Сад божественних пісень - Сковорода Григорий Савович - Страница 16

16

Пісня 16-та

На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi» [161] .

Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.Минула нудьга. Свiт любо сяє.Веселicть сердечна - це ведро [162] неба ясного,Коли преминув морок, шум вiтру мирського.О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.Проте вже веселка менi яскраво заграла,Неначе голубка менi мир звiщувала.Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!Вже кволостi край, встав я iз гроба.О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.

161

Буття, IX -13.

162

«Ведро» - значить небесну свiтлiсть i чистоту повiтря; ввiйшли у слав'нську iз еллiнської; у них про свiтлiсть повiтря говориться