Покров - Дашвар Люко - Страница 17

ланцюжку. Незвичайне сердечко — один бік пузатий, інший

плаский, із вигравійованою літерою «К».

— Наче з давнини, — прошепотіла. Ніколи подібних у юве-

лірних крамницях не бачила.

Значить, бабуся мала скарби? Чому ж Аді — ані слова?

Відкрила другу коробку, виклала на долоню три золоті червін-

ці 1911 року. «Самого золота грамів десять у кожній монеті», —

загорілася. Роззирнулася, наче сеї ж миті з усіх кутків засяє.

Та сяяло лише вічне сонце — зазирало крізь вікно до осиро-

тілої кімнати, торкалося промінням Адиних очей: що робиш?

Стала перед дзеркалом. Наділа на шию ланцюжок із пуза-

тим сердечком: царівна? Аж усміхнулася: монети продасть,

купить кольоровий телевізор і югославську стінку. І до Болга-

рії з Валею поїдуть, хай тільки сорок днів мине. Захвилювала-

ся: може, не всі схованки віднайшла? От вона зараз побіжить

додому, а до порожньої кімнатки злодії припхаються. Е, ні!

Нікуди не піде! Далі шукатиме. Де?! Увімкнула резервну ба-

тарейку — давай наново пожитки перебирати. Кожен папірчик

передивлялася, підняла з підлоги пожмаканий аркуш зі шкіль-

ного зошита, у якому хоронилися сірникові коробки із золотом.

Та тут щось написано!

— Наталоччина спадщина від баби Саші… — читала, ледь

розбираючи бабусині карлючки. — Золоті монети — три шту-

ки, ланцюжок золотий із золотим серцем. Діаманти — чотири

штуки.

— Діаманти? — в ошелешеної Ади щелепа відвалилася.

Де?! До «Подольська»! До гвинтика розбере, а камінці знай-

де! Автівку купить. «Москвич»! І килим на стіну! Нещадним

71

обшуком розгромила бабусину кімнату вщент — пилюка ку-

риться, — та, крім двох махрових рушників у шухляді, нічого

корисного не знайшла. Засмутилася вкрай.

— Так нечесно! — поскаржилася чи то Богові, чи то бабу-

сі-покійниці.

Смикнула сердечко: зсередини ледь чутно — дзень. Та в сер-

ці сховано щось! Як відкрити?! Аж запаморочилося: тремтя-

чими руками знімала з шиї ланцюжок.

— Як же я одразу не здогадалася! — шепотіла затято. Кру-

тила в руках золоте сердечко, биту годину обдивлялася блиску-

чу гладку поверхню без натяків на кнопочки, смикала витон-

чений гачок, на якому висіла прикраса. Та як ти відкриваєшся, кляте серце?!

— Падлюки! — відіслала вітання ювелірам.

Спересердя зачепила нігтем хвостик літери «К» — сердеч-

ко рипнуло і розчахнулося. Усередині виблискували чотири

прозорі камінці.

Аж у сльози.

— Ох, заживу… — де вже тут зважати на заповіт, бабиною

рукою написаний: не твоє, Аїдо! Матері твоєї спадщина…

— Не заслужила злодюжка! — обурилася. — Моє! Хай

платить, підла, раз покинула дитину на бабцю! Усього собі

накуплю…

Та все сталося не так, як гадалося. Ледь обміняла одну золо-

ту монету на вовняний килим у торгашки Тоньки Захарченко.

Та з наслідками — до Адиної квартири почали навідуватися

підозрілі люди: «Може, ще золото маєш?» «Ні, звідки?!» —

трусилася, заховала скарб подалі від очей на довгі роки, аж до

розвалу СРСР: надто вже страшно. Закінчила політех, на заз-

дрість однокурсникам відкараскалася від розподілення в далекі

казахські степи — у Києві залишилася разом із перспективним

Валею, що він занурився у вищу математику по маківку, навіть

ніч в ідеалі ділив: третину Аді, третину науці, третину для не-

спокійного сну, та ненаситна математика часто забирала собі

всі темні години. За два роки то принесло зиск: Валя захистив

72

кандидатську дисертацію і без передиху засів за докторську.

