Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир - Страница 39

Тримаючи на колiнах рушницю, Краус уважно стежив за загадковим селищем, його нерви були натягнутi, як струни. Дратувала мертва тиша пiд стрункими пiрамiдами та безтурботнiсть обох колег. Одурманенi алкоголем, вони спокiйно спали за його спиною, подеколи голосно хропучи.

А час тягнувся нестерпно повiльно. Нарештi зайшло найбiльше сонце. Над обрiєм затремтiло золоте свiтло вечiрньої заграви. З багряного сяйва раптом виступив снiп слiпучих променiв, якi вмить поширились на все небо, гойдалися з боку на бiк, то збiгаючись, то розбiгаючись, нiби хтось грався примарним вiялом.

Вражений Краус почав торсати Мак-Гардi.

- Що?.. Що трапилось? - сполошився той спросоння i, нiчого не розумiючи, глянув на мерехтливе небо.

Осяйне вiяло поступово змiнювало свої барви. Слiпучо-жовте промiння ставало оранжевим, потiм криваво-червоним i, нарештi, нiби розтануло в блiдому, ледь фiалкуватому свiтлi. Небо запнув прозорий зеленкуватий серпанок, перетканий химерними тiнями.

Прекрасне й грiзне видовище зникло несподiвано, i увесь край миттю потонув у пiтьмi. Але тiльки на хвилину. Недалеко вiд селища над обрiєм з'явилась червона Проксима. Вона заявила про себе схожою грою тремтливих променiв, як i Альфа Центавра А, яка щойно зайшла; потiм криваве вiяло перетворилось на ореол, що огорнув Проксиму, як сонячна корона.

Краусовi з допомогою Мак-Гардi вдалося нарештi збудити i Грубера.

- Отже, рушаємо! - Краус набрав особливо поважного вигляду. - Ви обидва веслуватимете, щоб швидше очухатись, а я забезпечуватиму охорону. Зараз вирiшується все, i я не потерплю анi найменшої недисциплiнованостi! Вiн погрозливо пiдняв рушницю. - Ми повиннi якнайшвидше досягти протилежної сторони. Плистимемо понад берегом, бо iнакше течiя вiднесе нас далеко вiд мети.

Вiтерець, що повiвав з пiвдня, приємно охолоджував розпаленi обличчя веслярiв. На сумирнiй хвилястiй поверхнi рiки коливалось i поблискувало вiдображення Проксими з ореолом, розiрваним бiля протилежного берега темними контурами химерних будов. Мак-Гардi й Грубер веслували, як механiзми.

- Пiду першим, аби не казали, що я боягуз, - рiшуче заявив Грубер, коли пристали до низького берега i затягли човен у траву.

Краус знизав плечима:

- Як хочеш, тiльки не роби нiяких дурниць.

Грубер витягнув з човна рушницю i обережно попростував до селища. Зробивши кiлька крокiв, озирнувся. Тут приятелi вже не побачать, можна поласувати бананами.

Вiн витяг з кишенi довгастий плiд, надкусив... Однак шматок застряв йому в горлi.

У прогалинi мiж кущами Грубер побачив рухливу тiнь. В багряному свiтлi Проксими на сильних заднiх ногах стояв велетенський звiр з непомiрно великою головою i короткими переднiми кiнцiвками.

Гнаний iнстинктом самозбереження, Грубер стрiмголов кинувся назад.

- Ящiр!.. Ящiр!.. Тiкаймо! - волав вiн одчайдушно.

Краус люто затиснув йому долонею рота:

- П'яниця! Оцi твої галюцинацiї призведуть нас до нещастя! Я тобi... Я... я... - Останнi слова застряли йому в горлi. Як загiпнотизований, вiн витрiщив очi на потвору, що загрозливо височiла проти неба над берегом.

Мак-Гардi зопалу натиснув на спусковий гачок рушницi. Тишу ночi розiтнула черга.

