Життя з Алісою поза дзеркалом - Бойчук Богдан - Страница 16

— Ні, ради Бога, ні!

— Ти відмахуєшся руками й ногами, не хочеш допустити того до свідомості, — але я ідеальна жінка для тебе.

— У мене вже була ідеальна Ліза, і я ніяк не міг спекатися її.

— Бо ти Лізу не любив.

— Думаєш, що я тебе люблю?

— Звичайно, що любиш, але не хочеш признатися в тому.

— Я ще на голову, слава Богу, не впав!

— Я тебе також люблю.

— Тримай свою любов на інші оказії, для таких хлопців, як блондин. А в мене є жінка, яка мене кохає.

— Ха-ха-ха! Гільда тебе зовсім не кохає.

— Кохає!

— Як і всіх інших мужчин.

— Що в тому поганого?

— Може, й нічого. Але ти потрібний Гільді тільки як «престижна» декорація; вона прикриває тобою свою «професію».

— То брехня! Пішла б ти з нею до ліжка замість мене, тоді знала б, чи юна любить мене, чи ні.

— То правда. Я трохи загналася. Гільда любить тебе. Але не більше за гроші. І коли прийде нагода, вона відсуне тебе на другий план, а гроші, тобто «дорогих» мужчин, поставить на перший.

— Не кряч! — я люто потряс членом і побіг до спальні.

Аліса просто ревнує до Гільди, тому так часто дошкуляє мені. Вона хоче, щоб я звільнив її з дзеркала і взяв до ліжка. Я не мав би нічого проти того, бо мені не зашкодила б у ліжку така красива й апетитна жіночка на вікенди. Але я Алісу надто добре знаю. Спершу вона одурманить мене сексом, а тоді почне всякі інтриги, щоб відвернути мене від Гільди. Осягнувши це, почне зраджувати мене з молодими хлопцями, щоб я ввесь час переживав і літав за нею. О, ні! Я вже пройшов таку школу кохання з нею. І більше не хочу.

На другий день я купив собі відповідний герметичний банячок, щоб полагоджувати приватні потреби, і до лазнички більше не заходив.

Та, все одно, мені не довелося довго чекати, щоб Алісині пророцтва почали збуватися. Іншими словами, в моїх ідеальних стосунках з Гільдою почали з'являтися тріщини. Спершу ледь помітні, а згодом просто катастрофічні.

Якось одного дня Гільда великодушно дозволила мені ходити кожного вечора до корчми. Я був зворушений тим, що вона так тонко розуміла мої духовні потреби. Одуховлений, я кожного вечора летів до корчми, замовляв вісімдесятвідсоткову горілку, і мої філософські диспути з компаньйонами набирали нової глибини й динаміки.

Та в середу з Бруном сталося щось ненормальне: коліщатка в його голові закрутилися так каламбурно, що він почав висловлювати цілком нісенітні з філософської точки бачення речі. Твердив, наприклад, що тиск газів у шлунку спонукає глибше логічне мислення в людини. То що це мало б значити? Що я, не відчуваючи ніколи тиску газів, не можу глибоко й логічно думати? Абсурд! Тому я зайняв протилежну позицію, твердячи, що тиск газів спонукає тільки гучніше пердіння в людини. Але Бруно, який мав гази і, до речі, ввесь час пердів, так запально боронив свої позиції, що це мене вкрай роздратувало, і я, після першої пляшки, вилетів із корчми й побіг додому. Але мої неприємності того вечора далеко не скінчилися.

Забігши до вітальні, я відразу почув дикі стогони й зойки, які неслися зі спальні. Увірвавшись туди, я побачив страшну сцену: троє голих мужчин виробляли з Гільдою її найулюбленіші номери. І це мене найбільше образило, бо я досі вірив, що Гільда тримала ці номери виключно для мене. Спершу мені, як справжньому Мефістофелю, волосся стало дуба. Я кричав, аж піна бухала з уст. Та це не справило на Гільду помітного враження. Вона усміхнулася мило й запросила мене до товариства. Я хотів поцупити щось вагоме й потрощити їм усім голови.

Та сталося щось непередбачуване. Мій прутень, який жив цілком інакшою, ніж я, логікою, прокинувся, стверд і так захопився тим, що діялося на ліжку, що я не мав іншого вибору й мусив спускати штани.

Після того трагічного інциденту я опинився перед екзистенціальним роздвоєнням. З одного боку, мені конечно баглося забігати до корчми, хоч би для того, щоб виграти диспут з Бруном, а, з другого боку, я не мав довіри до Гільди, не мав запевнення, що подібні сцени не будуть продовжуватися. Іншими словами, боявся, що одного вечора застану десять мужчин у нашому шлюбному ложі. А це значило б, що для мене не знайшлося б уже місця.

