Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота - Страница 77

ПРИЇЗД ТАРІЕЛА ДО ЦАРЯ МОРІВ

Він послав з таким посланням до царя Морів гінця:

«Від звитяжця Таріела йде до тебе звістка ця,-

Я везу з Каджеті сонце, що скоряє всі серця.

І тебе я прагну бачить, наче рідного вітця.

Я здобув країну каджів, взяв скарби, понищив чати,-

Завдяки тобі, о царю, зміг я радості зазнати,

Завдяки Фатьмі, що стала сонцеві за рідну мати.

Як віддячу я? Огидні обіцянки марні сплати.

Крізь твоє йдемо ми царство - нас побачить маєш змогу;

Я тобі країну каджів віддаю, на осторогу

Так скажу: в фортеці їхній ти міцну лиши залогу.

Я не можу йти до тебе, вирушай же ти в дорогу!

Мужеві Фатьми, Усену, просимо сказати ми:

Хай пришле жону до діви, нині звільненої з тьми,-

Прагне гаряче красуня бачити лице Фатьми.

Мов кришталь, ясніш за сонце, діва сяє між людьми».

Посланця від Таріела володар Морів прийняв,-

Схвилювалось в нього серце, як чудну він вість прознав,

І тоді він вславив бога, водія небесних лав;

Не ждучи прохань повторних, на коні до них помчав.

Він рішив весілля їхнє влаштувати тут, як слід,-

Взяв дари, агату трохи у сакви поклав під спід,

Вдвох з Фатьмою в мандри рушив,- десять день тривав похід;

Він побачив лева й сонце, що втішає людський рід.

Втрьох царя Морів зустріли. Військо стало віддалі,-

Він поцілував прибульців, уклонився до землі,

І прославив Таріела, щедрим бувши в цій хвалі;

Милувався, як побачив діви сяйні кришталі.

З дівою Фатьма зустрілась, серце їй жага пекла,

Поцілунками припала і до рук, і до чола,

Говорила: «З ласки бога геть розвіялась імла!

Знаю я добра одвічність, знаю я минучість зла!»

Діва, до Фатьми припавши, каже речі ніжномовні:

«Бог щедротами своїми душі радує любовні,-

Я була раніш у скрузі, а тепер - як місяць вповні;

Гріє сонце, і троянди розкриваються чудовні».

Цар Морів бучне весілля впорядив їм у палаті,-

Таріелу за Каджеті він приніс дари багаті,

Всім роздав скарби й клейноди, що були із дому взяті.

Мов по мості, по перперах люд ходив на тому святі.

Всюди купами валявся оксамит, брокат, атлас,-

Таріел дістав корону, найціннішу з всіх окрас,

В ній горів суцільний яхонт, що не змерхнув, не пригас,-

Золотий престол сміливцю цар оддав на вічний час.

Зготував розкішний одяг цар для Нестан-Дареджан,

Вкритий яхонтом і лалом, що ним славен Бадахшан.

Сіли вдвох юнак і діва - зір їх сяє, гнеться стан,

І вогонь проймає душу всіх тамтешніх поселян.

Цар приніс дари препишні Автанділу та Фрідону,-

Кожен з них коня одержав, дороге сідло й попону,

Одяг, шитий самоцвіттям, що красило б і корону;

Відказали: «Хай же квітне блиск і міць твойого трону!»

Таріел царю подяку склав словами отакими:

«Радий я, тебе узрівши вкупі з друзями твоїми.

Нас незмірно обсипаєш ти дарами дорогими,-

Видно, добре учинили, що повз тебе не пройшли ми».

Цар Морів сказав: «О царю, леве дужий серед бою!

Ти розлукою вбиваєш, ти несеш життя з собою!

О прекрасний, чи я годен хоч звернутись із хвалою?

Радість ока, ти відходиш,- чим же душу я загою?»

Таріел Фатьмі промовив: «Ти мені - замість сестри!

Борг великий мій до тебе, та дождався я пори,

Щоб його віддати,- нині всі клейноди, всі дари,

Що я вивіз із Каджеті, ти до себе забери!»

Хилиться Фатьма в поклоні і на дяку так говоре:

«Царю мій, мене без тебе спалить полум'я суворе!

Ти ідеш, мене лишаєш,- безум знову душу зборе,

О, блаженні,- хто з тобою; хто ж без тебе - тим лиш горе!»

Молоді, від щастя сяйні, так царю Морів сказали,-

Губи їх - перлисті мушлі, зуби їх - немов кристали:

«Що без тебе нам свирілі, звуки арф, бенкетні зали?

Та пусти нас, не затримуй, щоб ми радості зазнали!

Виконай, як рідний батько, мрію молодих єдину,-

Дай нам корабель годящий, щоб пливти на батьківщину».

Цар промовив: «Вам до смерті слугувати я не кину!

Поспішаєш ти - додому одвези ж свою дружину».

Цар на березі морському зготував їм корабель.

Таріел поплив,- і люди, повиходивши з осель,

Лляли сльози, рвали коси, притулялися до скель;

Плач Фатьми так лився в море, як потік з гірських земель.