Пульс всесвiту - Бабула Володимир - Страница 26

"Бумеранг" повертається

Близькi, яких ми тимчасово втрачаємо, а потiм знаходимо знову, стають нам дорожчими вдвiчi. Те саме можна сказати й про речi та про умови життя.

Скiльки незабутнiх, прекрасних днiв ми прожили з Євою та двома невгамовно допитливими хлопчиками пiсля мого приїзду з Букави! Ми лишились у Празi на час вiдпустки, щоб перед польотом у Всесвiт я мiг "набрати повнi груди рiдного повiтря", як висловилась Єва.

Тiльки в останнi днi вiдпустки наше ясне небо затягнуло хмарками: Єва почала умовляти, щоб я вiдмовився вiд участi в дослiдженнi антигравiплана. Вона доводила, що я вже й так попрацював на суспiльство i що тепер на мене мають право дружина та дiти.

Єва знала, що всякi умовляння — марнi: я був головним конструктором корабля i не мiг перекласти риск дослiджень на iнших.

В Африцi я застав своїх друзiв у розпалi приготування до польоту. Столяров, Греттi та Ханг старанно перевiряли апаратуру, поповнювали запаси антиречовини в батареях, випробовували корабель в короткочасних польотах.

— На скiльки днiв ви заготували продукти? — запитав я.

— Аж на п'ятдесят рокiв! — заспокiйливо сказав Орлов. — Нам все одно потрiбен баласт, а енергiї вистачить.

— Невже ви хочете мандрувати цiлих пiвстолiття? — жартував Ханг. — Ми повернемось через десять днiв.

За день до старту все було переглянуто i перевiрено. Лишився тiльки останнiй урочистий акт — хрестини антигравiплана. Це почесне завдання було доручено Євi.

— Хай ваш корабель називається «Бумеранг», бо бумеранг повертається! сказала вона тремтячим голосом. Хоч уста її посмiхались, в очах була туга.

Старт був такий простий, нiби вiд морського порту вiдчалював звичайний пасажирський лайнер. Тiльки репортерiв було трохи бiльше. Та це й не дивно: йшлося про генеральну репетицiю в дослiдженнях нового типу космiчного корабля.

Ми зайняли свої мiсця бiля апаратiв, i «Бумеранг» легко пiднявся у височiнь. Вiн був просто невагомим i спливав, як повiтряна куля.

Дослiдження запланували на десять днiв. Вiдвiдання супутника-обсерваторiї на стацiонарнiй орбiтi, зупинка на центральному космодромi Мiсяця та вивчення астероїда Ероса, який у цей час максимально наближався до Землi, — така була наша програма.

На супутник-обсерваторiю ми прибули вчасно. Подорож на Мiсяць теж почалася щасливо. Однак незабаром Манго зафiксував непередбачене наростання швидкостi i вiдхилення вiд заданого курсу. Спробували виправити помилку, та зрадило управлiння. А швидкiсть наростала так, що вже давалося взнаки перевантаження. Довелось лягти на антигравiтацiйнi лежаки.

Було ясно: сталася катастрофа. З Землi та Мiсяця стартували кiлька кораблiв, поспiшаючи нам на допомогу, але наша швидкiсть зросла настiльки, що наздогнати нас було неможливо. Апарати, що затiнювали гравiтацiю, ми вимкнули, маючи надiю, що нас затримає сила тяжiння Землi та Мiсяця, але корабель мчав дедалi швидше.

Ми з розпачем спостерiгали, як вiддалялась рiдна планета, як повiльно зменшувалось Сонце, аж доки не перетворилось на яскраву зорю. На довершення нещастя, ми втратили зв'язок з людьми.

Нас охопив жах. А мене до всього мучило ще й вiдчуття власної вини. Я намагався пригадати, що я поклав у отой проклятий портфель?!

I раптом закричав нестямно:

— В портфелi записка. Я знайшов помилку в наших розрахунках! Знаю: йшлося про щось дуже нескладне, майже елементарне… Будь навiки проклятий, Пегасе, за те, що ти потьмарив мою пам'ять!

Вибух мого розпачу змусив отямитись Орлова та Манго. Саме вони й порадили менi писати щоденник, аби я мiг вiдновити пам'ять.

…Коли це я брав щоденник? Уже не пам'ятаю. Ми працюємо iнтенсивно, напружено, — адже тут ще нiколи не бувала людина, сюди не зазирнеш i телескопом.

Пропливли фантастичнi строкатi туманностi та згаслi зорi; бiля одного з невiдомих сонць до нас наблизилась маленька цiкава комета з пишним хвостом. Всесвiт лишається таким же величним i урочистим, тiльки ми його вже не боїмось. Перед нами блиснув крихiтний промiнчик надiї.

Сьогоднi вранцi — ми й досi живемо за земним часом — Манго збудив нас на двi години ранiше нiж треба. Коли я спросонку побачив його сяюче обличчя, в мене тьохнуло серце: мабуть, Манто знайшов можливiсть повернутися на Землю. Тiльки нi, йшлося про iнше.

— Друзi, швидше, швидше! — тягнув вiн нас до екрана астротелевiзора.

Затамувавши подих, ми дивились на чудовий образ. У рваному отворi посеред непоказної червонуватої туманностi з'явився обертальний центр нашої зоряної системи. Це було розжарене серце Галактики, навiки сховане вiд людських очей, — розжарене ядро, навколо якого обертаються мiльярди зiрок разом з нашим животворним Сонцем.

Як шкода, як невимовно шкода, що запону однiєї з найголовнiших таємниць Всесвiту змогли зiрвати тiльки ми, бранцi безмежностi. Кольоровi знiмки центру Галактики ми вже надiслали на Землю, але чи долетять вони туди хоч коли-небудь? Чи перехоплять їх нашi вченi?

Будь назавжди прославлений, центр Галактики! Саме вiн допомiг прокинутись i останнiй паралiзованiй клiтинi мого мозку. Я знайшов помилку: надмiрна концентрацiя антиречовини в однiй точцi викликає невiдомi досi сили взаємодiї з центром тяжiння всiєї зоряної системи. Я це передбачав ще тодi, на Землi. Нашвидкуруч записав розрахунки на зворотному боцi фотографiї… та й забув про все на свiтi.

Кiлька батарей з антиречовиною ми знищили в мiжзоряному просторi. Всi iншi рiвномiрно розташували в антигравiпланi поза критичними межами взаємодiї. Як мало зроблено — а результат колосальний! Наш корабель уже скоряється!

"Бумеранг" повертається додому. Єдине, що нас хвилює, це думка про час за теорiєю вiдносностi. Скiльки днiв, рокiв чи столiть минуло на Землi? Чи знайдемо ми вдома своїх рiдних? Чи не зустрiне мене Прага, як чужоземця?

Хай буде як буде, але нас таки привiтають люди, справжнi люди, без яких уся велич Всесвiту — мертва.

Хай же пульсує i дихає Всесвiт! Щасти вам, спiваючi туманностi!

"Бумеранг" повертається додому!

"Бумеранг" повертається…