Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Острів Смерті - Фукунага Такехіко - Страница 91
— Просто чудо! — прошепотіла А. наївно, а К. поглядав розгублено то на будинок, то на дівчину, наперед знаючи, що вона не глузує. А. була не з таких.
— Друге вікно скраю на другому поверсі — моє. Кімната в мене — одна з кращих. То ходімо?
А. кивнула й попрямувала вслід за хлопцем у під'їзд. Сходи з дерев'яним поруччям вивели її на другий поверх. Нагорі з одного боку вздовж стіни тягся коридор, а з другого видніли двері до кімнат. Поки К. відмикав замок, А. стояла віддалік і оглядалася. Уздовж глухої стіни коридору, мабуть, північної, стояли ящики для взуття й відра, а в кінці, напевно, була вмивальня з туалетом.
— Прошу, заходьте. А за тісноту та безлад вибачте.
К. відчинив двері й усміхнувся до дівчини. А. й рушила з місця, відчуваючи, однак, що не може вгамувати легкого тремтіння, бо добре знала: негаразд ходити на квартиру до юнака, навіть якщо запрошують від щирого серця. От якби батьки дізналися про це! Ото сварили б. А може, й позбавили б спадщини. Та водночас із голови їй не виходила така думка: „Я вже доросла й маю право ризикувати. Мені потрібна свобода”. Тим паче, що вона довіряє К. Він серйозний хлопець, щотижня ходить до церкви і запросив її до себе теж після відправи, коли вони разом пообідали в їдальні. „Нічого страшного, якщо я вдень його відвідаю. Тільки подивлюся, як живе”,— вирішила вона. В будинку було досить тихо, і це її трохи насторожувало, але вертатися назад теж не годилося. „Це означає, що я вже доросла”,— переконувала вона себе, переступаючи поріг кімнати під номером другим і закриваючи за собою двері
— Будьте, як удома! — озвався зсередини К.
ПІЗНІЙ ВЕЧІР
„Треба відчинити вікно”,— подумав Канае. Хотілося дихнути свіжим повітрям на повні груди й купити в мандрівного торговця чогось їстівного, бо вже брало за живіт — очевидно, куплене в Нагої бенто виявилося замалим. Він уже їхав понад десять годин, а попереду його чекала довга ніч.
Та незважаючи на всі його зусилля, вікно не ворухнулося — наче примерзло до лутки. Канае встав і, злегка нахилившись, глянув крізь запітнілу шибку на платформу. Минуло багато часу, відколи поїзд прибув до Осаки. Одні пасажири зійшли, а на їхніх місцях з'явилися інші, і в вагоні знову стало тихо. Та все одно потяг начебто й не збирався рушати. На щастя, сидіння навпроти нього все ще пустувало, а коли так, то можна буде сидіти вільніше, простягнувши вперед ноги. Канае раптом згадав про дівчину, що зійшла в Кіото, але тут же викинув її образ з голови, ніби щось гріховне. Тоді на хвилину присів і почав гортати розклад руху потягів. Він так часто його переглядав, що сторінка з графіком руху поїздів із столиці по Токайдській лінії сама відкривалася. Відправлення з Осаки — 22.25, „Отже, залишилося ще чотири хвилини”,— промимрив він, дивлячись на годинник, а тоді підвівся й попрямував до виходу,
В Осаці людей сіло більше, ніж вийшло. Нові пасажири містились у вагоні, як у себе вдома, і вже нічим не від знялися від старих.
Канае відчинив двері, спустився на платформу — і відразу його обдало холодним нічним повітрям. По мокрій платформі було видно, що тут до снігу долучився й дощ. Канае оглянувся й помітив, що до його вагону, який досі був останнім, почепили ще один. Мабуть, у Кіото. Станційний годинник показував десяту годину двадцять дві хвилини. Глибокий вдих холодного повітря наче промивав легені.
„Я прибув до Осаки”,— відзначив для себе Канае. Звичайно в таку пору він сидів за столиком і розігрівав задубілі руки над електроплиткою. І не сподівався, що його занесе так далеко. Що реальніше: сидіння за столиком у своїй квартирі чи перебування тут, в Осаці?
