Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" - Страница 18

Наступні дві неділі були неспокійні. Державні органи мали претензії, я не здавалася, час від часу їздила до них на зустрічі. Шумиха була просто жахлива , навіть не зважаючи , що відео пробуло в інтернеті годину. З Женькою ми так і не побачились, він поїхав, а я не мала часу. Дружня аудієнція дісталась Ярославі, ми традиційно сиділи у мене на кухні.

Щось ти погано виглядаєш. Може тобі відпочити? – Турботливо запитала вона мене.

Може і відпочити потрібно, та не можливо.

Ну, ти стала героїнею останніх новин , а слава досить важка річ.

І чого з нас двох це я всерозуміюча і співчутлива?

Ага, співчутлива, скільки то народу по звільняли.

Для мене це було теж несподівано. І думаю в цьому допоміг Соломатін.

Так, він ще та темна конячка. І що Соломатін?

Неврівноважений, злий параноїк.

О-на як?

В зв’язку, що зайнята була два останніх тижні і немала часу для його готелю, пресинг з його сторони став вужче направленим і глибиннішим. З моєї сторони це вже чистий мазахізм. Після вчорашнього розбору польотів, повертаючись додому я зупинила машину серед лісу і деякий час кричала на місяць.

Ти мене лякаєш.

Я сама себе боюся.

Чорт, може тобі дійсно відпочити декілька днів?

На останньому моєму відпочинку, прийшов засмучений Соломатін і намагався у мене вияснити, чи не збираюсь я покинути роботу з ним. А сьогодні він у мене пробачення просив, за те що наволав прилюдно і безпідставно, це виглядала десь так : «Що Ганно Василівно тяжко з істеричками працювати?» На що я його перепитала :»Що?» . Ти не повіриш але він сказав: «Я був неправий . Вибачте». – Ярослава розсміялась.

Знаєш, я тебе з ним бачила в колибі.

Коли?

Тижні три тому.

Чому не підійшла?

Зайнята я була. Ну, так от ти стояла біля вогню, а він розглядав тебе, просто поглядом поїдав. І хотілося, що б і на мене так дивилися чоловіки.

У нас з ним суто ділові відносини.

Та, да. – Не стала більше продовжувати тему Ярослава - Так, що там Женька?

Уявляєш, ми з ним випадкові в ресторані готелю зустрілися. Женька тут же кинувся обіймати і розповідати, як він скучив, потім помчався на зустріч, у мене тут якраз каша заварилась, а Женька поїхав. Правда зателефонував сказав, що на наступний тиждень приїде.

Хм, цікаво.

Ага і так кожен день цікаво.

На що скаржишся? Ти жива і здорова, живі і здорові всі твої рідні і близькі от і радій цьому.

Я радію. Все таки, про те,що я жива і здорова нічим заперечити.

А ти додай ще до цього , що в тебе дві руки, дві ноги , все добре з слухом і зором. Саме страшне, що з тобою зараз це нерви гуляють. Їх теж можна зрозуміти, але ти може валер’яночкою їх покорми і все буде добре.

Ну, якщо дивитись під таким розкладом, то в мене все добре. І хліб є і до хліба. Життя взагалі вдалося.

Розумашечка моя. Мені вже потрібно додому. Денис чекає.

Попрошу Івана він тебе завезе. – І я набрала номер Івана.

І дбайлива і розумна і красива і домовити, чого ж тебе заміж ніхто не бере.

Я взагалі чисте золотко. А золото, як відомо метал важкий, от і не кожен наважиться.

Не відмазуйся.

Біжи, тебе он голодний чоловік дома чекає.

Киця, вареники вміє варити. З голоду не помре.

І за що він тебе тільки любить? – Подразнила я подружку проводжаючи до машини з готелю. Де дбайливий Іван уже і двері відчинив. Дрібничка, але як приємно.

Я сиділа з Женею в ресторані в готелі Дмитра Олексійовича . Все таки я за ним скучила. За його відкритістю, енергійністю, гумором. Я насолоджувалася його невимушеністю і веселощами. Взяла навіть бокал вина собі. Женька з ентузіазмом розповідав робочі смішні історії, а я просто насолоджувалась зміною декорацій. Це було потрібно. А то під завалом проблем я вже лісу не бачила.

Чому ти п’єш на роботі? – Пролунав над моєю головою голос Соламатіна. Він стояв злий і свердлив мене поглядом. Я від такої несподіванки якось розгубилась і навіть не змогла нічого сказати.

