Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы - Шевченко Тарас Григорьевич - Страница 7

7

ГУПАЛІВЩИНА

Зійшло сонце; УкраїнаДе палала, тліла,А де шляхта, запертися,У будинках мліла.Скрізь по селах шибениці;Навішано трупу —Тілько старших, а так шляхтаКупою на купі.На улицях, на розпуттяхСобаки, ворониГризуть шляхту, клюють очі;Ніхто не боронить.Та й нікому: осталисяДіти та собаки,Жінки навіть з рогачамиПішли в гайдамаки.Отаке-то було лихоПо всій Україні!Гірше пекла… А за віщо,За що люде гинуть?Того ж батька, такі ж діти,Жити б та брататься.Ні, не вміли, не хотіли,Треба роз'єднаться!Треба крові, брата крові,Бо заздро, що в братаЄ в коморі і надворі,І весело в хаті!«Уб'єм брата! спалим хату!» —Сказали, і сталось.Все б, здається; ні, на каруСироти остались.В сльозах росли, та й виросли;Замучені рукиРозв'язались – і кров за кров,І муки за муки!Болить серце, як згадаєш:Старих слов'ян дітиВпились кров'ю. А хто винен?Ксьондзи, єзуїти.Мандрували гайдамакиЛісами, ярами,А за ними і ГалайдаЗ дрібними сльозами.Вже минули Воронівку,Вербівку; в ВільшануПриїхали. «Хіба спитать,Спитать про Оксану?Не спитаю, щоб не знали,За що пропадаю».А тим часом гайдамакиЙ Вільшану минають.Питається у хлопчика:«Що, титаря вбили?»«Ба ні, дядьку; батько казав,Що його спалилиОті ляхи, що там лежать,І Оксану вкрали.А титаря на цвинтаріВчора поховали».Не дослухав… «Неси, коню!»І поводи кинув.«Чом я вчора, поки не знав,Вчора не загинув!А сьогодні, коли й умру,З домовини встануЛяхів мучить. Серце моє!Оксано! Оксано!Де ти?»Замовк, зажурився,Поїхав ходою.Тяжко-важко сіромасіБоротись з нудьгою.Догнав своїх. БоровиківВже хутір минають.Корчма тліє з стодолою,А Лейби немає.Усміхнувся мій Ярема,Тяжко усміхнувся.Отут, отут позавчораПеред жидом гнувся,А сьогодні… та й жаль стало,Що лихо минуло.Гайдамаки понад яромЗ шляху повернули.Наганяють півпарубка.Хлопець у свитиніПолатаній, у постолах;На плечах торбина.«Гей, старченя! стривай лишень!»«Я не старець, пане!Я, як бачте, гайдамака».«Який же поганий!»«Відкіля ти?»«З Керелівки».«А Будища знаєш?І озеро коло Будищ?»«І озеро знаю,Отам воно; оцим яромВтрапите до його».«Що, сьогодня ляхів бачив?»«Нігде ні одного;А вчора було багато.Вінки не святили:Не дали ляхи прокляті.Зате ж їх і били,І я, й батько святим ножем;А мати нездужа,А то й вона б». «Добре, хлопче.Ось на ж тобі, друже,Цей дукачик, та не згуби».Узяв золотого,Подивився: «Спасибі вам!»«Ну, хлопці, в дорогу!Та чуєте? без гомону.Галайдо, за мною!В оцім яру є озероЙ ліс попід горою,А в лісі скарб. Як приїдем,То щоб кругом стали,Скажи хлопцям. Може, льохиСтерегти осталасьЯка погань».Приїхали.Стали кругом ліса;Дивляться – нема нікого…«Ту їх достобіса!Які груші уродили!Збивайте, хлоп'ята!Швидше! швидше!Отак, отак! І конфедератиПосипалися додолу,Груші гнилобокі.Позбивали, упорались;Козакам нівроку,Найшли льохи, скарб забрали,У ляхів кишеніПотрусили та й потяглиКарати мерзеннихУ Лисянку.

БЕНКЕТ У ЛИСЯНЦІ

Смеркалося. Із ЛисянкиКругом засвітило:Ото Ґонта з ЗалізнякомЛюльки закурили.Страшно, страшно закурили!І в пеклі не вміютьОтак курить. Гнилий ТікичКров'ю червонієШляхетською, жидівською;А над ним палаютьІ хатина, і будинок;Мов доля караєВельможного й неможного.А серед базаруСтоїть Ґонта з Залізняком,Кричать: «Ляхам кари!Кари ляхам, щоб каялись!»І діти карають.Стогнуть, плачуть; один просить,Другий проклинає;Той молиться, сповідаєГріхи перед братом,Уже вбитим. Не милують,Карають, завзяті.Як смерть люта, не вважаютьНа літа, на вродуШляхтяночки й жидівочки.Тече кров у воду.Ні каліка, ані старий,Ні мала дитинаНе остались, – не вблагалиЛихої години.Всі полягли, всі покотом;Ні душі живоїШляхетської й жидівської.А пожар удвоєРозгорівся, розпалавсяДо самої хмари.А Галайда, знай, гукає:«Кари ляхам, кари!»Мов скажений, мертвих ріже,Мертвих віша, палить.«Дайте ляха, дайте жида!Мало мені, мало!Дайте ляха, дайте кровіНаточить з поганих!Крові море… мало моря…Оксано! Оксано!Де ти?» – крикне й сховаєтьсяВ полум'ї, в пожарі.А тим часом гайдамакиСтоли вздовж базаруПоставили, несуть страву,Де що запопали,Щоб засвітла повечерять.«Гуляй!» – загукали.Вечеряють, а кругом їхПекло червоніє.У полум'ї, повішаніНа кроквах, чорніютьПанські трупи.Горять кроквиІ падають з ними.«Пийте, діти! пийте, лийте!З панами такими,Може, ще раз зустрінемось,Ще раз погуляєм.І поставець одним духомЗалізняк черкає.За прокляті ваші трупи,За душі проклятіЩе раз вип'ю! Пийте, діти!Вип'єм, Ґонто, брате!Вип'єм, друже, погуляємУкупочці, в парі.А де ж Волох? заспівай лишНам, старий кобзарю!Не про дідів, бо незгіршеЙ ми ляхів караєм;Не про лихо; бо ми йогоНе знали й не знаєм.Веселої утни, старче,Щоб земля ломилась,Про вдовицю-молодицю,Як вона журилась».