Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Втрата - Барклей Лінвуд - Страница 66
— Підіймайте завісу, — сказав Вінс.
Я натиснув на кнопку.
Розділ сороковий
Коли минуло півхвилини чи десь так і ніхто не підійшов до дверей, я подивився на Вінса.
— Спробуйте ще раз, — промовив він і показав на пандус. — Це може забрати певний час.
Тож я знову натиснув на кнопку дзвінка. І тоді ми почули якийсь приглушений рух у домі, й через мить двері почали відчинятися, але відчинилися вони не відразу й не цілком, а лише прочинилися трохи. Коли вони прочинилися на фут або десь так, я побачив, у чому причина такої неквапності. За дверима була жінка в інвалідному кріслі на колесах, яка відкотила його назад, потім трохи нахилилася вперед, щоб відчинити двері ще на кілька дюймів, потім знову від’їхала назад і знову нахилилася вперед, щоб прочинити двері ще трохи ширше.
— У чому справа? — запитала вона.
— Місіс Слоун? — промовив я.
Я дав би їй років сімдесят, може, трохи менше, може, трохи більше. Вона була худа, але те, як вона рухалася верхньою частиною тіла, не давало підстав назвати її слабкою. Вона міцно трималася за колеса свого візка, спритно об’їхала відчинені двері й ефективно перекрила нам дорогу в дім. Вона мала на колінах згорнену ковдру, яка опускалася їй на ноги, й на ній був брунатний светр, одягнений поверх квітчастої блузки. Її сиве волосся було зачесане назад й акуратно сколоте шпильками, жодна волосинка не відхилялася кудись убік. Випнуті вилиці мали на собі слід від рум’ян, а гострі карі очі сновигали, перебігаючи від одного несподіваного гостя до другого. Риси її обличчя давали підстави припустити, що колись вона могла бути жінкою дивовижної краси, але тепер її міцно стиснуті щелепи і якось негарно випнуті губи свідчили про вдачу дратівливу, а може, й підлу.
Я став шукати в ній риси схожості з Синтією, але не знайшов жодної.
— Так, я місіс Слоун, — сказала вона.
— Перепрошую, що турбую вас так пізно, — сказав я. — Ви місіс Клейтон Слоун?
— Так. Я Ініда Слоун, — сказала вона. — Ви маєте рацію. Уже дуже пізно. Чого вам треба?
У її голосі звучали гострі нотки, які давали нам підстави зробити висновок, що ми не можемо сподіватися тут на гостинний прийом. Вона високо тримала голову, випнула підборіддя вперед, і то не тільки тому, що ми височіли перед нею, а щоб продемонструвати свою силу. Вона намагалася показати нам, що вона міцна стара дівка й нікому не дозволить себе скривдити. Я був здивований, що вона не боялася двох незнайомих чоловіків, які постукали в її двері так пізно вночі. Адже вона була, зрештою, старою жінкою в інвалідному кріслі, а ми — двома чоловіками при повній силі.
Я окинув вітальню побіжним поглядом. Дешеві колоніальні меблі, легкі меблі компанії «Ітен Ален», багато простору між ними, щоб можна було проїхати кріслу на колесах. Злинялі штори та тюль, кілька ваз зі штучними квітами. Грубий килим, який, певно, коштував чималих грошей, коли був тут укладений, здавався витертим і подекуди заплямленим, ворс був притоптаний колесами інвалідного крісла.
В іншій кімнаті був телевізор, і десь із глибини будинку долинали приємні пахощі. Я понюхав повітря.
— Щось печеться?
— Морквяний торт, — сердито кинула вона. — Для мого сина. Він повертається додому.
— О, — сказав я, — саме з ним ми й хочемо зустрітися. Джеремі?
— Чого вам треба від Джеремі?
І справді, чого нам треба від Джеремі? Принаймні як пояснити, що нам потрібно від Джеремі?
Поки я вагався й міркував, намагаючись щось вигадати, Вінс узяв ініціативу на себе.
— А де Джеремі тепер, місіс Слоун?
— Хто ви?
— Боюся, що це нам доведеться ставити вам запитання, мем, — сказав він.
Він говорив владним тоном, але, схоже, докладав зусиль, щоб його мова не здавалася погрозливою. Я запитав себе, чи не намагається він навіяти Ініді Слоун враження про свій стосунок до поліції.
— Хто ви, люди?
— Можливо, — сказав я, — нам було б ліпше поговорити з вашим чоловіком? Ми можемо поговорити з Клейтоном?
— Його тут нема, — сказала Ініда Слоун. — Він у лікарні.
