Клеркенвельські оповіді - Акройд Питер - Страница 28

— Достатньо. Сядьте-но біля мене й розповідайте. Давно я вас уже не бачила.

Отже, певний час вони вели бесіду щодо незначних подій на млині та у монастирі. Потім Клариса провела по його руці горіховою шкаралупою.

— Ви прийшли до мене, щоб порадитися стосовно справи своєї доньки. Чи не так?

Її питання не здивувало мірошника, оскільки він давно вже підозрював, що черниці пліткують поміж себе щодо очевидного стану його доньки.

— Я думала про це, — зазначила Клариса, не дочекавшисьод нього відповіді, — і ось якого висновку дійшла. Коли Діва Марія носила під серцем дитину, чи хтось знав чи здогадувався, хто насправді її батько?

— Напевно, всі вважали, що це має бути Йосип, сестро.

— Але ж у клеркенвельскій п'єсі Йосип заперечує це, — мірошник ніяк не міг уторопати, на що ж натякає Клариса. — Якби Марія почала розповідати, що її запліднив сам Господь, хто б повірив їй? Отже, вона б стала посміховиськом. Розумієте, Бог любить принижених. А ми, бідолашні жінки, постійно стаємо такими.

— На що ви натякаєте?

— Посуньтеся ближче, я скажу вам це на вушко. Я бачила Питання щодо Марії. Genna Marias[82] було відкрито мені золотими буквами, коли я спала. її взяли до храму як священну жрицю, марйам,[83] і там вона злучилась із верховним жерцем Авіатаром. Чивамвідомо, щолатиноюозначає meretrix?[84] — Як мірошник дізнався пізніше, це означало «повія» чи «проститутка». Але він уже достатньо почув і зрозумів зі слів сестри Клариси, щоб відчувати серйозне зворушення: на нього ніби вилили повне відро нечистот.

— Приведіть Джоанну до мене, — наказала черниця. — Вона стане моєю любою сестрою у Христі. Я проллю амброзію в її душу.

Він щось пробурмотів про швидке народження дитини і залишив черницю й далі лущити горіх на кухні. Він здогадався» що всі її висловлювання були найчистішою єрессю, іде вирішив нічого не говорити. Черниця ходила дивними стежками, і з цього часу він поклявся уникати її товариства. Йому зовсім не хотілося, щоб її богохульства заплямували і його.

Стоячи на колінах перед Євсеєвим деревом у церкві Гроба Господнього, він почув якесь шарудіння у сусідньому нефі. Якийсь молодик присів перед боковим вівтарем, присвяченим святим Кузьмі та Дем'яну, і, здається, потихеньку просувався до нього; він начебто щось ховав під плащем. Кок Бейтман спочатку подумав, що молодик повзе до хреста, але той несподівано підвівся й швидко попрямував до західних дверей. Пролунав несподівано гучний вибух; корогви й скатерки навколо вівтаря спалахнули, і перед ракою запалало несамовите полум'я. Воскове зображення Агнця Божого розтануло миттєво.

Через два дні Вільям Ексмю привів до цієї церкви Гамо Фулберда. У церкву Гроба Господнього з монастиря Св. Варфоломія Великого у Смітфілді можна було легко дістатися пішки, і вони перетнули ринок, не промовивши ані словечка. Одначе звуки, які видавали звірі, наповнили Гамо тривогою, так що він затулив вуха долонями. Коли вони вже підійшли до сходинок, Ексмю прошепотів йому: «Я покажу тобі місце дії. Ходімо всередину». Гамо повільно підіймався сходами, дивлячись на стерте каміння.

Вони ввійшли через західні двері, і Ексмю провів його до вівтаря Кузьмі та Дем'яну.

— Ось тут ти й підпалиш усе, — сказав він. — Я намалюю тобі знак. Ось тут.

Навколо вівтаря підлогу покривали відполіровані плити, і Ексмю дістав гострий ніж для вирізання свинцевих сувенірів, які купували пілігрими, що приходили до св. Варфоломія; він став на коліна й ретельно вирізав коло на одній із плит, таке тонке, що воно губилося серед візерунку з ромбів.

— Ти пильнуєш, Гамо? Не можна робити таку справу абияк, навмання.

Гамо, сповнений поганого передчуття, дивився на Агнця Божого над вівтарем.

