Маруся Богуславка - Куліш Пантелеймон - Страница 3

3

І«І не турбуй мене,І не дратуй менеТи мріями своїми!Сі безземельники —Чорти-пекельники;Пропадемо ми з ними.ІІЗ моря вертаються,Знов пропиваються,Знов ходять без сорочки.Хай їх цураються,З ними не знаютьсяОтецькі чесні дочки.ІІІБо за п'янюгамиТа волоцюгамиОрда сюди вганяє,І не одно у нас(Скажемо в добрий час)Село від них палає».«Я довідався, чого се,Козаки охочіПропивають у шинкаркиНащадки жіночі,І дзижчать, мов злющі оси,І гудуть шершнями,Будять нас посеред ночіГуком та піснями.Знай, моя голубко, лихоТа й велике сталось:На Цоцорі безголов'є иНад панами склалось.Кликав пан гетьман короннийЗа Дністро й охочих, —Обізвалась купа сивихТа підпарубочих;А середні загукали,Мов базар жіноцький:«Нехай знає-пам'ятаєЯсний пан ЖовковськийЯк пани нам на ВільшанціЛеєстри писали,Козаків старих до плуга,До коси вертали»…«Як же, злющі, одібралиІз Цоцори вісті,Миттю до коша зібралиТисячу і двісті». —«Які ж вісті, мій панотче»? —«Дикі, жено мила!Розметала нас, мов клоччє,Бесурменська сила.Стяте голову з гетьманаВеликорозумну,Що всю Русь оборонялаТа й Ляхву безумну.Стято й подано гостинцяУ Стамбул страшного,І висить вона в воротяхУ царя гнівного». —«Ох, мій Боже»! —«Не лякайся:Се не все ще горе,А ось лихо, що зібралисьКозаки на море!Будуть море пліндрувати,Пити да гуляти,А нас кляті азіатиУ полон займати.Будуть пити, в кобзи грати,Здобич прославляти,А ми – той Стамбул завзятийБранцями сповняти!Вирвавсь я із рук єхидних,В хижих єзуїтів,Та й попавсь в криваві лапиНаших людоїдів.Як ті душі погубляють,Так сі людське тіло,Та ще й дякуй, мов за добре,За спасенне діло!Подивись, он над ворітьмиЗначка-комишина:Се заслужена попівськаПлата-роківщина.Повтикають комишини,Ратища по дворахТа й шукають на горілкуЖита по коморах.Човнове се в них зоветься…Хто не йде на море,Приймай мовчки від гультяйстваІ наругу, й горе!Ой ви, праведники Божі!Де ж шукати правди?Всюди кривда, лжа, тіснота,Всюди повно зради».І оглянув піп, зітхнувши,Божники з богами:Мріють мовчки чудотворціПопід рушниками.«Знаєш що, моя Палазю?Тяжко нам тут жити,Харцизякам, мов болячці,Без пуття годити.Є Москва, народ заможний,Кажуть, і правдивий…Править нею цар побожнийІ благочестивий.Haші предки проти ханаЇй допомагали,Козаки ж царю з ляхамиТяжко допікали.Чув я, в Києві говівши,Дехто з УкраїниДо Москви втікати хочеПри лихій годині.Бо докучили вже нашимНиці єзуїти,А до гурту їх присталиЩе й вовки-уніти.Хоч і топлять запорожціКлятих супостатів,Та аби в них по коморахСкрині жакувати.Хочуть наші займанщиниУ царя просити,Щоб козацтва й жидовиниВ села не впустити[1].Позбуваймо всю скотинуІ стару хатину,Та втікаймо, покіль цілі,У царську країну,Бо я бачу, не буватиПравді тут між. нами,Покіль буде пануватиЖидова з ляхами.А козацтво, хоч з ордоюБ'ється і воює,Її оком позирає,Її серцем чує.Як дознавсь я про Цоцору,Сон мені приснився:Що Дніпро під зимню поруШироко розлився.Ох, розлився не водою,Кров'ю він людською,І козацтво наше плавлеПо крові з ордою.О святії чудотворці!Умоліте Бога,Щоб ся кров не покропилаНашого порога».

ДУМА ШОСТА

Не вернувсь Левко з човнамиНа лиман із моря,А вже люде дознавалиНа Вкраїні горя.Вже кругом палають села,Гонять скот, отари…Людський плач і голосіннє —Під самії хмари.Кинувсь піп з дяком у церкву,Слізно Бога просять,А піддячі не співають,Голосно голосять.Зачинивсь Господь на небіЗ усіма святими:Мабуть, люде прогнівилиВчинками лихими.Налетіла з Криму буряНа село щасливе:Гумна палять, хати граблять,Ясирять, що живе.І по-нашому говорять,Хвалячи Аллаха,Що ясир сей їм даруєЛицар-сіромаха[2].«Не схотів, – мовляють, – з панствомВийти на Цоцору,А метнувся на купецтвоПроти договору.І Аллах, защитник правди,Покарав невірних:Оддав їх нові осадиВ руки правовірних.І Аллах, гонитель зради,Подав з неба голос:Попалив огнем осадиЩе й на нивах колос.І Аллах, помститель кривди,Простер з неба руку,І пійшли гуртом єхидиУ ясирну муку.Через лютих людоморівІ благих карає:На Цонорі, мов на морі,Хляби одверзає.Позирнувши в ті безодні,Сліпнуть ваші очі,Обіймає і хоробрихПополох жіночий.І Зулуш, кому в лицарствіРівного немає,Головою наше царство,Порту прославляє…»[3]