Пульс всесвiту - Бабула Володимир - Страница 16

В ролi професора

Будинок, в якому я живу, мiститься на протилежному кiнцi Праги. До центру було ще далеко, а я вже втомився. Отож знову довелося скористатися з послуг монорейкової дороги.

Несподiванки тривали: я нiяк не мiг знайти своєї домiвки. Вздовж i впоперек обiйшов увесь район, аж доки зовсiм випадково не натрапив на наш будинок. Я насилу його впiзнав: оштукатурений, освiтлений променями штучного сонця, вiн видавався щойно купленою iграшкою новорiчної ялинки.

I всерединi було багато змiн. Сходи й стiни оздоблено красивою пружною пластмасою; у вiльнiм просторi помiж сходами вмонтовано новiтнiй лiфт. Усе це добре, але незабаром я помiтив ще одну, вже аж нiяк не бажану змiну: на дверях моєї квартири була прикрiплена табличка з написом: "КАРЛ ЯНОВСЬКИЙстудент фiзик".

От тобi й маєш!.. Я почухав потилицю, ще раз глянув на табличку. Сумнiву не було: хтось скористався з мого нещастя i за час моєї вiдсутностi захопив мою квартиру!

Я рiшуче почав стукати у дверi. Але студента вдома не було. Я розлютився. Потiм заспокоївся: адже все це тiльки сон! Та пiдсвiдома тривога не зникала: втрата власної квартири — надто твереза дiйснiсть; важко помiстити її у фантастичний сон.

"Пiду до редакцiї,- вирiшив я. — Дiзнаюсь у чергового, що зi мною дiється".

У центрi мiста на мене чекало нове приголомшення: старенький особняк нашого видавництва я взагалi не знайшов, на його мiсцi стояв новий будинок, а навпроти на пишно прикрашеному павiльйонi з високими колонами палахкотiв напис: "МIЖНАРОДНИЙ ВОКЗАЛ".

— Нiчого не розумiю! — промимрив я у вiдчаї.

Становище в мене справдi було жахливе. Нi житла, нi знайомих, — один у дивно змiненому свiтi. Я не мав навiть змоги визначити, дiйснiсть це чи маячення, кошмарний сон чи твереза реальнiсть. I найголовнiше, десь у пiдсвiдомостi, не згасаючи анi на мить, перебiгали якiсь невиразнi, неоформленi спогади, натяки на щось давно минуле й iлюзорне, а я не мiг їх ухопити, зробити чiткiшими.

"Квартири немає, а спати менi хочеться й увi снi, — мiркував я, щоб вiдвернути свою увагу. — Без паспорта i без грошей до готелю не поткнешся. Отже, треба переспати на вокзалi, а завтра вже якось там буде".

Обравши таке рiшення, я попростував до павiльйону. Пiд колонадою до мене пiдбiг лiтнiй чоловiк. Його обличчя сяяло дружньою посмiшкою.

— Вiтаю вас! Вiтаю вас, колего, з великим успiхом!.. Наш iнститут пишається вами!.. Коли ж намiчається старт?

Неконтрольованi спогади в моєму мозку помчали ще прудкiше. Уривки фраз. Обличчя. Апарати. I все це переплуталося в страшенно складнiй мiшанинi. Самi собою вирвались слова:

— Ще не знаю. Ще не все готово.

— А куди ж це ви зараз прямуєте?.. Я чув, що перед польотом ви одержали вiдпустку?

— До Лондона… — я вже схаменувся i сказав перше, що спало на думку, аби швидше розлучитись з незнайомим.

Той аж нiяк не здивувався з моєї вiдповiдi:

— Ну, то щасти вам! Попутного вiтру вiтрилам вашого антигравiплана!

