ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ? - Мирний Панас - Страница 28

XXVII

Час не стояв на місці. Воля поламала віковічні ланцюги, на котрих ще з дідів-прадідів прикували до панів колись вільні хутори, села. Задурманений неволею люд почав продирати очі… і нічогісінько кругом себе не бачив, окрім - панів та мужиків!… Неволя порізнила дітей одних батьків, одних матерів; вирила між ними глибокий яр, котрого ні перейти, ні переїхати… По один бік яруги стояли потомки козацької старшини, московські й польські приблуди, осиротілі діти Юди, панки й полупанки у мундирах з мідними ґудзиками… Усе то була ватага, вигодувана чужою працею, обута й зодягнена чужими руками… Тепер вона стояла і, як голодний вовк, клацала зубами, поглядаючи зо зла на другий бік яру, де потомки козачі копалися в сирій землі - без пам'яті про славну бувальщину дідів своїх, без пам'яті про самих себе.

Сталися зміни і в Гетьманському, і в Пісках.

Умер предводитель Василь Семенович Польський, а його сина ледь умовили зайняти батькове місце. Був він чоловік дуже недалекого розуму, ще меншої сміливості, ще слабішої волі. Тільки й батьківського, що пиха панська.

Та часи тепер були зовсім не ті, щоб однією пихою жити.

Захопив владу в цілому повіті і заправляв за спиною у нового предводителя Шавкун - чоловік ні дурний, ні розумний. Був він на коні, був і під конем. Його батько був убогий, помер рано. Хлопця віддали у бурсу розуму добувати, а там немилосердно били за будь-яку провину, чи й без провини. Забили до того, що з моторненького хлопчика зробився якийсь тупиця, убоїще. Підріс - почав красти, підбивати товаришів на пустощі, а далі й пити почав. Мучились із ним «святі отці», мучились, та й вигнали з «філософії»… голого, босого й простоволосого! Куди йти? Хтось, мабуть, на жарти раяв іти в університет. Зробився він студентом, та старий гріх завів його в холодну, а звідти на вулицю… Побрів він у Гетьманське до знайомого Чижика. Той порадив іти на службу. Став Шавкун служити в канцелярії предводителя. Тихий, покірний, перед старшими шапку здалека знімає. Незабаром умер старий письмоводитель, а Шавкуна перевели на його місце. Уже перед ним шапки ламали, але він не покладав надії ні на шану, ні на повагу, а цінував тільки гроші.

Так оцей-то прониза й підлабузник держав тепер цілий повіт у руках замість ледачого «предводительського синка». Той і лапки склав: роби, мов, що хоч, що знаєш!

Настало нове життя і для Чіпки. Люди його поважали, шанували, бо Чіпка чоловік добрий - у біді поможе. Становий став їздити до нього у гості. А як стали вибирати земство - то піщани першим назвали Чіпку.