Повiя - Мирний Панас - Страница 52

- Що зводили питати? - спитався його той, як жар займаючись.

- Нi-нi, не грає, - одказав хазяїн.

- Черт с ним! - прогув басюкою Селезньов.

- А-а… в карти? - догадався Колiсник. - Не вмiю i в руках держати. Се не наша забавка, господь з нею!

Тут саме дiвчина принесла на пiдносi два стакани чаю i подала їх Книшевi i Селезньову. Невисокого росту, кругловида, чорнява, одiта по-городянському: у темнiй корсетцi з червоною облямiвкою, у ряснiй спiдницi, з бiлим, як снiг, попередником; невеличкi помiрнi черевички на ногах з зеленими застiбочками. Все те нове, блискуче, як блискучi чорнi її очi, як i довга коса, вичесана та заплетена рожевими кiсниками… Все то на їй так привiтно виглядає, все бере на себе очi.

- Это откуда у тебя такая взялася? - спитав Селезньов хазяїна, коли дiвчина, вiддавши чай, скрилася у хату.

- А що? запала в око? - зареготався Рубець.

- Ну что - запала! Девка, как есть девка - настоящая! Не наших городских шлюх, - бубонiв Селезньов.

- Та вона чогось менi по знаку; я її десь бачив, - казав Книш.

- Бачили? Нi, такої ви зроду не бачили! - реготався Рубець.

- Да ну, не дури! Говори, где взял? - напира Селезньов.

- Найняв. Недавно найняв, - повiдав хазяїн. - Виходжу раз на базар - стоїть дiвчина-селянка. "Ти чого, - питаю, - стоїш тут? Винесла що продавати?" - "Нi, - каже, - найматись…" - "На ловця, - думаю, - i звiр бiжить". Я саме свою комнатну розщитав… Ледащо великої руки було!.. Я до неї: розпитую, чи служила до сього. "Служила", - каже. "У кого?" У кого б ви думали? - спитався хазяїн, помовчавши. Всi тiльки дивились на нього i ждали одказу.

- У Загнибiди! - випалив Рубець.

- Та-та-та… - затарабанив Колiсник. - Знаю, знаю; бачив, бачив… Христею зоветься?

- Христею, - одказав хазяїн. - Як сказала вона менi - у Загнибiди, то я й задумався, - почав вiн далi.

- То-то я и дививсь, що знайоме обличчя, - перебив його Книш. - Десь я її бачив. А я ж її у полiцiї бачив, її пригоняли на слiдствiе.

- Отож i менi страшно стало, - хвалиться Рубець. - Чутка ходила, що дiвчина задавила Загнибiдиху. А гляну на неї - щось не вiриться, щоб така давила. "Ти, - питаю, - коли служила?" Думаю: "Може, давно коли, може, се не та". - "Оце, - каже, - пiсля смертi хазяйки одiйшла". - "Так ти та сама, що казали, задавила хазяйку?" - питаю її. А вона у сльози, як заридає! "Чого ж ти плачеш?" - "Та як же, - каже, - через ту брехню немає менi просвiтку. Ось другий день стою; спитає хто: де була? одкажу, - зараз i назад". Подумав я: "Коли б вона справдi була винна…"

- Та то її вплутав Загнибiда, щоб затягти дiло. Потiм сам в усьому признався, - перебив Книш.

- Та постiйте ж бо, - одказав хазяїн. - Подумав ото: "Коли б була винувата - не пустили б її"; та й кажу їй: "Пожалуй, я тебе найму, тiльки попереду справлюся де слiд". - "То наймiть, зробiть милость", - просить сама. Привiв я її додому, а сам - до слiдователя. I от, як ви кажете, що то її Загнибiда вплутав, так i слiдователь каже… Так я її учора й договорив.

- А дорого? - спитався Книш.

- Десять рублiв, на моїй одежi.

- Талан! - скрикнув Колiсник.

