Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир - Страница 24

- Смерч! - крикнув Ватсон.

Все пiшло обертом перед очима вчених. Мiсцевiсть пiд ними так розтанцювалась, що вони незабаром втратили орiєнтацiю. Скриньки пiд їхнiми ногами наштовхувались одна на одну i неприємно скрипiли.

Першою опам'яталась Молодiнова. Вона судорожно натиснула на кнопку ракетної установки. Пiд гроном балонiв почувся гуркiт, схожий на кулеметну чергу. Рух по спiралi загальмувався.

- Летимо просто до кратера вулкана! - закричала з жахом Алена.

- Вiдкрийте вентилi! - скомандувала Молодiнова.

Над їхнiми головами почулося сичання й шипiння. Балони почали швидко спускатися, але при цьому знову шалено закрутились. їх несло просто на джунглi.

Дiставши сильний удар в спину, Северсон зойкнув i заплющив очi. Пiдсвiдомо вiн ухопився за гiлку i крикнув:

- Аленко! Тримайся!

Нi, з нею нiчого не трапилося. Вона лежала поруч нього, заплутавшись у плетивi гiлок i лiан, а трохи далi - решта супутникiв. На щастя, джунглi були такi густi, що верхiв'я дерев утворювали нiби суцiльний пружний матрац.

- Тримайтесь! - крикнула Молодiнова. - Вiтер може нас знову зiрвати...

I справдi, оболонки балонiв напнулись, як вiтрила. Коли б деякi з тросiв не зачепилися за гiлля, втриматися було б неможливо. На щастя, вiтер незабаром ущух.

- З вами нiчого не трапилось? - насилу запитала Алена.

- Ще не знаю, але почуваю себе, немов пiсля добрячої прочуханки! спробував пожартувати Фратев. - Пiд сто туманiв, - де ми, власне, зараз?

- А яке це має для нас значення? Мiцнiше тримайте балони, аж поки вони спадуть, - стомлено сказала Молодiнова.

Коли нарештi балони безсило опустились у заростi, вченi швидко звiльнились вiд лямок. Фратев поворушив руками й ногами i зiтхнув:

- Переломiв, правда, немає, але я весь побитий, наче на менi просо молотили.

Мандрiвники, якi ще раз зазнали катастрофи, роздивлялися навколо, щоб хоч приблизно визначити, де вони опинилися. Недалеко вiд них пралiс кiнчався. За ним праги неба височiв конус вулкана, над яким курiв димок.

- Ще трохи - i ми сiли б якраз над кратером...

- Так, небагато нам лишалось до нього... - сказав зблiдлий Вроцлавський. - Ну, спускаймося.

Обережно згорнули балони, з допомогою тросiв сяк-так спустили вантаж на землю. Але це ще було пiвдiла: довелося докласти чимало зусиль, поки вони вибралися з джунглiв, хоч до узлiсся було всього лише кiлька десяткiв метрiв.

Коли всi речi витягли з хащiв, Молодiнова пiшла розвiдати дорогу, а втомленi мандрiвники сiли спочити.

- Чи не помiчаєте ви, що грунт пiд ногами коливається? - запитав Вроцлавський.

- Справдi, вулкан не такий спокiйний, як здається на перший погляд, пiдтвердив за хвилину Северсон.

- Я теж це помiтив, - кивнув головою Фратев. - Ця люлька ще всипле нам жару.

Тим часом повернулась Молодiнова.

- Каньйон, який ми збирались перелетiти, недалеко. Я гадаю, що слiд продовжити подорож рiчкою, що протiкає по ньому.

- Чудесно! Блискуча iдея! - жваво погодився Фратев. - Б'юсь об заклад на смаженого iндика, що таким чином ми з комфортом i дуже швидко потрапимо в Долину вогнiв, до квартян!

Бiля вузької долини експедицiя зупинилась. Молодiнова з Аленою наповнили повiтрям човни, а iншi тим часом приготували троси, щоб спускати вантаж.

Спускання прямовисною скелею забрало багато часу. Лише через кiлька годин експедицiя могла продовжувати свою важку подорож.

Каньйон повертав то лiворуч, то праворуч. На його крутих схилах росли якiсь химернi рожево-червонi рослини, схожi на нашi лишайники. Подекуди над ними схилялись покрученi стовбури могутнiх дерев з великим овальним, губчастим i жовтим знизу листям.

Стiни каньйону поступово знижувались, сам вiн ширшав, аж поки перетворився на улоговину з пологими схилами. Долина вогнiв уже мала бути десь недалеко, але на порослих чагарником берегах досi не видно було анi найменшої ознаки втручання мислячих створiнь.

Мандрiвники поминули кiлька крутих поворотiв i опинились у джунглях. Що далi, то нижче схилялись над гладiнню води буйнi крони дерев, аж поки не утворили суцiльне склепiння, крiзь яке лише де-не-де проникали сонячнi променi.

- Вогнi! - раптом закричав Фратев i почав щосили гребти.

Вогнi ставали яскравiшими i наближались. Вже ясно було видно сотнi лампiонiв, що сяяли в хащах понад бергером.

- Навiщо квартяни освiтлюють джунглi?! Подивлюсь на цi вогнi зблизька! - рiшуче сказав Фратев i, передавши весла Молодiновiй, швидко полiз плетивом лiан до крони освiтленого дерева.

- Це не лампiони i не електричнi лiхтарi! - почувся з пiтьми пралiсу його розчарований голос.

- А що?.. Ну, швидше розповiдайте, чому мовчите? - наполягали мандрiвники, якi тим часом добрались до того ж берега.

- Увага, я спущу вам вниз один лiхтар, - вигукнув Фратев.

Широке листя зашелестiло, i серед нього з'явилась сяюча куля, пiдвiшена на тонкiй лiанi. Коли куля наблизилась до човна, Алена скрикнула:

- Надзвичайно! Адже це - свiтний кокосовий горiх!

- I зовсiм холодний, - додав Ватсон, обережно торкнувшись дивного плоду. - Чи не прилипли ви там? - звернувся вiн до Фратева.

- Тисяча комет i метеорiв! - почувся в цю мить розлючений голос Фратева. - Справдi, воно клеїться, як липучка!

Алена засмiялась:

- Це ж i є липучка. Ви - хороший ботанiк. Погляньте-но уважнiше, скiльки огидних комах, приваблених свiтлом, потрапили до пастки.

- Пiдемо далi в джунглi чи повернемось? - запитала Молодiнова.

- Повернемось. Квартян тут все одно не знайдемо, - вiдповiв Ватсон.

- Стiльки мук, i все через свiтнi джунглi! - обурювався Фратев, злiзаючи з дерева. - А ми гадали, що знайдемо тут чудесне мiсто!.. I все ж я проти повернення. Якщо ми вже тут, - зазирнемо трохи далi.

З хвилину сперечались, потiм увiмкнули прожектори i попливли вперед.

Раптом щось зашумiло у них над головами. Северсон швидко повернув прожектор догори. Всi затамували подих.

В свiтлi прожектора ширяли дивнi створiння. їхнi обличчя нагадували шимпанзе; плечi й руки в них були з'єднанi великими перетинчастими крилами.

- Квартяни... - ледь чутно прошепотiла Алена.

- Гуii... Гуii... - розляглось пралiсом.

- Кiii... Кiii... - вiдгукнулось звiдкись здалеку. Крилатi створiння покружляли ще трохи над рiчкою i зникли в хащах.

- Вони летять над струмком, який впадає тут у рiчку, - сказав Фратев, що знову поплив першим. - Рушимо за ними.