Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 46

Голкрофт, як я вже казав, був винятковий учень. Інші четверо мали набагато розвинутіші особистості і були позбавлені реального відчуття небезпеки: зрештою, ми ж, мовляв, витримали напад паразитів, то чому ж вони не витримають?

Я не звинувачую цих чотирьох. Так і мало бути. У кожному університеті більшою чи меншою мірою виникає та сама проблема: студентам їхнє нове життя здається таким чарівним, що вони не хочуть марнувати час на тяжку працю.

Усім нам п'ятьом довелося докласти чималих зусиль, щоб змусити Флемінга, Філіпса, Ліфа й Ебнера дотримуватися дисципліни. Їх повсякчас треба було тримати в полі зору. Нові ідеї сп'янили їх: їхні свідомості були такі збуджені, що їм хотілося плескатись, як ото діти в річці. Тоді, коли їм треба було читати Гуссерля або Мерло Понті , вони починали згадувати дитинство чи минулі любовні пригоди. Ебнер кохався в музиці і знав усі опери Вагнера напам'ять. Варто було лише на хвилю залишити його на самого себе, як він тут-таки починав наспівувати якусь тему з "Кільця Нібелунгів" і відразу ж поринав у пасивний екстаз. Філіпс мав у собі донжуанські нахили. Коли він починав згадувати про свої любовні походеньки, то атмосфера аж гула від сексуального напруження, і всі ми змушені були відриватися від роботи. На захист Філіпса мушу сказати, що його любовні пригоди завжди були пошуком, а знайти те, що він шукав, йому не вдавалось; тепер його пошук несподівано закінчився успіхом, але одірватися від минулого відразу він не міг.

На третій день після нашого прибуття на базу No 91 Голкрофт підійшов до мене і сказав:

— У мене таке відчуття, неначе ми дуримо самі себе.

Передчуваючи якусь невиразну загрозу всім нам, я запитав, що він має на увазі.

— Я й сам добре не знаю,— сказав Голкрофт,— але коли, тренуючись, пробую вловити довжину їхньої хвилі (він мав на увазі паразитів), то відчуваю там бурхливу діяльність. Вони щось замишляють.

У мене аж руки опустились. Ми володіли великою таємницею, попередили людство про небезпеку, а проте, в глибокому розумінні цього слова, ми й тепер були такі самі невігласи, як і раніше. Хто вони, ці істоти? Де вони взялися? Яка їхня кінцева мета? Чи справді вони розумні, чи такі ж нерозвинені, як черви, що заводяться в сирі?

Ми досить часто ставили ці питання і дійшли кількох попередніх висновків. Людський інтелект — це наслідок еволюційних поривань людини: вчений і філософ спрагло шукають правди, бо вони втомилися бути просто людьми. Чи можливо таке, що й ті істоти мають такий самий ступінь розумового розвитку? Повірити в це було важко, оскільки вони були нашими ворогами. Але ж історичні приклади свідчать про те, що інтелект — це ще не гарантія доброї волі. В усякому разі, якщо це розумні істоти, то може б вони погодилися на мир з нами? Крім того, якщо вони розумні, то, мабуть, усвідомлюють, що зазнали поразки.

Але чи зазнали вони поразки?

Щойно Голкрофт сказав мені про свою підозру, я скликав усіх на нараду. Це було після сніданку. Надворі стояв чистий, сонячний і дуже теплий ранок. За кілька сотень ярдів група військових у білих гімнастичних костюмах займалася стройовою підготовкою, і ми чули команди сержанта.

Я розказав усім про свої побоювання і запропонував спробувати дізнатися про наміри паразитів. Ми попросили наших чотирьох учнів докласти зусиль і налагодити з нами телепатичний зв'язок: оскільки операція мала бути складною, треба було мобілізувати всі наші сили. Після півгодини тренувань Ліф несподівано заявив, що він уже досить добре відчуває зв'язок з нами. Решта страшенно змучилися, силкуючись увійти з нами в контакт, і ми порадили їм відволіктися й розслабитись. Ми мовчали про те, що нас страшенно тривожило: в разі нападу паразитів, вони будуть у найбільшій небезпеці. Адже в них майже немає досвіду застосувати свої психічні можливості.

Ми опустили штори, замкнули двері й зосередились. Я вже так звик до цієї процедури, що робив її майже автоматично. Спочатку я зробив те саме, що роблю, коли хочу заснути: цілковито відключаюсь від зовнішнього світу, забуваю про своє тіло. Через кілька секунд я вже занурювався в темряву моєї свідомості. Наступний крок потребує деякої практики. Треба відірватися від своєї звичайної фізичної особливості. Мисляча частина моєї свідомості мала залишатися пробудженою і поринати у світ снів і спогадів.

Цю процедуру можна порівняти з тим, що відбувається, коли вам сниться страшний сон і ви кажете самі собі: "Це всього-на-всього сон. Я сплю в своєму ліжку. Я повинен прокинутися". Ваше денне єство перебуває тут, але воно спантеличене в своєму світі фантасмагорії.

Невдовзі я відчув, що можу опуститися крізь шар снів у стані повної свідомості — складна операція, оскільки люди користуються своїм тілом, як своєрідним рефлектором свідомого стану.

Це дивний, мовчазний світ, шар сновидінь. Відчуття таке, неначе плаваєш на дні моря. Для початківця це — найнебезпечніша частина всього заходу. Тіло при цьому грає роль якоря свідомості. В одному із своїх віршів Їтс дякує богові за те, що "має тіло і його дурість" і завдяки цьому рятується від страхітливих снів. Тіло тисне на думки, як величезний тягар, і не дає їм злітати вгору. Ти наче на Місяці і важиш усього кілька фунтів. Робиш звичайний крок, а летиш у просторі, як повітряна куля. Думки, коли вони звільнені від ваги тіла, також набирають демонічної енергії. Якщо мислитель — хворобливо вразливий, його думки відразу стають страшними потворами. І поки він не знає, що це його думки і що вони не існують окремо від нього, він може запанікувати і погіршити становище в десять разів. Як ото пілот у літаку, який раптом каменем пішов у піке, не усвідомлює, що то він сам мимоволі штовхнув один із важелів керування.

Поринаючи крізь свої сни та згадки, я намагався бути пасивним, ігнорувати їх. Якби я необачно зосередився на чомусь одному з них, то те одне відразу розширилося б і стало всесвітом у самому собі. Наприклад, я зустрів знайомий запах люлькового тютюну "Рудий Том", що його курив мій дід. Згадка про той тютюн була така давня, що, зустрівшись із ним, я дозволив собі наблизитись до нього. І відразу ж відчув і діда, і його город за будинком у Лінкольншірі. Фактично я був на тому городі, і він відтворився до таких подробиць, що за інших обставин я сприйняв би його як реальність. Зробивши зусилля над собою, я відірвався від тієї згадки і за мить уже знову опускався вниз у теплу темряву.