Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 32

Сталося й дещо дуже цікаве. Брати Грау, Луї та Гайнріх, завжди були нерозлийвода, і вони зразу навчилися спілкуватися за допомогою телепатії. Вони швидше ніж будь-хто з нас удосконалювали свої навички в психокінезі і довели, що ми недооцінювали його роль. У залі старожитностей Британського музею я на власні очі бачив, як вони рухали мармуровий блок вагою тридцять тонн, зосереджуючи свої зусилля в унісон. Крім мене, там були Іанніс Ласкаратос, Емлін Джоунз, Жорж Рібо і Кеннет Фурпо (директор археологічної секції, якого я "завербував"). Брати пояснювали, що вони робили це, ритмічно підживлюючи зусилля один одного. Однак ми не розуміли їх.

Перед тим, як описати перше лихо, що спіткало нас, я розкажу ще трохи про психокінез, бо він відіграє чималу роль у моїй розповіді. Психокінез являв собою простий і природний наслідок наших зусиль, які ми робили, щоб пересилити паразитів.

Перше, що я зрозумів, почавши вдосконалювати свої знання та навички, виходячи з настанов Гуссерля, полягало ось у чому: люди недобачають надзвичайно простий секрет, що стосується їхнього існування. А секрет цей такий: причиною занепаду людського життя (і свідомості також) є слабкість променя уваги, який ми спрямовуємо на світ. Уявімо, що в нас є потужний прожектор, але рефлектора всередині того прожектора немає. Ви вмикаєте прожектор і одержуєте багато світла, але те світло розсіюється у всіх напрямках і чимала його частина поглинається внутрішніми поверхнями прожектора. Якщо ж ви вставите увігнутий рефлектор, світло збирається в пучок променів і, як куля або спис, спрямовується вперед. Світло в пучку променів стає відразу в десятки разів потужнішим. Але й це ще не межа, бо хоча кожен промінь рухається в одному напрямку, світлові хвилі все ж "ідуть не в ногу", так само, як іде вулицею ненавчена, недисциплінована армія. Якщо ж тепер пропустити світло через рубіновий лазер, то хвилі "підуть у ногу", і їхня потужність збільшиться в тисячі разів — пригадаймо, як від ритмічної ходи армії упали колись мури Єрихону.

Людський мозок — це своєрідний прожектор, який спрямовує "пучок" уваги на світ. Але цей прожектор ніколи не мав рефлектора. Наша увага зміщується щосекунди; ми не вміємо зосереджуватися й посилювати її. І все-таки увага зосереджується досить часто. Наприклад, Флейшман помітив, що статевий оргазм — це, по суті, зосередження й посилення "пучка" свідомості (або уваги). Пучок уваги раптово стає потужніший і внаслідок цього виникає відчуття насолоди. "Натхнення" поетів — це точнісінько те саме. Цілком несподівано, внаслідок якогось випадкового поруху свідомості, пучок уваги зосереджується на якусь мить, і те, на чому він спинився, нараз переінакшується, яскріє "барвами і свіжістю мрії". Немає, либонь, потреби додавати, що так звані "містичні" видіння — це те ж саме явище, і виникає воно знову ж таки тоді, коли наша увага зосереджується й посилюється, ніби з веління випадку проходить через лазер. Коли Якоб Беме побачив відображення сонячного світла в олов'яному кухлі й оголосив, що бачить усе небо, він казав сущу правду.

Люди ніколи не розуміли, що життя таке нудне через невиразність, нечіткість, туманність їхнього пучка уваги, хоча секрет лежав на поверхні протягом сторіч. Починаючи з 1800 року, паразити докладали всі свої зусилля для того, щоб відволікти людей від цього відкриття — відкриття, яке мало стати цілковито неминучим після доби Бетховена, Гете й Вордсворта. Паразити зуміли відволікти людей, культивуючи в них їхню традиційну нерішучість, невпевненість, схильність витрачати час на дрібниці,

Людину несподівано осяває велика ідея, і на якусь мить її свідомість зосереджується. У цей час втручається звичка: шлунок скаржиться на те, що порожній, горлянка на те, що пересохла, а підступний голос шепоче: "Задовольни свої фізичні потреби, а тоді зосереджуйся, скільки хочеш". Людина слухається поради підступного голосу й забуває про велику ідею.

Якщо людина усвідомила, що її увага — це "пучок променів" (або, як висловився Гуссерль, що увага "навмисна"), значить вона зрозуміла головну таємницю. Тепер їй треба навчитися зосереджувати цей пучок — саме "зосереджений" пучок викликає ефекти психокінезу.

Брати Грау цілком випадково навчилися об'єднувати енергію своїх свідомостей в один лазерний промінь, навчилися синхронізувати обидва свої пучки, складати їх докупи. Вони робили це чисто по-дилетантському, витрачаючи даремно близько 99 відсотків потужності пучка. Але навіть одного відсотка корисної дії було досить, щоб легко пересувати тридцять тонн. Його б вистачило і для пересування п'ятсоттонного блока, якби треба було.

У ніч на 14 жовтня сталася біда, і я не мав жодного уявлення про те, хто міг потривожити паразитів. Може, це зробив Жорж Рібо, досить дивний маленький чоловічок, якого завербував Джоберті. Рібо був автором багатьох книжок з телепатії, магії, спіритуалізму тощо під такими назвами, як "Захований храм", "Від Атлантиди до Хіросіми" і засновником журналу "Les Horizonts de L'Avenirs" Либонь, несправедливо було б сказати, що Джоберті виявив необачність, залучивши його до нашого гурту. Рібо був високоінтелектуальною людиною і добрим математиком. З його книжок видно було, що він підійшов дуже близько до відкриття й викриття паразитів свідомості. Одначе ті книжки були надто споглядальні і недостатньо наукові. Їхній автор пурхав від Атлантиди до атомної фізики, від ритуалів первісних племен до кібернетики. Він легко міг знецінити вагомий аргумент щодо еволюції посиланням на перевірений "факт" із спіритуалістичної літератури. Він міг цитувати водночас і якихось диваків і поважних учених. Цей маленький чоловічок з вузьким нервовим обличчям і проникливими чорними очима прибув до Діярбакира спеціально для того, аби побачитися зі мною. Попри його розум і знання, я відразу відчув, що він менш надійний, ніж усі інші. Рухався він нервово й швидко і, здавалося, був не такий стійкий, як інші.

Райх висловив усе це однією фразою: "Він не досить індиферентний".

О десятій вечора я сидів у своїй кімнаті й писав. Нараз мене знову охопив отой дрож, і я вже знав, що паразити тут. Відчуття було таке саме, що й у моєму помешканні на Персі-Стріт. Отож вони періодично перевіряли мене. Дійшовши такого висновку, я просто помістив свою нову особистість у стару й почав розмірковувати над шаховою задачею. Я навмисне міркував повільно, детально вивчаючи кожний аспект задачі, хоча розум мій ладен був вирішити її вмить. Я дозволив своїм думкам розсіятися і підвівся, щоб випити фруктового соку (алкоголю я більше не вживав, бо міг тепер легко стимулювати себе за допомогою миттєвого акту зосередження). Тоді я вдав, що заплутався в своїх міркуваннях і почав із самого початку. Хвилин через тридцять я позіхнув і дозволив своїй свідомості втомитися.