Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Острів Смерті - Фукунага Такехіко - Страница 78
— Ой, ви ще не зачинили вікна?
— Милуюся снігом.
— І вам не холодно? Але ж уже темно.
— Ні, не холодно.
— Ну й сніг! Сядьте біля котацу. Скоро будемо вечеряти.
— Поспішай.
Біля котацу таки тепло, видно, я довгенько споглядав засніжений садок, якщо руки й ноги так заклякли, та навіть і тут, коли заплющу очі, немов наяву бачу снігову завісу; в тому селі снігу випадало набагато більше — здавалось, сніжинки обступали нас з усіх боків і проникали в наші тіла. „Тобто у вас з матір'ю” — питала в о н а. „Так, нас було двоє”.— „А батька не було?” — „Я його не пам'ятаю”,— відповідав я. „Хоч вас відгороджували від світу снігові кучугури, ви, мабуть, не почувалися самотніми з матір'ю”,— проказала в о н а. Чому я розповів їй правду? Адже моїм ремеслом було годувати жінок вигадками, я жодного разу не відкрив нікому свого серця, не розповів про своє дитинство, а от для неї зробив виняток — може, тому, що вона всміхнулася до мене такою сумною усмішкою. „Вам пощастило, у вас була мати”,— сказала вона. „А хіба в тебе не було?” — спитав я. „Рідної матері не пригадую. Відколи себе пам'ятаю, в домі жила мачуха. Я відразу зрозуміла — ніхто мені цього не підказував,— що вона мені чужа. А тому я не могла звикнути до неї. Певно, і вона мене не злюбила».— „Значить, і ти настраждалася?” — сказав я. „Щоб дуже, то ні. Я не можу сказати, що мачуха знущалася з мене, ні, такого не було, ми жили, як усі люди, задля прожитку не доводилось надриватися, та мені не вистачало материнської любові, навіть батько мене сторонився і в усьому здавався на мачуху, а тому я почувалася самотньою”,— розповідала вона. „Моя мати теж була нещасна. Коли я бачив, як у зимовий день вона схилялась над шитвом, то хотів швидше вирости і зробити щось таке, щоб на її вустах з'явилася світла, радісна усмішка”,— згадував я. „А я пам'ятаю, як мене несли на спині, та не можу сказати, хто — рідна мати чи мачуха. Лише в одному я певна: хтось із них. Я так раділа, так вовтузилась, а запам'ятався мені той день незвичайним снігопадом”,— розповідала в о н а про той день, як про щось дороге, примруживши очі. „Правда, сніг викликає якесь особливе почуття?” — допитувався я. „Правда. Мені навіть здається, що я воліла б померти тоді, коли з неба сіятиметься снігова пороша”,— відповіла в о н а. „Бачу, ти романтична особа”,— сказав я. В о н а всміхнулася. „То, може, як буде погода, підемо милуватися сніговим краєвидом?” — запропонував я. В о н а розгубилася, в її усміху наче застиг смуток. Узагалі всі жінки схильні до туги. Серед моїх знайомих наймужніше й найстриманіше поводилася сварлива Савако, але вона на перегляді одного кінофільму несподівано розплакалася: у перерву я оглянувся й побачив жалюгідне видовище — у залі сиділи самі жінки й утирали сльози, а з ними й Савако. Мабуть, розчулилася. „Ну чого ти сюди прийшла фільм дивитися чи хлипати?” — поглузував я. Вона мені цього не забула і вже надворі як накинеться на мене: „З такого, як ви, ледацюги й сльози не виб'єш! Ну хіба це не природно, якщо людина сплакне, коли на душі їй стане тяжко?” — „Не бачу, чим цей фільм гарний? Сюжет наскрізь фальшивий, героїня плаксива, я не розумію, навіщо його дивитися, та ще й за гроші, хіба щоб поплакати”» — „Хм. Не заговорюйтесь,— зневажливо хихикнула Савако.— Хто ж квитки купував, як не я? Вам, твердошкірому, не збагнути душі отих жінок, що сиділи в кінозалі”. Мене втішило, що Савако так думає, бо якщо її до сліз зворушує перебування в такому задрипаному кінотеатрі, то обманути її — як раз плюнути. Я — твердошкірий? Мабуть, так воно й є, бо я ніколи жінкам не довірявся, для годиться казав, що вони мені подобаються, що я ними зачарований, а насправді я любив — так, саме любив — тільки ї ї, якщо це, звісно, можна назвати любов'ю, бо таке благородне почуття чуже мені, я все роблю з розрахунку, тож і вона, мабуть, не була винятком, любив я тільки матір, але це було дуже давно, любив також Аа-тян, щоправда по-дитячому. але того дитинства вже не повернути, тепер нам сліплять очі наші помилки й страждання і ми блукаємо в повній темряві.
— Вибачте, що змусила вас так довго чекати. Ви задрімали?
— Ні, не задрімав.
