Діаманти Ківі-Ківі - Дауманн Рудольф - Страница 33

— У Гротфонтейні чи Тсумебі найдорожче за все золото, — задумливо похитав головою Маукі. — А тут, у Нгам-Нгам, — вода! — Він дістав із затіненого кутка ніші бурдюк і випив ковток.

Маукі сидів і думав. Бушмен знав закон пустині, який зобов'язував подати допомогу кожному, хто потребував її. Однак юнак знав і інше: досить йому спуститися з повним бурдюком униз до тих жадібних на золото, як вони відшмагають його шамбоком по вкритій рубцями спині за те, що він утік.

— Бідний бушмен і багатий білий баас стали чужими, коли хороше слово стало поганою брехнею! — пробурмотів хлопець, спостерігаючи, як все більше наповнювалися золотом мішки шукачів.

Настав полудень — час найбільшої спеки. І тут Маукі помітив, що білі на дні ущелини вже шукають не золота, а щось інше. Вони, переповзаючи з місця на місце, пробивали киркою чи лопатою глибокі ями і час від часу гукали його, Маукі, то благаючи, то лаючись:

— Маукі, друже, принеси води! Слово честі, ми відпустимо тебе! О, клятий виродок!

Нарешті білі перестали рити і деякий час стояли, зігнувшись під вагою своїх мішків, безтямно втупившись у розпечені кам'яні стіни. Потім сіли у затінку під навислою скелею і в гарячому, як піч, повітрі знову залунали крики про допомогу:

— Маукі! Маукі! Води! Води!

Проте бушмен був таким же невблаганним, як і скелі гір Нгам-Нгам, хоч і вболівав, що не може спуститися вниз і напоїти спраглих. Коли сонце вже повернуло на захід, Маукі помітив, що між білими зчинилася бійка. У фляжці одного з них виявилося кілька краплин води, та він не захотів поділитися з своїм товаришем. Маукі бачив, як шалено звивався в повітрі нагай з шкіри нільського бегемота, чув, як він з посвистом розсікав повітря.

— Страшна-страшна спрага!.. — промовив Маукі, коли серед ночі до нього долинув знизу солодкуватий трупний запах. — Так-так, баасе Товнтон, і той, другий, у вас більше нема шамбока. Кінець.

— Довгий ніж і дві кулі! — установив бушмен, спустившись із скелі в ущелину. На мить Маукі затримався біля мішків із золотом, поклав один собі на плечі і рушив у далеку мандрівку.

З важкою ношею Маукі попрямував туди, де лишився джип. У ящику з інструментами він знайшов терпуг і звільнився від наручника і ланцюга. Потім облив машину бензином з запасної каністри, підпалив запальничкою, і від джипа повалив густий дим. Піднімаючись угору метрів на тридцять, він чітко вирізьблювався на тлі грізних стрімких скель гір Нгам-Нгам.

Згинаючись під вагою незграбного шкіряного мішка, Маукі пісками північної Калахарі прямував у Кай-Кай. Душа його була сповнена великих надій. Не одну ніч він думав на самотині про своє життя: «Білі бааси були до мене несправедливі. Вони не стримали обіцянки. Мабуть, серед них нема правдивих. Вони горланять: «Ах, ти, собака, ах, ти негідник! Працюй, а то дістанеш шамбока!»

Якось в одному злиденному бушменському селищі Маукі знову зустрів Чачі та його батька. Вони принесли з собою торбинки з золотом. Маукі розв'язав свій мішок і висипав перед здивованими друзями купу золота.

— Ти знову ходив до Могили білої людини? — з цікавістю спитав Чачі.

— Ти кажеш неправильно, — зневажливо засміявся Маукі і замислився. — Ви не знаєте, що відбулося за цей час. Тепер те місце завжди називатимуть Могилою трьох білих людей. Я був у горах Нгам-Нгам. Не знаю, чому білі бааси поводяться з добрими бушменами так… Забув, як вимовляється те слово…

— Підло! — підказав Чачі. Він працював на мідних копальнях Отаві і навчився нових слів. — Ти знову підеш у Гротфонтейн, Маукі?

— Ні, — засміявся юнак і похитав кучерявою головою. — Ма-уск-ксі не піде більше ні в Рітфонтейн, ні в Гротфонтейн, ні навіть в Омахеке. Я піду в Кай-Кай або в інше місце, де бушмена не б'ють шамбоком. Так-так, я мушу знайти таку країну. Я зрозумів тепер. Давайте шукати її!

Може й досі по південноафриканській пустині Калахарі бродять три бушмени і шукають волю, дорожчу за золото.

ЗМІСТ

Діаманти Ківі-Ківі

Маукі з Калахарі