Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Втрата - Барклей Лінвуд - Страница 59
— Це мене не обходило.
— Але хіба така поведінка не підсилила підозри поліції, що ви якось до цього причетні? Бо інакше чому б ви відмовлялися говорити з ними?
— Можливо. Однак вони не можуть звинуватити тебе, спираючись лише на підозру. Їм потрібні докази. А вони не мали жодних доказів. Якби вони знайшли бодай один доказ, я не сидів би тут і не мав би приємну бесіду з вами.
Я відпив один ковток кави.
— Вона чудова, — похвалив я.
І вона справді була чудова.
— Дякую, — сказав Вінс. — А тепер чи можу я бути з вами цілком відвертим, не боячись, що вирвете мого чуба? — запитав він із посмішкою.
— Гадаю, боятися цього у вас немає жодних причин, — мовив я.
— Я почував себе тоді дуже кепсько. Мені було прикро, що я не можу допомогти Синтії. Бо вона була… Я не хотів би вас засмутити своїми словами, адже ви її чоловік.
— Усе окей.
— Вона була дуже й дуже милою дівчиною. Трохи шалапутна, як і всі підлітки її віку, але зі мною її було не зрівняти. На той час я вже мав проблеми з копами. Я думаю, тоді вона пережила короткий період захоплення поганим хлопцем. До того, як зустріла вас. — Він сказав це таким тоном, ніби для неї це було певним падінням. — Я не мав наміру вас образити.
— А я й не думав ображатися.
— Вона була чудовою дівчинкою, і я дуже переживав, що таке з нею сталося. Господи, ви тільки собі уявіть — ви прокидаєтеся одного дня, а вся ваша довбана родина зникла. І мені дуже хотілося б щось для неї зробити, ви мені вірите? Але мій батько сказав мені: тримайся якнайдалі від таких дівчаток. Нам не треба зайвих проблем. Копи й так уже дивитимуться на тебе з підозрою, із твоїм минулим, зі старим батьком, що по вуха загруз у такому багні, як я, тож нам тільки й бракує, щоб ти водився з дівчиною, усю родину якої, либонь, убито.
— Мабуть, я можу вас зрозуміти. — Я дуже ретельно добирав наступні слова. — Вашому батькові велося добре, чи не так?
— Ви маєте на увазі гроші?
— Атож.
— Так, справді. Гроші в нього були. Він умів їх здобути. Поки його не вбили.
— Я трохи чув про це, — сказав я.
— А що ви ще чули?
— Я чув, що люди, які, найімовірніше, вбили вашого батька, потім поплатилися за це.
Вінс посміхнувся похмурою посмішкою.
— Атож, вони поплатилися. — Він повернувся до попередньої теми й запитав: — Але чому ви запитали про гроші?
— Як ви думаєте, чи ваш батько міг співчувати Синтії, шкодувати, що вона опинилася в такій ситуації? Співчувати настільки, що вирішив допомогти оплатити її навчання в коледжі?
— Що ви сказали?
— Я просто запитую. Чи не міг він подумати, що ви певним чином відповідальні за те, що з нею сталося, що, можливо, ви якось причетні до зникнення її родини і що він міг би передавати гроші тітці Синтії, Тес Берман, анонімно, щоб допомогти заплатити за її навчання?
Вінс подивився на мене так, ніби я втратив розум.
— Кажете, ви вчитель? Невже в середній школі дозволяють, щоб дітей навчали люди з таким схибленим розумом?
— Ви могли б просто сказати «ні».
— Ні.
— Тому що, — сказав я, сперечаючись сам з собою, чи слід мені ділитися цією інформацією, але іноді ти просто відчуваєш необхідність викласти усе, що в тебе на душі, — хтось це робив.
— Без брехні? — запитав Вінс. — Хтось і справді давав її тітці гроші на навчання?
— Справді давав.
— І невідомо хто?
— Невідомо.
— Чудасія та й годі, — сказав він. — А цю тітку, ви кажете, вбили?
— Атож, убили.
Вінс Флемінґ відхилився назад на своєму стільці, якусь мить дивився у стелю, потім знову випростався й поклав руки на стіл. Він глибоко зітхнув.
— Гаразд, я вам дещо скажу, — промовив він. — Але за умови, що ви нічого не розповісте копам, бо якби ви їм сказали, я категорично б це заперечив, аби вони не знайшли способу використати це проти мене, бісові діти.
— Гаразд, приймаю вашу умову.
