Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 12

Такі міркування трохи заспокоїли мене. і я відчув себе краще. Я зрозумів причину своєї стривоженості (принаймні мені так здавалося). Якщо індивідуальність — ілюзія, а свідомість це щось на кшталт океану, то чому там не може бути інших істот? Перед тим, як заснути, я зробив помітку про те, що завтра треба замовити книгу Олдоса Хакслі "Небо і пекло".

Райхові думки звернули в практичніше русло. Через десять хвилин після того, як ми розійшлися, він гукнув мені зі свого намету:

— Послухай, Гілберте, треба попросити Даргу позичити нам велику повітряну платформу, щоб пересувати зонд. Це полегшить наше життя…

Дивно, що тоді жоден з нас не надавав особливого значення нашому відкриттю. Хоч ми й чекали, що воно викличе деяке пожвавлення в археологічних колах, але і Райх, і я забули про те, що сталося, коли Картер відкрив гробницю Тутанхамону або коли на узбережжі Мертвого моря поблизу Кумрану було знайдено стародавні рукописи. Археологи взагалі схильні ігнорувати галас засобів масової інформації та істерію журналістів.

Фуад і Дарга збудили нас о пів на сьому, коли робітників ще не було. З ними прибули чотири турецькі чиновники і двоє американських кіноакторів, які оглядали визначні місцеві пам'ятки. Райхові не сподобався такий несподіваний наїзд. Я сказав йому, що турецький уряд не перевищив своїх повноважень, якщо не брати до уваги акторів, які, звичайно, були тут зайві.

Насамперед усі хотіли переконатися, що блоки справді лежать на глибині двох миль. Райх увімкнув зонд і продемонстрував їм обриси Абхотового блока (як ми тепер називали його), а також крота поруч із ним.

Дарга висловив сумнів, що кріт пройшов дві милі вглиб землі. Райх спокійно підійшов до пульта керування кротом і ввімкнув його.

Результат був прикрий — екран залишився порожнім. Висновок міг бути лише один: обладнання крота не витримало внаслідок надто високої температури або тиску. Звичайно, це невдача, але не така вже й страшна. Кріт коштував дорого, але його можна було замінити.

Дарга й Фуад хотіли переконатися, що з механізмом зонда все гаразд. Райх цілий ранок демонстрував їм справність кожної ланки, доводив, що блоки справді лежать на глибині двох миль.

Ми проявили радарний знімок Абхотового блока і порівняли його клиноподібну форму з формою базальтових статуеток. Сумнівів не було; і Абхотовий блок, і базальтові статуетки належали одній культурі.

Розв'язати проблему, поза всяким сумнівом, можна було лише одним шляхом: зробити повномасштабний тунель аж до блоків. Про розміри окремих блоків ми не мали жодного уявлення. Нам здавалося, що такої висоти, як показував екран зонда, міг бути або мур, або й ціла споруда. Що ж до радарного знімка, то тут виникала ще одна дуже цікава проблема. Знімок було зроблено згори, а це означало, що мур чи споруда лежали на боці — адже за будь-якої цивілізації написів на верхах мурів чи на дахах будівель не робили ніколи.

Наші гості були хоч і спантеличен, але сповнені цікавості. Безумовно, наше відкриття стане найвидатнішим за всю історію археології. Звісно, якщо тут немає ніякої химери і якщо те, що показують прилади, — правда.

Досі найдавнішою відомою людині цивілізацією вважалася цивілізація індіанців масма, які жили на плоскогір'ї Маркагуасі в Андах, — 9000 років тому. Ми свого часу визначали вік базальтових статуеток за допомогою нейтронного приладу і тоді ж таки вирішили, що наші результати були неправильні; вони вказували на те, що цивілізація, якій належали базальтові статуетки, принаймні вдвічі старша за цивілізацію Маркагуасі.

Фуад і його друзі побули в нас до обіду, а о другій відлетіли. До цього часу вони вже встигли заразити мене своїм захватом з приводу нашого відкриття, і мені було неприємно, що я дав себе заразити, Фуад пообіцяв, що постарається якнайшвидше прислати нам повітряну платформу, але попередив, що на це може піти кілька днів.

Ми вирішили чекати прибуття повітряної платформи і не пересувати зонд власними силами. Було цілком очевидно, що нам збиралися надати значно більшу допомогу, ніж та, на яку ми розраховували, і тому не варто було витрачати сил та енергії. У нас був ще другий кріт, але ризикувати ним було нерозумно. Тому о пів на третю ми сиділи в тіні нижньої брами, пили оранжад і почувалися безробітними.

Через півгодини прибув перший журналіст — анкарський кореспондент газети "Нью-Йорк таймс". Райх розлютувався. Він подумав, що це турецький уряд поширив чутки про наше відкриття (пізніше ми дізналися, що журналістів повідомили ті кіноактори).

Райх зник у своєму наметі, а мене залишив із журналістом, досить приємним чоловіком. Виявилося, що він читав мою книжку про хетів. Я показав йому фотознімок і пояснив роботу зонда. Коли він запитав мене, що сталося з кротом, я відповів, що не знаю; наскільки я можу судити, крота вивели з ладу троглодити. Це була перша моя помилка. Другої я припустився, коли він запитав мене про розміри Абхотового блока. Я зазначив, що в нас немає доказів, які б свідчили, що це суцільний блок, хоча з обох боків від нього, здається, лежать такі самі блоки. Можливо, це релігійний монумент у формі величезного блока або, може, споруда на кшталт зікурату в Урі. Якщо це суцільний блок, то ми маємо вс підстави твердити, що тут йдеться про цивілізацію велетнів.

На мій подив жуналіст сприйняв мої слова серйозно. Він запитав, чи підтримую я теорію про те, що на Землі колись жили велетні, які загинули внаслідок якоїсь грандіозної катастрофи на Місяці. Я відповів, що мій обов'язок як ученого — без упередження сприймати будь-яку інформацію, аж поки будуть знайдені надійні докази "за" або "проти". Чи являє собою наше відкриття надійний доказ існування цивілізації велетнів, питав він далі. Я відповів, що говорити про це ще рано. Тоді він запитав, чи згоден я з тим, що звичайні люди могли пересувати такі величезні будівельні блоки, як блоки піраміди в Гізі або піраміди сонцю в Теотігуакані. І далі нічого не підозрюючи, я зазначив, що найбільші блоки піраміди в Гізі важать дванадцять тонн, а блок заввишки сімдесят футів може важити тисячу тонн. І тут-таки зауважив, що ми не маємо відомостей про те, як у давнину пересували кам'яні блоки піраміди Хеопса або, наприклад, кам'яні плити і стовпи Стоунхеджу; не виключено, що люди в ті часи знали набагато більше, ніж ми звикли думати…