Легенди Львова - Винничук Юрій Павлович - Страница 11

11

І Олелько рушив до міста.

Цілий Рийок сміявся з роззяв, коли ті з'явилися в реп'яхах, обталяпані й з кислими мінами на обличчях.

ВЧЕНІ ГУСИ

Коли Олелько був в опалі, то тяжко йому велося, отож, мусив братися до якоїсь роботи. Шкода тільки, що робота йому до рук не бралася. А жінка свариться – нема що їсти.

Іде Олелько сумний, коли бачить – у Полтві таляпаються чиїсь гуси. І то такі дорідні, такі тлусті!

– Чиї то гуси? – питається у пастушка.

– Боярина Недана.

Олелько знав, що усі бояри подалися з королем у похід, і сказав:

– Передай боярині, що я міг би навчити її гусей по-людськи балакати. Та й почимчикував додому, усміхаючись. Коли це під вечір пригнав пастушок:

– Бояриня згодна. Чи двох місяців стане на науку? Олелько подумав хвильку і кивнув:

– Стане.

– Ну то завтра вранці я прижену гуси.

Але Олелько і гадки не мав учити гусей, а любенько різав їх по одній та й їли з жінкою.

– Ой, це нам так не минеться, – зітхала жінка, але Олелько тільки сміявся. Минуло два місяці, і прийшов пастушок за гусями:

– А що, навчилися гуси по-людському балакати?

– А як же! Так шваргочуть, що хоч вуха затикай. Ну, скажу я тобі, халепа буде, коли боярин повернеться.

– А що таке? Бо боярин якраз нині вернувся.

– Спитай боярині, що маю робити, бо гуси змовилися, що коли боярин приїде, то розкажуть, як бояриня з джурою любляться. Та й не тільки про це, бо вони, виявляється, багато чого знають і про челядь: хто, з ким, коли…

Пастушок чимдуж помчав до боярині і все їй переповів. А та, як вислухала, то не захотіла чути про вчених гусей:

– Перекажи Олелькові, нехай їх до чорта поріже і забуде, що колись брався вчити. Кляті гуси! Ти їх годуй, плекай, а вони тобі он яку капость замислили!

ОЛЕЛЬКО ЛАСУЄ ГУСКОЮ

Зібралося якось за королівським столом різне високе папство. Один галицький боярин вирішив з Олелька покпити і, показуючи на випеченого до золотої барви гусака, сказав:

– Ану, Олельку, зачни їсти оцю гуску. Але умова! Запхаєш в неї ножа – я тобі в те саме місце запхаю. Відірвеш їй ногу – я тобі відірву. Відірвеш крило – я руку відірву. Шию скрутиш – тобі скручу. Шкіру здереш – тобі здеру… Куди її вкусиш – туди і я тебе вкушу. Що зробиш з гускою, те і я з тобою зроблю.

Весь стіл з цікавістю почав чекати, як же викрутиться Олелько. Вмовкли розмови, стихло плямкання, було чути, як мухи дзижчать.

А Олелько підступив спокійно до гуски, вистромив вказівного пальця, всім його з усмішкою показав і, запхавши гусці в гузно, смачно облизав.

Регіт струсонув стінами, а Олелько пальця то запхне, то оближе. Тим часом боярин скипів не на жарт і не знав, що має робити. Присутні під'юджували Олелька, аби наставив бояринові задок. І Олелько вже почав пояс скидати, коли король втрутився:

– Не будемо, панове, псувати собі вечерю такою кумедією. Думаю, досить буде, як боярин заплатить Олслькові сотню червінців. Хіба би не хотів…

– Ні-ні, – схопився за королівські слова боярин і кинув Олелькові капшук з грошима.

СОН

Один боярин за столом вирішив покпити з Олелька та й каже:

– Снився мені сон, мовби ми з Олельком літали попід хмарами. Літали, літали, аж поки не попадали на землю. Тільки я впав у мед, а Олелько – в гноївку.

– Боже мій! – підхопив його мову Олелько, не давши нікому приснути сміхом. – Я бачив такий самий сон. Але ж ви не договорили, що було далі. Коли ми вибралися – ви з меду, а я – з гноївки, – то почали одне одного облизувати. І мені бігме смакувало більше!

Отут вже пролунав такий гучний регіт, аж тарілки застрибали, а келихи задзвеніли.

КОЖНОМУ СВОЄ

За Краківською брамою знаходилася стрільниця, де скромні львівські міщани, купці й цехові ремісники перетворювалися на хоробрих лицарів та оборонців міста. Кожен міщанин чи гість міста мав у визначений час під загрозою кари прибути на тренування в стрільбі з лука, кидання списа, а в пізніші часи, в стрільбі з рушниці, гаківниці та, навіть, гармати. І все це, щоб бути готовим стати в оборону міста.

Одного разу зібралися на стрільниці прості ремісники. Дехто прийшов сюди, як був, у хвартуху, а хто, йдучи з ринку, приніс із собою те, чим торгував. От, коли черга дійшла до оліярника, він скинув з плеча великий глек з оливою і взяв лука. Пустив три стріли і всі повз щит. Кілька боярських синів почали голосно з нього кпити, і оліярник мало не плакав під образи. Коли це звідкілясь узявся Олелько.

– Чого ви насміхаєтесь з чоловіка? – звернувся він до бояренків. – Кожен майстер у своїй справі. Він не здатен на те, що ви, а ви не здатні на те, що він.

– А що ж воно таке може бути, що він робить? Олію товче? То це великої голови не треба, – відказали ті.

– Гаразд, зараз він покаже, на що здатен.

– Ану-ну, – далі кпили бояренки, – хай він утре нам носа! Оліярник розгублено зиркав на Олелька, бо не мав ані найменшого здогаду, куди той веде. Тим часом Олелько зняв з шиї ланцюжок із хрестиком і показав його усім:

– Ось як цей чоловік утре вам носа! Ануте, добродію, – нахилився він до оліярника і шепнув щось на вухо, а той радісно закивав головою. Юрба цікавих оточила їх з усіх сторін.

– Чи згодні ви покласти по п'ять золотих на те, що цей оліярник зробить зараз таке, чого ви ніколи не утнете? – спитав блазень бояренків.

– Згода. А коли ви програєте, то рівно ж стільки заплатите нам! – сказали ті й поклали у шапку по п'ять золотих, а Олелько кинув до шапки свого гаманця.

Оліярник помітно ожив. Він поставив посередині глек, зачерпнув оливи, і в цю хвилю під черпаком з'явилася рука Олелька з ланцюжком у пальцях. Оліярник перехилив черпак, і тонюсінький, наче нитка, струмінь оливи почав литися крізь одну з маленьких ланок ланцюжка назад у глек. Всі затамували подих. Струмінь витік до краплі. Олелько показав ланцюжок, і всі переконалися, що жодна крапля на нього не впала.

– Ну, чи хоче хтось позмагатися з оліярником?

Присоромлені бояренки похитали головами. Олелько свого гаманця сховав, а виграні гроші віддав оліярникові:

– Беріть, батьку, ви їх чесно заробили.

ЦІНА БОРОДИ

Олелько, хоч і був блазнем, але і в походи з королем ходив. Після одного такого походу дістав арабського огера при повному обладунку – молодого і гарячого, як вогонь.