Я запитую. Чому ти п’єш? – Продовжував з прищуленим поглядом шипіти Дмитро Олексійович. – Як з такою людиною можна працювати? У нас серйозна робота, а не гульки. Ми тут працюємо. І від керівного складу я чекаю відповідної поведінки. – Відчуття люті і приниження заповнювали мене вщент.

Дмитро Олексійович! Ми можемо поговорити в кабінеті. – Прошипіла я у відповідь.

У мене немає часу на розмови. – Рявкнув він. Я піднялася з-за столу. – Тим більше, що ти п’яна. – І міцно стиснувши щелепи пішла в кабінет. Люта злість просто дерла мене на шматки. Зайшовши в кабінет я навіть змусила себе зачекати поки Соломатін закриє двері, я повернулась до нього , сказати, що я більше так не можу, та перед очима у мене все попливло і все стало темно.

Ну, що вернулись? – Наді мною була схилена жінка в білому халаті. – Сядете? - Я кивнула.

Зараз ми в швидку і в лікарню. – Я оглянулась Соломатін блідий , як смерть підвівся з колін. В голові моїй шуміло.

Ганно Василівно, давайте підійматися я допоможу. – Промовила жіночка .

Я сам. – Відсторонив її Соломатін і підняв мене з підлоги, поніс до швидкої.

З тобою все буде добре. – Шепотів він. В швидкій він сидів поряд зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Я спробувала відсунутись від нього, та він тільки сильніше мене притиснув і до лікарні я сиділа спокійно, намагаючись різких рухів не робити. З машини так же на руках відніс до приймальні. Рявкнув до медсестри стосовно того де лікар. Лікарем виявився ще досить молодий чоловік.

Доброго дня! Мене звати Владислав Сергійович, я ваш лікар. – Представився він.

Вона втратила свідомість. Що з нею? – Від погляду Соломатіну не знаю, як лікарю, а мені удавитись хотілось. А ще мені зовсім не хотілось його бачити.

Ви родич?

Ні. Ми разом працюємо. Яке це має значення?

Тоді зачекайте будь-ласка на коридорі. – Все таки нерви у лікаря міцні, він тільки голосно сковтнув, та все ж настояв на своєму і Соломатін вийшов, а лікар полегшено видихнув.

Ну, розповідайте , що сталося? – Запитав лікар візуально оглянувши мене і діставши тонометр.

Я здається перехвилювалась.

Була причина?

Так .

У вас тиск дуже низький. 80 на 40 . Який робочий тиск? – Сказав лікар швиденько помірявши мені тиск.

120 на 60, або 110 на 60 по-різному.

Ясно. Ще й бліді ви трохи, видно гемоглобін впав. Тоді зробимо так, нічого страшного я не бачу. Уколи , що підвищуть тиск я пропищу, вони дадуть ще живлення мозку. І заодно заспокійливі. На сьогодні вас залишу, там аналізи поздаєте, а там побачимо. Так, у вас там під дверима, ще група підтримки зібралась. І цей душевний чоловік, який з вами працює.

Владислав Сергійович, я зараз нікого не хочу бачити.

Ясненько. Я вас відправлю на лікарняний. Нормально буде?

Можете неділі на дві?

Можу. – Посміхнувся він. – І відправлю групу підтримки додому.

Буду дуже вдячна.

Домовились Ганна. Тільки ви не нервуйтесь.

Тоді ще одне. Аналізи я зроблю , але як тільки ви відправити команду підтримки, я теж поїду додому. – Тепер я вже дивилась на нього поглядом,» Соломатін лайт».

Слухайте, я все ж таки лікар.

А я людина, я зробила дорогу до лікарні і купила оте чудове діагностичне обладнання.

Переконали.

З лікарні мене забрав Іван і відвіз додому. Я залізла в ванну і замовила їжу з ресторану, бо в холодильнику було пусто і завалилась спати. Мені снився сон. Я втрачала і втрачала дорогу мені людину, лице якої я не бачила і дзвін, постійний дзвін. Я підхопилась, моє серце калатало. Я глянула на годинник, 8 година, майнула думка, що я проспала, потім зрозуміла, що дзвонять в двері. Я натягла халата і відкрила двері.

Чому ти поїхала з лікарні і нічого про це не сказала? – Накинувся на мене Соломатін. – І чому в тебе бісів телефон не відповідає?

Телефон не відповідає, бо я його вимкнула.

А смс не здогадалась відправити?

Ні, не здогадалась. – Ми стояли у мене на порозі, він кричав,а я так не хотіла його бачити. Він дивився на мене, а потім відвів погляд і пішов до машини витягнув два пакети і квіти. Я відсторонилась , він зайшов в дім.