- Питаю її: що за рiк? А вона: "Що хочете, тiльки на вашiй одежi". Кажу - десять буде? "Буде", - одказує. На тому i порiшили.

- Дурна селянка! - смiється Колiсник.

- Та якщо така вона й далi буде, - повiдав Рубець, - то я їй i двадцять дам. Господь з нею! Адже куховарцi плачу три карбованцi на мiсяць, а що З неї? Тiльки й того, що обiд зваре; а як оддала обiд, то зразу й поминай як звали! А ся, може, хоч хати не покине.

- То ще - поки не роззнакомилась. А от, пiдождiть, москаля наживе - почне, як i всi, бiгати, - увернув Книш.

- Правда ваша, правда, - каже Колiсник. - У мене з села була. З пiвроку просто люба-мила, хоч у вухо бгай, а познайомилась з москалями - зараз i пiшла у хльондри. Що тi москалi лиха з слугою роблять!

- Що москалi - то москалi, - умiшався Рубець, - а то ще и такi, як у мене куховарка. Зараз i почне нашiптувати та наставляти: i того не роби, i то не твоє дiло; i води не носи, i грядок не поли. Думаю розщитати прокляту! За одно й держу: нiхто кращого борщу не зварить, як вона: їм - не об'їмся! Зате ж i зло неабияке: коло печi не стiй, нiчого не кажи, нi в вiщо не мiшайся, - так зразу i присне, так i палахне вгору!

- Городська, городська, - мовив Колiсник. - Се вже коли городським миром помажеться - пиши пропало!

Тут саме увiйшла Христя за порожнiми стаканами - i розмова стихла.

- Ну, а за що ж то Загнибiда загубив свою жiнку? - спитався Колiсник, коли Христя вийшла.

- За що? Хто ж його знає, за що, - повiдав Книш. - Усяко кажуть: однi його винуватять, другi їi. Вона, кажуть, ревнива дуже була… Вiн їздив кудись та забарився на один день; вона й напалася… Ну, вiн i пом'яв…

- Добре попом'яв, що й на той свiт одправив. Нi, вiн таки лихий був, а вона дуже добра. Я знаю її, вона кума моя; i його знаю - завзятий! - толкувався Колiсник.

- Да о чем мы толкуем? - гукнув Селезньов. - Играть-то будем или нет? - випалив вiн, визвiрившись на хазяїна.

- Зараз! зараз! - замовив той. - Христе! як би столик сюди принести!.. Чи, може, у бесiдку пiдемо? Тихо тепер, засвiтимо свiчку i - катай-валяй!

- Да мне все равно. Кого ж четвертым?

- Хто четвертим? - пита хазяїн. - Нема четвертого.

- А ваш квартирант? - спитав Книш. Рубець тiльки махнув рукою.

- Не гра?

- Другим бог i квартиранта пошле такого як слiд, - одказав Рубець. - А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хатi.

- Що ж вiн робе? - спитав Книш.

- Пише щось, читає…

- Дурак, видно! - рiшив Селезньов. Колiсник зареготався, а за ним i Книш.

- Само собою - дурак! - доводе Селезньов. - Молодому человеку погулять-поиграть, а он сиднем сидит в комнате. Молодому человеку все нужно Знать, все видеть - да!.. За барышнями ухаживает?

- I не дума, - одказав Рубець. - Кажу ж: сидить собi в хатi. Ото тiльки й виходу у його, що служба.

- Ну, дурак и есть!

- А нашi людцi хвалять: немає, кажуть, там чоловiка за його вдатнiшого, - каже Колiсник.

- Та вiн-то не дурний. Начитаний - по-книжному так i гвоздить! - правує Рубець.

- Из новых, значит! Уж эти мне новые! Ничего никогда не видел, никакого дела не работал, а критиковать - давай! Слышали: корреспондент проявился… Описал всю нашу управу.

- Ну? - гукнули разом Рубець i Книш.