Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро - Страница 5

…Політтехнологи лежали на засніженій бруківці, втрамбованій комуністами, козаками, ескортом демократів та християнським лібералом, і дивились у небо. Над їхнім вщент зруйнованим палаючим будинком гелікоптери робили контрольне коло. Закінчивши маневр, бойова ланка «захисників армії і культури» полетіла геть. У повітрі разом із попелом та пилом довго кружляла обгоріла стодоларова купюра і впала на почорнілий сніг перед остаточно виснаженими героями…

…Іміджмейкер та асистент сиділи посеред дороги і отетеріло споглядали жалюгідний клаптик американської банкноти. Нестор Євграфович оговтався першим – він відчайдушно заволав услід уже зниклим гелікоптерам:

– Бандиты! Солдафоны! Милитаристы! Да вас к Государственной Думе на ракетный выстрел подпускать нельзя! Но пасаран! Военщина не пройдет!

У розпачі, не піднімаючись з землі, іміджмейкер знесилено запитав у помічника:

– Артурчик, ну а чем вы лучше этих ГКЧПистов, если смотрите те же самые дурацкие боевики?

І тут з руїн офісного будинку долинуло дзе-ленькотіння телефона. Офісмени одночасно повернули голови у бік зруйнованої будівлі, здивовані міцністю японської побутової техніки.

– Артур, вы что, не слышите, – мне звонят, возможно, по важному делу, – із ноткою докору в голосі звернувся Нестор Євграфович до помічника. Асистент важко зітхнув і зі стогоном звівся на ноги. Тихо підскиглюючи, він накрив голову піджаком і вскочив у задимлену недорозвалену кімнату. А вже за кілька секунд Артурчик вистрибнув звідти з телефоном у руці і ноутбуком під пахвою. Обтерши телефон полою піджака, він притулив трубку до вуха:

– Алле, вы позвонили в московский офис профессора Боженко… Нестор Евграфович, это вас… – Артурчик простягнув трубку шефові. Іміджмейкер підвівся на ноги і, розтираючи вдарені місця та покульгуючи, почав ходити взад-вперед по брудній від попелу засніженій бруківці. Нестор Євграфович ціною неймовірних зусиль налаштувався на діловитість і спробував вимовити поважним голосом слово «але».

Артурчикові здалося, що в шефовому «але» відбились геть усі їхні сьогоднішні неприємності і страждання. Раптом іміджмейкер зупинився – його обличчя розтягнулось у щирій, навіть щасливій, посмішці. Він вигукнув на всю вулицю:

– Здравствуй, Мишенька, здравствуй, дорогой! Что значит – как дела?! Ты еще не в курсе?

Крокуючи з трубкою вперед-назад по провулку, іміджмейкер продовжував:

– Я провел в Госдуму три партийные списка и дюжину мажоритарщиков. Сейчас еду к Президенту формировать парламентское большинство.

В офісі обвалилися палаючі балки. Нестор Євграфович повернувся обличчям до своєї вщент зруйнованої контори. Десь неподалік заревли і стихли сирени пожежних машин, які, мабуть, проґавили малопомітний провулок і помчали далі. Голос політтехнолога мимоволі змінився на діловито-заклопотаний:

– Мишенька, говори побыстрее – ну ты же понимаешь, – времени мало, у нас сейчас самая горячая пора… Что ты говоришь?! У вас на носу выборы?!

Зіниці іміджмейкера спалахнули вогниками цікавості. Дочекавшись паузи в реченні свого телефонного співрозмовника, він з непідробним інтересом вигукнув:

– Как интересно! А какой барьер? Всего-навсего?!

Чимось глибоко і приємно здивований, іміджмейкер знову посміхнувся, – вже вкотре за останню хвилину.

– А мажоритарные округа тоже есть? Нестор Євграфович на мить замислився і

без жодних вагань прийняв своє як завжди нетривіальне, але єдино правильне рішення:

– Знаешь, Миша, я, пожалуй, не поеду к Президенту, пусть сам свое большинство формирует. Рвану-ка я лучше на нэньку-Украину, посмотрю на ваших кандидатов, подсоберу материал для моей новой книги… Мишенька, ты мне забронируй, пожалуйста, номер-люкс где-нибудь в центре, завтра буду! Привет жене!

Віддавши трубку Артурчикові, повеселілий і загадковий Нестор Євграфович голосно запитав:

– Ну что, Артурчик, ты все понял?

