Життя з Алісою поза дзеркалом - Бойчук Богдан - Страница 20

Заходив до кожної кнайпи, випивав чарку горілки і йшов далі. Аж коло готичної катедри натрапив на Алісу в напханій пияками й криком корчмі. Вона сиділа за столиком із трьома молодиками й пила. Молодики лізли їй руками й головами під спідницю, а вона задоволено реготала. Такої розпусти я в житті не бачив, такого приниження ніколи не переживав. Розпихаючи людей, я кинувся до неї й почав витягати її з-за столика. Це вкрай не сподобалося молодикам, вони піднесли мене понад голови пияків, винесли з корчми і, давши мені болючого копняка, жбурнули на тротуар.

Це образило мене до самих печінок. Мені всяке траплялося в житті. Не раз мене викидали з корчми. Але таким болючим частунком, як цей копняк, досі ніхто мене не частував. Я повернувся додому, взяв ванну й, за старим звичаєм, пішов до ліжка сам. Цілий тиждень не знав, що з собою робити, як змити з себе сором і образу. У розпуці я навіть годинами вистоював під університетом, надіючися побачити свою дівчину. Але й у цьому мені не пощастило.

Аж раз, посеред ночі, Аліса ввалилася до мешкання з усіма тьома молодиками й запропонувала мені колективне кохання в нашому ліжку. Я так розсердився, що вхопив свою парадну палицю й почав гатити молодиків по головах. Вони кинулися до дверей і коміть головою полетіли вниз по сходах. Тоді я взявся до Аліси. Бив, куди попало — вздовж і впоперек. Вона, перелякана, влетіла до лазнички і нерозважно скочила в дзеркало. Більше я її в житті не бачив.

Але, після цієї терапії, моє життя не покращало. Навпаки. Все почало котитися вниз, і я мусив робити неприємні компроміси. Найгірше було те, що з року в рік Гільда втрачала свої принади і, тим самим, своїх «дорогих» клієнтів. Тому вона все більше покладалася на мене. Врешті дійшло до того, що я мусив перебратися до неї і стати поштивим чоловіком. Тільки пополуднями я забігав до свого мешкання й чекав на спасіння, тобто на дівчину. Але дівчина навідувалася все рідше. Її чоловік закінчив студії і влаштувався на роботу в Бурґерсамті. І чим кращала його кар'єра, тим слабшала любов дівчини до мене.

Навіть корчма стала тепер цікавішою за моє життя. Але Гільда пускала мене до корчми тільки п'ятницями, коли до неї навідувалися її «найвірніші» клієнти, тобто старі пердуни. На жаль, їх не було багато, вистачало Гільді тільки на єдину п'ятницю.

Все це мене ніяк не вдоволяло. Але я не мав кращого вибору. Зрештою, Гільда була ще гарною, як на свій вік, жінкою і нітрохи не втратила запалу й винахідливости в коханні.

Іншими словами, я вдоволявся тим, що мав, і ввесь час думав про інші дні з Алісою.

Київ — Ґлен Спей, 2002–2003