Втiкачi чкурнули чимдуж назад. Звiр захитався, пройшов кiлька крокiв. На березi втратив рiвновагу i поволi посунувся в воду. Кiлька разiв ще судорожно здригався i зник у глибинi.

- Бачиш, адже казав я тобi, що тут повно ящерiв... Давай повернемось додому, в гори...

- Заткни пельку! - люто зашипiв Краус з густого чагарника. Стрiлянина, певно, потривожила все селище!

Грубер уперто труснув головою i, не озираючись, почвалав до човна.

- Стiй, занапастиш себе i нас! - розпачливо гукнув Краус. - На рiчцi квартяни побачать тебе як на долонi.

Але Грубер iшов далi, як сомнамбула.

- Та чого ти з ним панькаєшся?! - Мак-Гардi повiльно пiдняв рушницю.

Краус вибив зброю з його рук:

- Ти збожеволiв?! Чи не бачиш, що вiн п'яний? Ти хочеш, щоб ми лишились отут тiльки вдвох? Тодi давай пострiляємо один одного, та й буде кiнець усiм мукам...

Вiн побiг за Грубером, приглушив його ударом у потилицю i вiдтягнув у кущi.

- Що ж тепер? - запитав глухо Мак-Гардi.

- Чекати. Зараз бiльш нiчого не вдiєш. Побачимо, що вiдбувається в селищi.

Вони лягли поруч приглушеного Грубера, сторожко прислухаючись.

У Мак-Гардi поморочилося в головi. Очi злипались вiд утоми. Вiн непомiтно засинав. А Краус, навпаки, був збуджений до краю. Щонайменший шерех впливав на його напруженi нерви, як електрична iскра. Груди йому стискував страх, кров оглушливо стукала в скронi.

- Не спи... - з несподiваною нiжнiстю доторкнувся вiн до Мак-Гардi. Нiде анi шелесне. Квартяни сплять, мабуть-таки, мiцно або ж вони взагалi глухi - бiс його знає!

- Скорiше за все, гадаю, нiч для них служить днем, i всi вони десь у мандрах, - мiркував сонний Мак-Гардi. - Вдома лишилась сама сторожа, а з нею ми якось домовимось...

- А можливо, вони навмисне не виявляють себе, щоб заманити нас у пастку. Вскочили ми в халепу. Повертатись зараз не можемо, бо вони перестрiляють нас на рiчцi, мов зайцiв.

- Почекаємо до ранку та й пiдемо в селище, не криючись, щоб показати їм, що не маємо лихих намiрiв.

Краус погодився. Вiн пiдповз до човна, вибрав з нього найцiннiший вантаж i розiклав у чагарнику навколо себе, щоб мати пiд руками. Мак-Гардi тим часом заснув.

Напруження в Крауса не спадало. Темрява гнiтила його; йому ввижалось i вчувалось те, чого й не було насправдi.

Ось йому почало здаватись, що великi кулi на високих пiрамiдах в селищi засяяли... Спочатку вiн i це сприйняв як обман зору, як наслiдок перевтоми, але незабаром пересвiдчився в реальностi явища. Справдi: кулi спалахували ясно-блакитним свiтлом, згасали, потiм знову загорялись червоним, жовтим...

"Квартяни, мабуть, сигналiзують..." - подумав Краус i ще дужче притиснувся до землi. Мак-Гардi вiн не будив, щоб уникнути розмови, яка могла б зрадити схованку. А кулi сяяли щораз iнтенсивнiше; вони тепер спалахували хаотично, рiзними барвами.

Поринувши у спостереження, Краус не звертав уваги на далекий приглушений гуркiт. Та ось незвичайнi звуки почали швидко наростати. Глухо гримнуло, - та ще й так, що аж задвигтiло все довкола.

Краус злякано озирнувся i закам'янiв: на обрiї, чiтко окреслюючи вершини гiрського пасма, до неба зводились палахкотливi язики вогню.