— Можливо, я й міг би їм це сказати, і для мене не було б у цьому ніякої шкоди, та я не міг піти на такий ризик. Я не міг визнати, де був тоді, навіть якби це допомогло Синтії. Я здогадувався, що копам може спасти на думку в якийсь момент, що вона якось причетна до вбивства своєї власної родини, хоч я й знав, що вона ніколи цього не зробила б. Тож я не хотів, щоб і мене приплутали до цієї справи.
Я відчув, що в роті в мене пересохло.
— Хоч би що ви мені розповіли тепер, я буду вам дуже вдячний.
— Тієї ночі, — сказав він, заплющивши на хвилину очі, поки думка відтворювала йому ті події, — після того як її старий знайшов нас в автомобілі й забрав її додому, я поїхав за ними. Не те, щоб я переслідував їх абощо, але, мабуть, думав, у яку халепу вона потрапила, і, можливо, хотів з’ясувати, чи не стане батько кричати на неї або щось таке. Але нічого такого не помітив.
Я чекав.
— Я побачив, як їхня машина звернула на під’їзну алею, наблизилася до будинку. Вона не зовсім твердо стояла на своїх ногах, ви знаєте? Вона чимало випила, ми обоє з нею чимало випили, але я на той час уже добре призвичаївся до подібних надуживань. — Він посміхнувся. — Я був молодим та раннім.
Я відчував, що Вінс наближається до чогось важливого, й не хотів гальмувати його розповідь якимись дурними репліками.
— Хай там як, — провадив він, — а я зупинив машину трохи нижче по вулиці, думаючи, що, можливо, вона втече з дому, після того як батьки дадуть їй доброї прочуханки, ви можете уявити собі таку картину, коли вона вибігає у гніві й розпачі, а я під’їду й заберу її. Але цього не сталося. А через якийсь час повз мене проїхала інша машина, дуже повільно, так ніби хтось дивився з неї на номери будинків, ви розумієте?
— Розумію.
— Я, власне, майже не звернув уваги на ту машину, та коли вона доїхала до кінця вулиці, то повернула назад і зупинилася на протилежному боці вулиці, десь на два будинки нижче від будинку Синтії.
— А ви бачили, хто був у тій машині? І якої марки вона була?
— Гадаю, то був якийсь різновид «АМЦ». «Амбасадор» або «Ребел», чи щось таке. Синього кольору, як мені здалося. Схоже, що в машині була лиш одна людина. Я добре не роздивився, хто там був, але, здається, то була жінка. Не запитуйте мене чому, але таке відчуття в мене було.
— Жінка припаркувала свою машину навпроти будинку? Вона вела за ним спостереження?
— Схоже на те. І я пам’ятаю, що номерні таблички на машині не були табличками штату Коннектикут. Здається, то були таблички штату Нью-Йорк, таблички помаранчевого кольору, на задній частині, я думаю. Але, бляха-муха, таких машин ми бачимо тут чимало.
— І скільки часу стояла там ота машина?
— Так от, через якийсь час, досить короткий, я думаю, місіс Бідж і Тод, брат Синтії… Його ж звали Тод?
Я кивнув.
— Вони вийшли й сіли в автомобіль матері, у той жовтий «Форд», і кудись поїхали.
— Лише вони двоє. А батька, Клейтона, з ними не було?
— Ні. Лише мати й Тод. Він сидів на місці пасажира, не думаю, що в нього вже були права на водіння автомобіля, втім, не знаю. Тож вони поїхали кудись. Я не знаю куди. Як тільки вони завернули за ріг, той інший автомобіль увімкнув фари й поїхав за ними.
— А що зробили ви?
— Я просто сидів у своїй машині. А що я міг зробити ще?
— Але той інший автомобіль, «Амбасадор», чи який він там був, поїхав за матір’ю й братом Синтії?
Вінс подивився на мене.
— Може, я розповідав надто швидко?
— Ні, ні, все окей, я знаю, що за всі ці двадцять п’ять років Синтія про це ніколи не чула.
— Оце те, що я бачив.
— І більш нічого не бачили?
— Думаю, я просидів там ще хвилин сорок п’ять або десь так і вже думав їхати додому, коли раптом передні двері дому відчинилися й батько, Клейтон, вибіг із дому, так ніби величезна блощиця присмокталася до його дули. Стрибнув у свою машину, розвернув її й помчав геть, мабуть, зі швидкістю сто миль за годину.
Я мовчки слухав.
— Тож я трохи вмію рахувати, чи не так? Усі поїхали з дому, крім Синтії. Тож я під’їхав до самого будинку й постукав у двері, думав, що зможу поговорити з нею. Постукав разів дванадцять з усієї сили, але відповіді не було, і я дійшов висновку, що вона вже міцно спить, розумієте? Тож я вшився звідти й повернувся додому.
- Предыдущая
- 59/86
- Следующая
