Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 41

Психічний зв'язок з Рібо дав нам змогу дізнатися, що сталося з ним згодом. Ні медсестра, ні сторож не могли втямити, як ми змусили їх провести нас до Рібо. Вони не могли повірити, що це сталося не з їхньої волі, тож нас ніхто не переслідував. Медсестра повернулася до Рібо, побачила, що той живий і неушкоджений, і вирішила нікому нічого не казати.

Коли ми приземлилися в Діярбакирі, Райх сказав:

— Тепер сьома. За дві години він виступить на прес-конференції. Сподіваймося, що вони не…

Його перебив крик Флейшмана, який погодився був утримувати сталий телепатичний зв'язок з Рібо:

— Вони довідалися… Вони атакують великими силами.

— Що ми можемо зробити? — запитав я і спробував зосередитися, використати свої знання про мозок Рібо, щоб відновити зв'язок, але нічого не вийшло. Однаково, що вмикаєш радіоприймач, забувши підключити його до електромережі.

— Ви в контакті? — запитав я Флейшмана.

Той похитав головою. Ми всі по черзі пробували відновити зв'язок з Рібо, але марно.

Через годину ми дізналися, в чому була причина. В програмі телевізійних новин оголосили, що Рібо вчинив самогубство, вистрибнувши з вікна своєї палати.

Чи була це наша поразка? Хтозна. Тепер Рібо вже не скаже правди на прес-конференції і не зречеться свого зізнання. Але й не шкодитиме нам далі. З іншого боку, якби стало відомо про наш візит до лікарні, нас неминуче звинуватили б в убивстві Рібо…

Але ніхто нічого не довідався. Мабуть, медсестра й далі вважала, що до лікарні приходили настирливі журналісти.

Об одинадцятій ранку ми з Райхом запросили журналістів до спеціально виділеної нам зали. Флейшман, Райх і брати Грау стояли по обидва боки дверей, перевіряючи кожного, хто заходив. Наша обережність виявилася небезпідставною. Одним із останніх до зали зайшов огрядний лисий чоловік — кореспондент "Вашингтон екземінер" на ім'я Кілбрайд. Райх кивнув одному з наших вартових, який підійшов до Кілбрайда й запитав, чи не заперечуватиме він проти того, щоб його обшукати. Той відразу шалено й голосно запротестував, вигукуючи, що це неподобство. Відтак несподівано вирвався й побіг до мене, дістаючи щось із внутрішньої кишені піджака. Я напружив усю свою психічну енергію, щоб зупинити його. Троє вартових кинулися на нього й витягли надвір. У внутрішній його кишені вони знайшли автоматичний пістолет "вальтер" з шістьма набоями в магазині і одним у стволі. Кілбрайд зарепетував, що він завжди носить пістолет при собі для самооборони, але всі бачили його спробу вистрілити в мене (згодом ми перевірили його свідомість і виявили, що паразити опанували її напередодні, коли він був п'яний — Кілбрайда всі знали як алкоголіка).

Ця пригода ще дужче загострила увагу присутніх. У залі тіснилося п'ятсот журналістів. Вільних місць не було, і тим, хто не попав до зали, довелося стежити за ходом прес-конференції по телевізійному екрану, встановленому надворі.

Я стояв на трибуні. До мене підійшли Райх, Флейшман і брати Грау. Вони мали пильнувати, чи немає в залі кого-небудь, хто б зважився на замах.

Я голосно прочитав таку заяву:

"Наша мета нині — застерегти всіх людей на Землі від небезпеки, яка їм загрожує, найбільшої небезпеки в усій людській історії. За нашою планетою стежить сила-силенна чужорідних розумних істот, що прагнуть або знищити людство, або поневолити його.

Кілька місяців тому, коли ми почали дослідження надр Чорної гори (Каратепе), професор Райх і я завважили присутність чужорідних сил, що намагались перешкодити нашій роботі. Ми відчували, сказати б, активний опір нашим зусиллям, спрямованим на розкриття таємниці гори. Тоді ми вважали, що цей опір має природу психічного поля, яке створили там давно вимерлі мешканці тих місць для захисту своїх могил. Тривалий час і Райх, і я були певні, що це можливо і що цим пояснюються, приміром, труднощі перших дослідників, які розкопували гробницю Тутанхамона. Ми зважилися кинути виклик тому закляттю й провадити наші розкопки далі.

Проте за останні тижні ми переконались, що нам загрожує куди більша небезпека, ніж закляття. Ми дійшли висновку, що розтривожили сон могутніх сил, які колись владарювали на Землі і прагнуть запанувати на ній знову. Вони небезпечніші, ніж будь-які відомі людству сили, бо невидимі і здатні вражати безпосередньо людську свідомість. Вони можуть довести до божевілля і до самогубства будь-якого індивіда, що став жертвою їхнього нападу. Вони здатні також обертати певних індивідів на своїх рабів і використовувати їх для здійснення своєї мети.

Незважаючи на це, ми твердо переконані, що підстав для паніки в людства немає, їх небагато порівняно з нами, і ми вже знаємо, що вони існують. Боротьба може бути важкою, але я вважаю, що в нас є всі підстави для перемоги.

Спробую підсумувати все, що ми зуміли дізнатися про цих паразитів свідомості…"

Я говорив близько півгодини й коротко описав більшість викладених вище подій. Розповів про те, як знищено наших колег і як паразити змусили Рібо зрадити нас. Я наголосив на тому, що ці сили ще не активні: вони сліпі й діють інстинктивно. Важливо було відвернути паніку. Більшість людства однаково б нічого не вдіяла проти паразитів, а раз так, то найкраще, щоб та більшість була цілком певна остаточної перемоги. Протягом останніх п'ятнадцяти хвилин свого виступу я наголошував на світлих аспектах становища, в якому опинилося людство: як знищити паразитів, коли саме їх знищення — це лише питання часу.

Наприкінці нашої зустрічі ми відповідали на запитання журналістів, але ті створили таку товкотнечу біля найближчого телеекрана, що прес-конференцію довелося швидко закінчити. Через дві години матеріали прес-конференції з'явилися на перших сторінках усіх газет світу.

Правду кажучи, все те мені обридло. Ми п'ятеро збиралися досліджувати захоплюючий новий світ, а змушені були марнувати час на надокучливих журналістів. Ми зважилися на таке лише тому, що вбачали в цьому заході гарантію нашої власної безпеки. Якби ми загинули саме тепер, то це стривожило б цілий світ. А паразитам-бо хотілося дискредитувати нас, зберігаючи звичайний, усталений плин життя протягом, скажімо, місяця (а, може, навіть протягом року), поки б усі дійшли висновку, що ми дурисвіти.