Я цілий наступний день ходив по місті й роздумував над цими складними проблемами.

На Головній вулиці, поблизу ратуші, мені прийшло на думку забігти до своєї лазнички й, полагоджуючи життєві необхідності, які тяжко натискали на мене, порадитися з Алісою. Але уявивши, як вона буде реготати й колоти мене іронічними шпильками, мовляв, «чи я тобі не казала», я вирішив піти до публічного туалету.

Але полагодження приватних необхідностей не просвітило мого розуму. Щойно під вечір, коли тіло втомлювалося, розум почав брати верх.

І я подумки сказав собі: я все-таки людина філософського крою, тобто вірю в життєві компроміси і не б'ю головою об мур. І мушу почванитися, що я таки дійшов до унікального компромісу: кожного дня забігати на кілька годин до корчми, а тоді бігти додому, роздягатися і приєднуватися до дійства на ліжку.

17. Ніхто не в силі протистояти коханню молодої дівчини

Не можу сказати, що мої стосунки з Гільдою гіршали. Але не можу також сказати, що я був особливо щасливий з того, що починало діятися.

У Гільду закохався дуже багатий фінансист Макс. Він був молодий, високий і гарний мужчина з хвилястим русявим волоссям. То й не диво, що Гільда присвячувала йому особливу увагу. Нічого незвичайного в тому не було. Незрозумілим для мене було лише те, що Макс не хотів чекати на свою чергу, як кожна порядна людина, з усіми іншими «дорогими» клієнтами в суботи чи неділі, а вимагав майже такого протоколу, яким користуються лише посли extraordinaire. Тобто хотів проводити з Гільдою цілі ночі під час тижня. А це вже було грубим втручанням у мою програму з Гільдою. На таке я не міг погодитися! Але й не міг багато протестувати, бо знав, що Гільда скоріше викине з ліжка мене, аніж Макса.

Та й не було справжньої причини чинити бурю, бо Гільда дуже гарно вдекорувала для мене окрему кімнату, де я міг преспокійно й вигідно спати в ті ночі, коли вона виробляла з Максом свої улюблені номери. Значить, вона мене все-таки любила.

Але мене нервували стогони, викрики, скавуління й сопіння, які неслися з нашої спальні. Тож у ті ночі, коли до Гільди навідувався Макс, я йшов до свого помешкання.

Та вищі сили, видно, співчували мені. Тож одної ночі, коли я повертався з корчми, то здалека помітив коло вхідних дверей жіночу постать. У мені зануртувала кров. Як людина філософського крою, я завжди був готовий на нові інтелектуальні авантюри, особливо з жінками.

Я приспішив ходу і, коли наблизився до нашої брами, розпізнав ту студентку, з якою провів таку щасливу ніч на пляжі, та не дуже щасливий вечір у своєму ліжку, бо саме тоді мене переслідували видива Лізи, і, з точки бачення студентки, я не дуже логічно поводився.

Дівчина стояла з наплечником і, усміхнувшися до мене, спитала, чи могла б переночувати зі мною.

Я опинився в дуже складному становищі — докучало трішки сумління. Бо неподалік, удома, мав дружину, тобто Гільду; а тут, у помешканні, мав у дзеркалі Алісу. Але не міг я також залишити таку гарну дівчину на вулиці. Це було б вкрай нерозважно. І негуманно, можна додати. Зрештою, я не раз у житті переконувався, що щасливі нагоди приходять дуже рідко, і коли якоїсь нагоди не використаєш, то ціле життя можеш чекати на неї й не дочекатися. Отже, я запросив дівчину до себе.

Роздягнувшися (ох, які в неї чудові груди!), дівчина розповіла мені свою трагедію. Вона має нареченого. При кінці семестру, тобто в червні, вони мали побратися. Але нещастя захотіло, щоб професор біології нареченого захворів, і лекція його була скасована. Тож, прийшовши раніше додому, наречений застав її в ліжку з професором історії. Він викинув голого професора надвір, а її побив і вигнав з помешкання.

Дівчина ніяк не могла зрозуміти поведінки свого нареченого, бо ж між нею й професором історії не було нічого емоційного, а чисто академічні стосунки. У цьому я щиро співчував дівчині. Бо також не розумів такої радикальної поведінки її нареченого. Годинка інтелектуальних стосунків у ліжку нітрохи не віднімала від її краси.