На якусь мить перед моїми очима з'явився антигравiплан. Моє дiтище, моя мрiя!.. Я ухопився за оцей рятiвний спогад, але вiн одразу ж потьмянiв, побляк i розплився… Так, так… Я збирався написати статтю про зорянi кораблi майбутнього; той силует, що промайнув передi мною, тiльки витвiр моєї уяви…

Чоловiк, який стояв проти мене, все говорив i говорив; вiн розповiдав, що вiдбулось за останнiй час у iнститутi, де ми нiбито з ним колись працювали, а я тiльки мовчки кивав головою на знак згоди, аби не зрадити себе.

Нарештi «колега» подивився на годинник:

— О, вам треба поспiшати! Поїзд вирушає через десять хвилин!.. Ну, то ще раз — щасливої дороги!

Я з полегкiстю помахав услiд незнайомому знайомцю i попрямував до вокзалу.

"У Лондон, так у Лондон!.. — мiркував я з дивним спокоєм. — Хiба не все одно куди, якщо сам не усвiдомлюєш, хто ти такий i де опинився".

Ескалатор занiс мене глибоко пiд землю на прекрасно обладнаний перон. Нечисленнi групи пасажирiв поспiшали до вагонiв, — мабуть, поїзд мав незабаром рушити.

Знову проклятущi спогади!.. Де я бачив оцi велетенськi двоповерховi вагони та зализаний атомний локомотив?.. На сторiнках редагованого мною журналу?.. Нi, не те, не там… То де ж?

Мої неспокiйнi роздуми урвала гарненька дiвчина в синiй формi:

— Заходьте, прошу, поїзд зараз рушає!

Я хотiв заперечити, що не маю квитка, але не сказав цього i мовчки зайшов до вагона. Зразу ж по тому дверi за мною зачинились, i поїзд тихо рушив.

— Дозвольте, я проведу вас до вашого купе, — сказала менi дiвчина.

Я покiрливо пiшов услiд за нею. Ми пройшли довгим коридором i вузькими сходами пiднялись на другий поверх. Дiвчина вiдчинила дверi з номером «42» i з милою посмiшкою запросила мене.

Ой леле! Та хiба ж це купе поїзда?! Це скорiше розкiшний люкс готелю? Велика кiмната. Письмовий стiл. На столi телефон з екраном-вiдеофоном. У кутку — новiтнiй телевiзор.

Коли дiвчина пiшла, я з цiкавiстю зазирнув у всi дверi кiмнати. Першi вели до ванни, другi — до холодильника, повного напоїв та продуктiв, третi — до невеличкого салону з кiлькома крiслами навколо низенького столика… Квiти, простi меблi, шафи в стiнах, постiль — ну, просто королiвське ложе!

Не роздягаючись, я впав на ту постiль.

"Хай буде як буде… — мiркував я, засинаючи. — Можливо, я прокинусь уже в нормальному життi".

Мої сподiвання були марнi. Коли я раптово прокинувся, в очi било свiтло, що проникало крiзь нещiльно прикритi запони вiкон вагона.

"Куди я їду?.. — мiркував я, намагаючись пригадати вчорашнiй день. — Як я тут опинився?"

Я пiдняв завiсу i зацiкавлено почав дивитись у вiкно. А думки весь час кружляли навколо того ж запитання, що зi мною сталося?

Кiлька днiв тому я вiдвiдав таємничого Пегаса, який приглушив мене у своїй лабораторiї. Мабуть, вiн щось зробив з моїм мозком: отямившись, я потрапив у незвичайний, чудний свiт… Безлюдна Мала-Страна… До невпiзнання змiнена Прага… Професор… Антигравiплан… А тепер сиджу в казковому атомному поїздi, що мчить до Лондона…

Свiт, в якому я нинi живу, непогано продуманий. Шкода тiльки, що я потрапив сюди непроханим гостем i втрачу його назавжди, як тiльки опритомнiю. Отож я повинен використати кожну хвилину перебування в майбутньому, щоб докладнiше познайомитися з ним. Треба почати хоча б з атомного локомотива…