Це повідомлення захопило мене зненацька.
— О, — сказав я. — Прийміть мої співчуття. Чи це та сама лікарня, яку ми бачили, коли їхали сюди?
— Ви її бачили, якщо їхали сюди від Льюїстона, — сказала вона. — Він лежить там уже кілька тижнів. Мені доводиться брати таксі, щоб побачитися з ним. Щодня, туди й назад.
Для неї було важливо, здогадався я, переконати нас у тому, що вона готова піти на будь-які жертви задля свого чоловіка.
— А ваш син не може туди возити вас? — запитав Вінс. — Він був у від’їзді так довго?
— У нього були поважні справи.
Вона прокотила своє крісло на кілька дюймів уперед, так ніби збиралася в такий спосіб зіпхнути нас із ґанку.
— Сподіваюся, там немає нічого серйозного, — сказав я. — З вашим чоловіком.
— Мій чоловік помирає, — сказала Ініда Слоун. — Метастази раку вже посікли усе його тіло. Тепер це лише питання часу. — Вона завагалася, дивлячись на мене. — Це ви телефонували сюди? Й запитували Джеремі?
— Атож, — сказав я. — Мені треба було поговорити з ним.
— Ви сказали, він говорив вам, що їде в Коннектикут, — промовила вона обвинувальним тоном.
— Наскільки я пам’ятаю, він мені так сказав.
— Він ніколи вам цього не казав. Я запитувала його. Він сказав, що не казав нікому, куди він їде. Тож звідки вам про це відомо?
— Гадаю, нам ліпше продовжити цю дискусію в домі, — сказав Вінс, посуваючись уперед.
Ініда Слоун міцніше вхопилася за свої колеса.
— Я так не думаю.
— А я думаю, — сказав Вінс.
Він поклав обидві руки на підлокітники крісла-каталки й посунув його назад. Сила Ініди не могла протистояти силі Вінса.
— Стривайте, — сказав я йому, доторкаючись до його руки.
Я не мав наміру виявити брутальність у стосунку до старої дами в інвалідному кріслі-візку.
— Не турбуйтеся, — сказав Вінс, намагаючись, щоб його голос звучав переконливо. — Просто тут, на ґанку, холодно, і я не хочу, щоб місіс Слоун застудилася на смерть.
Я подумав, що цим аргументом Вінс нікого не переконає.
— Облиште мене! — промовила Ініда Слоун, б’ючи Вінса по руках і пальцях.
Він заштовхав її досередини, й мені нічого не залишалося, як піти за ним. Я зачинив за собою передні двері.
— Не бачу причин церемонитися з нею далі, — сказав Вінс. — Починайте ставити їй свої запитання.
— Хто ви такі, туди вашу мать? — запитала Ініда Слоун із люттю в голосі.
Це пряме запитання захопило мене зненацька.
— Місіс Слоун, — сказав я. — Мене звуть Тері Арчер. Мою дружину звуть Синтія. Синтія Бідж.
Вона витріщилася на мене з роззявленим ротом. Вона втратила дар мови.
— Бачу, це ім’я дещо означає для вас, — зауважив я. — Ім’я моєї дружини. Можливо, й моє почасти, але немає сумніву, що ім’я моєї дружини справило на вас велике враження.
Вона досі мовчала.
— У мене до вас запитання, — почав я. — Воно може здатися трохи божевільним, але я дуже просив би вас виявити терпіння, якщо моє запитання видасться вам безглуздим.
Досі мовчанка.
— Ось воно, моє запитання, — сказав я. — Ви мати Синтії? Ви Патрисія Бідж?
Вона зневажливо засміялася.
— Не знаю, про що ви кажете, — мовила вона.
— Тоді звідки цей сміх? — запитав я. — Схоже, вам добре відомі імена, які я назвав.
— Забирайтеся з мого дому! Усе, що ви тут базікали, для мене не має сенсу.
Я подивився на Вінса, який стояв із кам’яним обличчям. Я запитав, звертаючись до нього:
— Ви коли-небудь бачили матір Синті? Крім того випадку, коли вона вийшла вночі до своєї машини?
Він похитав головою.
— Ні.
— Це може бути вона? — запитав я.
Він звузив очі, сфокусувавши свій погляд на ній.
— Не знаю. Гадаю, малоймовірно.
— Я викличу поліцію, — сказала Ініда, повертаючи своє крісло.
Вінс підійшов до неї ззаду й хотів схопити крісло за підлокітники, але я махнув рукою, зупиняючи його.
- Предыдущая
- 66/86
- Следующая