Канае прогулявся вздовж вагона й повернув назад. То тут, то там на платформі стояли проводжаючі. Дехто з пасажирів спішив від турнікета до поїзда. Мандрівних торговців ніде не було видно. „Значить, бенто не куплю,— з досади цмокнув Канае.— Мабуть, і вагон-ресторан уже зачинений”. Невпевненою ходою п'яного до нього наближався якийсь чоловік без парасольки, з руками в кишенях протертого дощовика. У вухах Канае ще досі звучало попередження диктора: „Пасажирам без доплати за швидкість не сідати!” „Мабуть, добре йому, тому чолов'язі,— раптом позаздрив Канае.— І взагалі суботній вечір — це рай для службового люду, кожен може, як тільки захоче, напитися до чортиків. У нього мир. Що йому до того, точиться в Кореї війна чи ні? Ніяка економічна криза не стане йому на перешкоді — він однаково нап'ється. Ну як ти йому втовкмачиш, що на тілі цієї мирної країни ятряться рани десятирічної давності?”
Зненацька п'яний чоловік кудись зник. Замислений Канае й далі проходжувався платформою. „Невже це Осака?” — шепотів він, оглядаючи притихлий вокзал. За кращої погоди тут, мабуть, кишіло б людьми. Незнайома місцевість. А який далекий шлях попереду. О, вже дзвонять. Справді, далекий. І їде він туди лише для того, щоб пересвідчитися, що одна дівчина мертва, а друга ще жива. А вчора ввечері було інакше. „Коли вчора ввечері я сидів за столиком і грів руки над електроплиткою, вони обидві ще були живі”.
Щоб не довелося сідати на ходу в чужий вагон, Канае підійшов до свого, передостаннього. Дарма він виходив на платформу, все одно не побачив нічого, вартого уваги. „Я б ніколи в світі не подумав, що таке може статися. Та я в цьому не винен.— Канае піднявся в тамбур.— Уже нічого не вдієш”. Знову задзеленчав дзвоник. Канае відчинив двері вагона — і в обличчя йому вдарило тепле повітря. Він попростував до свого купе і застав на порожньому раніше місці чоловіка, того п'яного, що трапився йому на платформі. Чолов'яга розвалився на лаві і займав стільки місця, що вистачило б на двох пасажирів, поли його протертого дощовика торкалися підлоги.
— Слухай, ти…
Видно, чоловік міцно спав і нічого не чув. Раптом поїзд загримотів зчепленням і рушив. Канае махнув на все рукою і, переступивши через витягнуті ноги сусіда, сів на своє місце. У чоловіка не було ні портфеля, ні валізки, а, значить, він не збирався їхати кудись далеко. Може, сп'яну забрів у цей швидкий поїзд? Та бог з ним! „Бо, може, всі ми помилилися поїздом, який везе нас туди, куди не треба. І Мотоко Моегі, і Аяко Аймі”,— легко зітхнув Канае і знову потягся рукою до блокнота.
ЗИМА КОХАННЯ
Із завмиранням серця А. стояла під плакучою вербою над каламутним каналом неподалік від закусочної, де К. вгощав її сіруко, і досить далеко від дому, та все одно переживала: а що як хтось із знайомих побачить її? Заходити до закусочної сама не посміла. Минулого разу на прощання К. сказав, що несила чекати аж до наступної неділі, а тому А. радо погодилася зустрітись саме тут у середу. Вибрати кав'ярню на яскраво освітленій центральній вулиці вона й не подумала, бо було в її характері щось старомодне.
Цього вечора асфальтована дорога вздовж каналу була майже безлюдна, та А. не почувалася самотньою. Присівши навпочіпки, вона дивилась на поверхню води, в якій відбивалися зорі. Коли хтось проходив, вона вдавала, ніби кудись іде, але потім знову поверталася на старе місце.
Прибула вона сюди раніше домовленого часу і навіть не відчувала прохолодного вечірнього вітру. Це була її перша таємна зустріч, а тому вона не уявляла собі, як це можна змушувати когось чекати. „К. сподобався мені, тому я згодилася прийти. А чекати не страшно»,— думала А. Здивована власною сміливістю, вона почувалася зараз надзвичайно щасливою. Ніщо її не тривожило. Мабуть, тому, що під час відвідин його кімнати в багатоквартирному будинку К. поводився так, як личить культурній і чемній людині. Вони навпереміну щось говорили. А. розповідала здебільшого про свою рідню і щоденне життя. К. згадав небагато із свого минулого. А коли настав час прощатися і вони встали, їхні тіла ненароком зіткнулись, і К. злегка обійняв її. Від поцілунку А. не відпиралася. Згадуючи про це зараз у темряві, вона відчула, що червоніє. К. соромливий, сердечний хлопець, їй навіть стало жаль його — як-не-як, живе сам-один серед чужих людей. Повз її увагу не пройшло й те, що в нього відірвався ґудзик на сорочці. „Як прийду вдруге, пришию”,— потай вирішила А.
- Предыдущая
- 91/132
- Следующая
