Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 58

Але яка в усьому тому роль Місяця? І тут рак знову дає ключ для розгадки. Причиною раку є повсюдне зниження життєздатності внаслідок розчарування або старості. Але цього ще не досить для виникнення раку. Тут потрібне специфічне подразнення, наприклад, невелика травма. Якщо розглядати життя як різновид електричної сили, що заповнює людське тіло так само, як магнетизм заповнює магніт, то тоді можна сказати, що травмована плоть нездатна вже проводити магнітний потік так само, як решта тіла. Ця травмована плоть переходить на нижчий рівень і розвивається далі по-своєму — виникає своєрідне "роздвоєння особистості".

Якби устриці були вищими організмами, то подразнення їхнього тіла об перлину було б достатнім, щоб викликати рак.

Райхова теорія щодо паразитів свідомості зводилась ось до чого:

Близько десяти тисяч років тому Земля силою свого тяжіння поволі притягувала Місяць до себе. Це був її третій чи четвертий Місяць. Минуло дві тисячі років, поки нарешті Місяць упав на Землю, розбившись на друзки. Вода, яка завдяки силі тяжіння Місяця утримувалась біля екватора Землі, величезною хвилею відкотилася назад по всій земній кулі, знищуючи всі здобутки тодішньої цивілізації (але не цивілізацію Кадата, яка була зруйнована попереднім Місяцем).

Близько тисячі років Земля не мала Місяця, життя на ній занепало. Відтак вона захопила ще одного космічного блукальця, ще одного величезного метеорита — нашого теперішнього Місяця. Але вона полонила надзвичайно небезпечного супутника. Цей новий Місяць виявився "радіоактивний", сповнений дивних сил, які бентежать людську свідомість.

Будь-яка теорія щодо походження цих сил — всього-на-всього здогади. Згідно з Райховою теорією, яка, на мою думку так само вірогідна, як і будь-яка інша, Місяць колись був частиною якогось більшого небесного тіла, може, якогось сонця, і його населяли "безтілесні", у фізичному розумінні, істоти. Це не так уже й безглуздо, як може здатись. Раніше вчені твердили, що певні планети непридатні для життя, бо життя не може існувати в умовах тих планет; пізніше було встановлено, що життя може виникнути за найнесприятливіших умов. Життя, яке могло виникнути на Сонці, звісно, не було б "фізичним" у нашому розумінні.

Велетенський вогненний уламок було відірвано від Сонця кометою, що пролітала мимо, і гарячі гази почали конденсуватися в Місяць, яким ми знаємо його тепер, поступово знищуючи його жителів. Але оскільки ті не були "тілами" в земному розумінні, вони не могли померти звичайним способом. Пристосовуючись до матерії, що охолоджувалась у їхньому світі, вони стали частиною молекулярної структури твердої речовини так само, як раніше вони становили частину структури гарячого газу.

Таким чином Місяць залишається "радіоактивною" планетою з дивним чужорідним життям.

Якби наша Земля не захопила Місяць, то оте чужорідне життя давно б уже зникло, бо життя існує лише тоді, коли діє другий закон термодинаміки, тобто, коли енергія переходить від вищого рівня до нижчого. Отже Місяць залишився "живий" завдяки близькості до Землі, планети, яка вирує життям та енергією. Присутність Землі для Місяця була однаково що сталий запах гарячого обіду для змореної голодом людини. В міру того, як людство знову закріплювалося на Землі, воно інтуїтивно відчувало присутність чогось живого на Місяці.

Ось тут, здається мені. й криється відповідь на питання про походження паразитів — "подразника", який викликає рак. Нижчі форми життя (риби і ссавці) не відчувають дії "спостерігачів": вони живуть на інстинктивному рівні, і чужа присутність здається їм цілком природною. Що ж до людини, то вона поступово прогресує, щоб стати господарем Землі, і робить це за допомогою вдосконалення свого інтелекту, раціональної сфери своєї свідомості. І стає "роздвоєною", одірваною від своїх інтуїтивних потягів. Одне за одним виникають розчарування, перетворюючись на вогнища придушеної енергії. А тим часом місячний "збудник", здійснюючи безперервний психічний тиск напівзамерзлого життя на Землю, чинить свою руйнівну справу. Рак свідомості починає розвиватися.

Може здатися, що наведені вище міркування побудовані на хистких доказах. Це не так. Вони побудовані на логіці, починаючи від, здавалося б, важкого питання: чому паразити бояться відкритого космосу?

А відповідь проситься сама: у міру того, як людина втрачає контакт зі своїм внутрішнім єством, своїми інтуїтивними глибинами, її цілком захоплює світ лише раціональної сфери свідомості, інакше кажучи, світ інших людей. Будь-який поет знає цю істину: коли люди йому обридають, він звертається до прихованих джерел снаги всередині самого себе, і тоді він байдужіє до всіх тих, що довкола нього. Він знає, що "потаємне життя" всередині нього реальне, і порівняно з тим життям інші люди — всього-на-всього "тіні". Але "тіні" горнуться одна до одної, гуртуються. "Людина — істота суспільна",— сказав Аристотель, виголосивши одну з найбільших неправд у людській історії. Бо кожна людина має набагато більше спільного з горами чи із зорями, ніж з іншими людьми.

Поет — більш-менш цілісна істота: він не втратив зв'язку зі своїми внутрішніми силами. Що ж до інших людей, "тіней", то вони приступні для раку. Для них людське суспільство — реальність. Вони цілковито зайняті його дрібними вартостями, його дріб'язковістю, недоброзичливістю і пошуками самого себе. А що паразити являють собою проекцію цих істот, то чи дивно, що й самі вони чіпляються за людське суспільство? У нашому космічному кораблі для них не було місця, оскільки ми вже знали таємницю: людина ніколи не самотня, бо вона безпосередньо зв'язана з усесвітнім джерелом енергії.

Інакше кажучи, якби ми навіть не вийшли в космос, наші свідомості однаково перестали б бути пристановищем для паразитів. У нас рак поволі помирав від голоду. Наша подорож у космос лише прискорила цей процес. Коли ми відокремилися від решти роду людського, то першими почуттями, які в нас виникли, були страх і самотність — так само. як і в дитини, що її вперше забрали від матері. В таку хвилину перед кожним постає велике питання: чи справді людина — соціальна істота, яка не може існувати окремо від інших людей? Якщо це правда, тоді всі наші людські вартості, такі як доброчесність, правда, любов, релігія та інші, — фальш і облуда, бо ці вартості, самі по собі, абсолютні, важливіші, ніж інші людські істоти.