– Кажется, да… Мы попросим на Украине политического убежища? – нерішуче висунув власну версію заінтригований асистент.

– Эх, Артур, Артур, ты бы у меня, что ли, учился, а то так и будешь до старости районными выборами заниматься, – доброзичливо-поблажливо поплескуючи Артурчика по плечу, оптимістично промовив іміджмейкер і підняв з попелястого снігу обгорілу зеленаву купюру.

– Беги на вокзал за билетами, – простягуючи Артурчикові клаптик стодоларової банкноти, сказав він посміхаючись. Помічник безмовно взяв папірець і, піднявши комір, поплентався у бік проспекту. Нестор Євграфович дивився услід накульгуючому, як і він, асистентові, одягнутому в замарану сажею і прошиту кулями дублянку і по-філософськи зауважив:

– А жизнь, все-таки, налаживается…

Постоявши ще хвильку, Нестор Євграфович, захищаючись від вогню рукавом, обережно наблизився до вхідних дверей своєї розгромленої резиденції. Він знайшов у кишені дрібну монету і відкрутив від вхідних дверей добряче попсовану табличку: «H. E. Боженко, доктор политических наук, имиджмейкер международного класса».

Іміджмейкер та асистент їхали у двомісному купе спального вагона. Нестор Євграфович напівлежачи розкинувся на вагонній полиці, що її з більшою певністю можна було б назвати диваном, і дивився у вікно. За вагонною шибою пропливали вечірні вогники невеличких містечок та сіл, яким, поза всяким сумнівом, не судилося коли-небудь зустрітися з ними – з іміджмейкером та його вірним асистентом. Спати після пережитих напередодні потрясінь не хотілося, хоч і година була вже пізня. Нестор Євграфович уявив собі, як мільйони співгромадян готуються цієї миті до сну. Мільйони сімей. Мільйони електорату… Іміджмейкер упіймав себе на думці, що весь цей електорат разом узятий його зараз аніскілечки не цікавить, оскільки вибори в Росії для нього скінчилися. Відповідно – скінчилося його велике і цілком щире бажання цей електорат ощасливити. Але попри все, миготіння населених пунктів таки розчулило Нестора Євграфовича, і він поринув у спогади. Так, у нього теж була сім'я. Навіть кілька. Звісно, що мешкали вони в різних містах, у різних колишніх радянських республіках і між собою були не знайомі.

Іміджмейкер вкрай рідко бачився зі своїми сім'ями; траплялося, відвідував їх під час ділових поїздок до їхніх міст або коли потрапляв туди проїздом. Кілька разів Нестор Євграфович стикався зі своїми сім'ями, як кажуть – носами, просто на вулиці.

Політтехнолог регулярно, відповідально і ретельно дбав про свої сімейні бюджети. Але попервах – півроку-рік. А потім, як правило, обростав своїми політичними клопотами, важливими грошовими справами і, відповідно, новими перспективними зв'язками. Декілька разів попереднім дружинам з дітьми ціною великих зусиль врешті-решт вдавалося розшукати свого главу сімейства. Він без зайвих розмов віддавав їм майже всі наявні гроші – іноді мова йшла про десятки тисяч доларів, але повернути, а тим паче – утримати його в сімейному колі було неможливо – велика, сповнена наснаги, таланту і сил душа іміджмейкера прагнула нових важливих звершень.

Потяг зупинився на ледве освітленій провінційній станції. Іміджмейкеру стало зовсім сумно. Зусиллям волі від відкинув спогади та роздуми про минуле і повернувся думкою до прикрих подій, пережитих напередодні. Перед його очима один за одним пропливали епізоди з учорашніх смертельно небезпечних «пригод»…

…Артурчик втомлено сидів за столиком з ноутбуком навпроти Нестора Євграфовича і мовчки наводив лад у численних електронних документах і записах. Крадькома, зрідка зиркаючи повз монітор, він спостерігав за своїм шефом. Асистент даремно намагався осягнути поведінку Нестора Євграфовича – після гучного провалу на виборах усіх до єдиного «підшефних» кандидатів, після бурхливої реакції розлючених клієнтів і втрати сейфа із заробленими в поті чола чималими грошима, після пережитих смертельних небезпек – будь-яка людина була би виснаженою, розбитою і в глибокій депресії. А його шеф лежить собі, хоч би й що, звично крутить в руках свої скалічені золоті окуляри і спокійнісінько щось обмірковує, час від часу посміхаючись сам до себе. Можливо, він знову винайшов якусь нову геніальну стратегію.