батько?
З мовчанки і з того, як син схилив голову, зрозуміла: знав. Одразу відчула себе зрадженою і покинутою.
— Ви всі знали і мовчали, — чи то спитала, чи розмірковувала жінка, — одна я була не в курсі.
Геннадій сів поруч, обняв матір за плечі.
— Я знав, як тобі важко буде, тому намагався вберегти тебе, але ти сама дізналася. Я не раз розмовляв з Іванною, але її мізки вже настільки оброблені проросійською пропагандою, що неможливо щось довести. Уже нічого не зміниш, потрібно лише чекати, поки вона сама зрозуміє, як помилялася. Незабаром наші війська увійдуть у місто, і все зміниться.
— Що з нею буде? Вона — зрадниця.
— Прийде з повинною і попаде під амністію.
— Її розстріляють?! — очі Насті наповнилися жахом. Вона дивилася прямо в очі синові і трясла його за плечі: — Іванну розстріляють як зрадницю?! Її вб’ють?!
Геннадій прибрав її руки, міцно притис до себе.
— Ні, мамо, ні! — сказав він. — Буде суд, і їй дадуть умовний термін. Вона піде на навчання, і все буде добре.
— Обіцяєш? — спитала стомлено, бажаючи почути те, що хотілося.
— Так. Усе буде у нас добре. Заспокойся, я з тобою.
Настю трусило, як у пропасниці. Вона притислася до сина, намагаючись заспокоїтися і зігрітися — марно.
— Мені холодно, — сказала вона, цокочучи зубами. — Я приляжу, а ти вкрий мене ковдрами, — попросила Настя сина.
Трохи зігрівшись, Настя спитала:
— Ті два відео викладені в Інтернеті?
— Так, — відповів він, зрозумівши про що йде мова.
— Ти можеш їх мені скачати?
— Навіщо себе катувати?
— Я тебе попросила.
— Добре.
Геннадій виконав прохання матері, приніс їй теплого чаю. Настя зробила кілька ковтків і попросила сина залишити її саму.
— За мене не хвилюйся, — сказала вона, — я сильна жінка, просто мені потрібно побути на самоті.
Настя втратила відлік часу. Здавалося, що всі барви життя вицвіли, залишивши їй лише чорний колір. Скільки вона так пролежала, перебуваючи в прострації, невідомо. Вона підвелася з ліжка, коли ніч дбайливо ховала місто під свою ковдру. Настя взяла цигарки і похитуючись вийшла на балкон. Оніміле місто зустріло її цілковитою тишею. Кожен його мешканець принишк у своєму сховку, і Настя також тихо злилася з пітьмою, лише сумніви та сумні думки привидом кружляли навколо. За темними вікнами будинків кожен жив у своєму горі, а згори споглядали світні зорі. Настя благала зоряне небо забрати частину її розпачу — здавалося, що вона поховала не лише свекруху, а й рідну доньку…
Розділ 66
Вранці, на великий подив Насті, Іванна сама їй зателефонувала.
— Привіт, мамо! — сказала дівчина веселим голосом.
— Я все знаю, — промовила Настя впалим голосом.
— Ось і добре! Не люблю недомовок.
— Як ти могла? — спитала вона, хоча добре розуміла, що питання зайве і ніякого пояснення вона не почує.
— Хтось повинен захищати свою землю, а не лише стояти на Майдані, — відповіла донька. — Ти мене засуджуєш, я знаю. Мене зрозумів батько, а ти…
— Ти зганьбила весь наш рід.
— Рід? Чий? Бидлоти? Одне ваше прізвище звучить як ганьба.
— Колись тобі буде соромно за такі вчинки і слова.
— Навпаки. Прийде час, і ти будеш мною пишатися.
— Ніколи! — сказала Настя впевнено.
— Мені можна прийти забрати свої речі?
— Чому ти запитуєш? Тут і твій дім.
— Мені потрібні гроші.
— Мало платять за зраду?
— Мені потрібно триста доларів, — нервово сказала Іванна. — Чому ви складали гроші Генику? Чим він кращий за мене?
— Я залишу гроші на столі, — спокійно сказала Настя, — а сама піду з дому. Приходь, забирай речі, — Настя помовчала, а тоді заговорила швидко й гаряче: — Іванно, дитинко, схаменися! Ще не пізно щось змінити! Кидай все і повертайся додому. Я зроблю все, щоб тебе врятувати! Я сховаю тебе так, щоб ніхто не знайшов. Можна поїхати в село і пожити в будинку тітки Дуні. Там тебе ніхто не знає, ти будеш у безпеці, а потім, коли все стихне…
- Предыдущая
- 89/117
- Следующая