Ада влаштувалася інженером із техніки безпеки на «Арсенал»,

за чотири роки тільки раз змогла на десять діб відірвати чолові-

ка від науки — таки поїхали до Болгарії. На тому і край розко-

шам. У 1985-му завагітніла, засмутилася — не хочу, рано! — та

по-тихому аборт зробити не встигла. Інтелігентні Валині батьки, які до цього жодного разу не втручалися в сімейне життя сина, не витримали — впали на коліна: на себе всі клопоти візьмемо, тільки збережи життя дитинці! І сумирний чоловік-науковець

раптом виявив неабияку наполегливість.

— На завод піду, щоби заробляти більше, — поклав на

вівтар сім’ї улюблену математику. — Схаменися, Адочко!

Ада спересердя вихлюпнула чоловікові все, що накипіло за

чотири роки сімейного життя! І що з делікатним Валиним ха-

рактером йому ніде до грошей не пробитися, і що винні в тому

Валині батьки, бо ж хіба то нормально, коли вони Аді на день

народження то Моема з Гемінґвеєм, то Стендаля дарують, а не

холодильник, приміром, чи гроші на чобітки. Ада і так не знає, куди порозпихати ті книжки, які Валя із собою до її квартири

припер, наче посаг, а тепер тут ще й дитина житиме?! Може

би, спочатку Валя заробив на більшу квартиру, де і його книж-

кам, і його дитині місця не бракувало?!

Плюнула на чоловікові мордування — гайда до лікаря на

аборт проситися, та сивий гінеколог, якому Ада тицьнула п’ят-

десят карбованців, аби той про знеболювальне не забув, гро-

шей не взяв і аборт робити відмовився, бо виявив в Адиному

організмі фізіологічні відхилення, що тільки пологами і ви-

правляються.

— Аборт кардинально погіршить ваше здоров’я, — на-

страхав.

Тільки завдяки тому в 1986-му на світ Божий з’явилася

Мар’яна.

— Усі біди почалися у 86-му! — і за двадцять сім років по

тому вперто повторювала Аїда. З роботи довелося звільнитися, за п’ять років розвалився Союз, перспективний математик

73

Валя впав у математичну депресію: все намагався точно вира-

хувати, де ж копійчину добути. Ада всадовила чоловікові на

шию маленьку дочку — сама зароблятиму! — відважно кину-

лася зривати перші дикі квіти капіталістичних бур’янів. Набіз-

несувала в дев’яності — і у двохтисячних гикалося. За один

діамантик виписала з баби Тасиної кімнатки в бараках ма-

тір-злодюжку, швиденько продала сумнівну нерухомість, на

ті гроші накупила електричних чайників, гайнула з ними до

Астрахані, бо там, казали, можна перепродати їх утричі дорож-

че. На півшляху до Каспію залишилася без грошей і чайників.

Аби добрі люди на квиток до Києва не скинулися — бозна-як

би додому дісталася. Та окріп ще булькав: усе смикалася — то

до Польщі, то до Туреччини, та з виторгом — як у того єврея

з вареним яйцем. Плюнула, продала залишки материного

спадку (не лишилося більше в Аїди ані монет золотих, ані сер-

ця, ані діамантиків) — усі гроші вклала в «МММ»: от де ба-

гатство! Не стане більше ноги збивати, сидітиме собі вдома,

зиску чекатиме. Скоро прозріла, отримала серцевий напад,

забилася в обшарпане крісло архіваріуса міського архіву і тихо

зненавиділа отих двох, що крутилися у ї квартирі на Воскресен-

ці: безперспективного в нових економічних умовах математи-

ка Валю Озерова і маленьку Мар’яну, яка зв’язала царівну

Аїду по ногах і руках.

— Хоч щось роби! — істерично плювалася чоловікові в ли-

це. — Кради! Убивай! Ґвалтуй, але заробляй!

Валя ніяково усміхався, знизував плечима, зникав із дому,

повертався з копійчиною.

— Знову до батьків ходив?! — Ада забирала гроші, та дов-

бати Валю не припиняла. — А сам?! Хіба ти чоловік?! У тебе

навіть ім’я жіноче!

Валя винувато зітхав, плентався до дитячої робити те, що

вмів найкраще після розв’язання математичних рівнянь, —

розповідати Мар’яні казки. Невідомо чому в кожній з них не-

одмінним героєм виступав рум’яний пекар Крендель — при-

гощав гарячими пиріжками трьох поросят, Червону Шапочку,

74

Карабаса-Барабаса, навіть Снігову королеву, — тому Мар’я-

на найпершою підтримала тата, коли напередодні міленіуму