— Так можна застудитися. Вибачте, що я загаялася. У таку заметіль і до рибної крамнички не швидко доберешся. Може, чарочку вип'єте?
— Дякую. А я й не знав, що ти вийшла. Невже так сильно замело?
— Страшний сніг. За останні роки такого світ не бачив. Машини тільки зрідка проїжджають, без ланцюгів їм тепер важко.
— Цікаво, що там з моїм таксистом? Він ручався, що
буде великий сніг, а ланцюгів, мабуть, не приготував. Значить, мене переконував, а своїм словам не вірив. Може, десь загруз, бідолаха.
— Який ви жалісливий! Турбуєтеся про зовсім незнайомого чоловіка.
— Таки жалісливий. Ти хіба тільки зараз помітила?
— Якщо ви такі жалісливі, то могли б трохи раніше прийти.
Юкіе найнялась на посаду розпорядниці невеличкого ресторану й добре навчилася прислуговувати гостям — це було видно по її рухах. Вона обкручувала чоловіків круг пальця, бо понад усе мріяла відкрити власну справу. А коли так, то не гріх ошукати й її.
— Який у тебе багатий стіл!
— По-правді, я збиралася підсмажити морського чорта, та не знайшла його в рибній крамничці. То вже даруйте. Я не розумію, як це так у крамниці не стало риби.
— А це нічого, що через мене ти не пішла на роботу?
— Нічого. В таку заметіль… Я переказала по телефону, щоб сьогодні раніше закрили. Якби не ви, я б дарма била ноги. Однаково в такий вечір клієнтів було б негусто.
— Можливо. Але ж прогуляти день… Хіба твій патрон не сердитиметься?
— Байдуже. А крім того, я ж вам пояснювала, що мій патрон — жінка. Ви ще сумніваєтесь?
— І не думаю. Якби я знав, що ти маєш покровителя, то сюди б не забрів. Ну то випий і ти.
— 3 радістю. Мені так приємно вас пригощати. Здається, ніби я бачу сон: мм сидимо з вами віч-на-віч і п'ємо за наше здоров'я, як молодята.
— Як Наодзіро з Мітітосе.
— Хазяйка ресторану, де я працюю, дуже добра жінка. Недарма я порвала з чоловіками і взялася за розум. Ресторан процвітає, і хазяйка мною задоволена.
— Мабуть, вона заповзятлива жінка, коли тримає ресторан. Це ж зовсім не жіноче діло.
— Можливо. Вона прискіплива, але добра. Що не кажіть, а я користуюся повним її довір'ям, тому мені легко порядкувати.
— Певно, й грошенят збила?
— Не дуже, але вистачить на ваше утримання. Таки дещо припасла. А вас звільнили з роботи?
— Хіба по мені видно?
— Авжеж. Бо хіба ви заглянули б сюди, якби не сіли на мілину?
— Ти про мене погано думаєш. Як же це ти порвала з чоловіками?
— Тепер уже все гаразд. Я довго працювала в поті чола, і Будда зглянувся на мої благання. Ви справді чуйна людина, якщо завітали такого сніжного дня. Я така рада.
От свята простота! Не знаю, що й подумати. Я так старанно готувався до розмови з Юкіе, навіть припас у портфелі три листи з кресленням — от, мовляв, тимчасово працюю у фірмі по купівлі та продажу нерухомого майна, але як тільки вона висловила припущення, що мене звільнено з роботи, я зрадів, бо ж краще видавати себе за простого безробітного, ніж хизуватися своїми вбогими знаннями торгового агента; я щоразу прибирав іншого вигляду, вживався в певний рід діяльності — до цього мене змушувало чисто професійне самолюбство,— а звичайним безробітним жив тільки в Токіко, жив просто, але й нецікаво; взагалі я люблю нап'ясти на себе чужу личину, в цьому я відчуваю, так би мовити, творче задоволення; та найуспішнішою була історія з Місао: я дав їй зрозуміти, що належу до складу невеликої театральної трупи сучасної драми — пишу для неї п'єси й сам їх ставлю на сцені — і вона, звісно, повірила; до речі, якби сьогодні я проговорився перед офіціанткою в ресторані, що я драматург, вона б теж, напевно, попалася на гачок; професія, як маска, накладає на людину свою печать, а тому, як тільки я уявляю себе службовцем фірми, університетським викладачем чи воєнним злочинцем, на моєму обличчі з'являється відповідний вираз, але справжнє моє лице — це лице слинька й нероби, чого від Савако я не приховував, і завдяки чому вона лаяла мене на всі заставки:”«Ви — покидьок, а не чоловік, ніщо ваших рук не тримається”,— а я тільки незворушно посміхався. Напевно, Савако відчувала самовдоволення від того, що утримувала такого нікчему, як я, а коли так, то, може, і Юкіе однакової з нею породи, адже недарма вона згадала про моє безробіття, в усякому разі, нема чого спішити з вирішенням цього питання, бо попереду в мене ще багато, дуже багато вільного часу.
- Предыдущая
- 78/132
- Следующая