— Клин треба вбити сюди, «- і Ексмю вирізав іще одне коло. — 3 маленької іскри розгориться велике полум'я.

Після вибуху двоє чи троє людей заскочили до церкви; вони кричали й гукали на допомогу. Одна жінка викрикувала: «Зруйнували! Зруйнували!» Гамо Фулберд уже прокладав собі шлях сходинками й волав: «Тривога! Тривога! Рятуйся, хто може!» Це був ритуальний крик, що попереджає про небезпеку, який він видавав, наче був безневинним свідком пригоди.

Мірошника вибух занадто здивував, аби говорити чи робити щось; він інстинктивно підвів очі на Євсеєве дерево — ~ на щастя, вітраж уцілів. Одначе тільки-но він побачив, як Гамо вискочив із церкви, підвівся з колін і заверещав: «Он він! Он він! Це він!» Урешті-решт, він першим помітив злочинця і тому мав підняти галас.

Він теж вискочив із церкви слідом за Гамо і побачив, як той повертає за ріг провулку Сепульхр-еллей; він крикнув: «Хапай його!», давши сигнал усім, хто поряд, і побіг за Гамо, який уже проскочив Пиріжковий ріг на перетині вулиць Гілтспер-стрит і Кок-лейн і опинився на відкритому просторі Смітфілду. До гонитви долучилися ще два городянина і, охоплені азартом, вигукували: «Хапай! Хапай!» і «Відлупцюймо його!». Гамо на цей час уже добіг до рядів, де продавали свиней, і збив з ніг продавця вафель; на хвилинку затримався, розмірковуючи, а потім щодуху помчав повз биків і волів до воріт монастиря Св. Варфоломія. Тут Кок Бейтман здогадався, куди той подінеться далі: він хотів забігти до церкви і тоді вимагатиме притулку. До них у цій несамовитій гонитві приєдналися ще й торговець вафлями та коновал; останній зняв шкіряний фартух і розмахував ним над головою. їхні крики змішувались із звуками овець та великої рогатої худоби, так що здавалося, нібито увесь ринок бере участь у великих заворушеннях.

Гамо все ще чув їх, коли прослизнув через ворота, побіг мощеною доріжкою і щосили штовхнув великий портал самої церкви; щодуху промчав нефом, а потім, хапаючи ротом повітря, важко опустився на підлогу перед головним вівтарем. Прислонився головою до холодного каменя й заплакав. Він відчував запах каменя навколо себе: той пахнув забутими речами, цей первісний камінь, добутий із грунту стародавнього моря. Весь світ було зроблено із каменя.

Викликали констебля й сторожа Фаррінгтон-Візаут і повідомили їх про серйозний і зухвалий злочин проти правопорядку в церкві Гроба Господнього. Вони, в свою чергу, звернулися до Крістіана Гаркіка, олдермена, який у той самий час працював не покладаючи рук на митниці, де служив контролером вовни. Його повідомили, що правопорушник вимагає притулку в церкви. Вони також проінформували його щодо того, що пріор Св. Варфоломія особисто знав обвинуваченого: останній начебто це певний Гамо Фулберд, ілюстратор на службі монастиря.

— То він клерк? — спитав їх. Гаркік.

— Ні в якому разі. Він не сповна розуму.

— Тоді його можна повісити, — і Гаркік подивився на док, де якраз розвантажували кілька кораблів. — Утім, мілорду єпископу, мабуть, більше сподобається аутодафе.

У цей час перед церквою зібралося вже чимало народу; всі ці люди були готові затримати Гамо, щойно він вийде із церкви, чи схопити його, якщо він намагатиметься втекти потайки. Всі вони добре знали правила щодо церковного притулку: поки хлопець залишається в церкві, жодна людина не має права перешкоджати будь-кому, бажаючому принести підозрюваному їжі чи води. Він може перебувати під захистом церкви до сорока днів, а коли цей термін вийде, архідиякон зможе наказати йому йти геть. Однак упродовж цього періоду, якщо Гамо висловить таке бажання, він зможе залишити країну, давши присягу ніколи до неї не повертатися.

Як тільки Гамо звернувся з проханням надання притулку, пріор викликав Вільяма Ексмю і найстаршого з ченців до загальної зали.

— Нас спіткав буревій негараздів, — заявив Ексмю, щойно він зайшов до зали. — Як так сталося, що хлопчик опинвся серед мерзенних єретиків?