Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 48

Півтора Григорюка

І найбільше за все на світі йому хотілося якимось чином підслухати або перехопити листа й дізнатися, що вона його любить понад усе на світі. Що у вирі людських стосунків, шлюбних і позашлюбних, легких і складних, існує велике кохання, і саме вона кохає саме його. Вона з'являлася двічі чи тричі на рік у зв'язку з дисертацією, телефонувала до нього і вони зустрічалися. Завжди було добре. Вона з'являлася саме тоді, коли він залишався вдома сам, ніби хтось подавав їй умовний знак, що його дружина з дочкою поїхали у відпустку або до тещі. Втім, дружина від'їздила досить часто, натрапити на її відсутність було неважко. Отже, вона з'являлася двічі чи тричі на рік, і завжди було чудово. Жодних зайвих розмов, жодних дорікань, жодних претензій. Всі інші жінки в його житті претензії до нього мали. Для однієї він був навіть чимось гіршим, ніж кати гестапо. Ті калічили людські тіла, а він, виявляється, розмазав по стіні душу, залишилось тільки тіло, зате тіло цілком гладке й доглянуте: ходить, похитує апетитними стегнами… Ні, вона завжди з'являлася з усмішкою, з нею ж і зникала десь у своєму Рівному. Та йому все здавалося, що він ось-ось дізнається про її таємницю. Але мабуть, для цього ще не настав час… Якось вона зникла більше ніж на рік. Він почав сумувати, неоднораз телефонував у Рівне: слухавка довго стогнала й тужила, але ніхто не озивався. А потім вона з'явилась і сказала, що народила дитину, але дисертацію все одно треба писати, й ось вона приїхала до шефа. Щоразу вона поіншому називала ім'я та по батькові шефа. Він у неї був і Дмитром Петровичем, і Петром Дмитровичем, і Демидом Платоновичем. І тема дисертації у неї мінялась: то «Особливості кінцівок джмелів», то «Еволюція слуху від амеби до людиноподібної мавпи», а то й «Історія інсектології у Новій Зеландії». А йому іноді так хотілося думати, що ніякої дисертації вона не пише, ні шефа, ні пів-шефа у Києві не має і приїздить за власний кошт аби тільки побачитися з ним. Іноді вона розповідала про свого чоловіка. То він її побив, аж зламав ребро, то замкнув на цілу ніч у туалеті – і як вона тільки не вдарилася головою об унітаз, а то подарував їй діаманти – ось цей платиновий хрестик, а в ньому два камінці. Не підробка – справжні діаманти. Він не розумівся на коштовному камінні та благородних металах, але ловив губами той хрестик, було прекрасно. А може, ніякого чоловіка в неї нема, і ніхто її не займає, поки вона не з ним, вона тільки й живе передчуванням зустрічей, спогадами про минулі побачення, а чоловік, поламані ребра, кінцівки джмелів, – усе це вигадки, є тільки він, вона, непевний притулок на кілька годин, його губи на сумнівних діамантах… А дитина, яку вона народила?.. Тут туман зачарування зникав. Мати дитину у Рівному йому не хотілося. Досить із нього законнонародженої у Києві.

Але на все свій час. А час іде швидко. Вони зустрічаються вже – о, Господи! – 8 років! Познайомилися ще за Брежнєва, дитину вона народила десь за Андропова, а тепер ось уже перебудова йде котрий рік. Невдовзі буде 10, 15, 20 років від їхньої першої зустрічі. І ось увійдуть в його життя дві гарні жінки – таємна дружина, таємна донька… Такі мрії проймали його у важкі хвилини, коли здавалося, що життя опинилося у глухому куті, й тоді він уявляв собі їх обох, струнких і гарних, схожих і різних. Варіантів зустрічі безліч: восени в білих плащиках, у чобітках на дзвінких підборах, узимку в пухнастих шубках, у гарних хустках, вліті – в однакових відкритих сукнях, тільки хрестик буде на шийці в доньки. Хоча, здається, у неї хлопчик, а не дівчинка, то він звик, що як дитина, то обов'язково дівчинка… А чи є в неї взагалі та дитина? За той рік, що її не було, вона не змінилася, залишилась такою ж…

I що воно буде, коли вона напише свою дисертацію й захистить її? Невже тоді вона назавжди зникне з його життя?

Він ніколи не відпроваджував її на поїзд, може, вона і не в Рівному мешкає, а десь в іншому місті, або взагалі, у Києві, що тут дивного – у місті, де є і Березняки, і Троєщина, і Борщагівка…

Й одного разу крізь нього таки пройшов струм високої напруги, а нижня щелепа відвисла. Він читав у «Золотій рибці» газету і сьорбав каву, коли раптом за спиною почувся знайомий голос:

- Він величезний. Ну, уявляєш… Ну… – вона, певно, довго не могла дібрати слів, щоб сказати наскільки був величезний той, про кого йшлося. – Ну… півтора Григорюка!

- Півтора Григорюка? – не повірила співрозмовниця, – не може такого бути!

- Ну, не півтора, так один і три від Григорюка – це вже точно!

- Все одно, – не вірила друга, – та один Григорюк, та нуль вісім від Григорюка – це вже дуже багато!

- Та ні, які там нуль вісім! Півтора! Ну може один і три.

Він вважався великим мужчиною, носив 44-й комір сорочки і 44-й розмір взуття. Але щоб півтора якогось Григорюка… І що то за одиниця виміру така – Григорюк? Він почав нервово дослухатися до їхньої розмови. Жінки щось зашепотіли одна одній на вухо. Зареготали… Він трошки підсунув стільця до їхнього столика і вона побачила його.

Він навіть не знав, що вона вже в Києві, вона познайомила його з подругою, він пересів до них, і почалася легка бездумна розмова, де кожне слово сприймається як надзвичайно влучне й дотепне. Він почастував їх кавою зі словами «Гуляти, так гуляти», що було зустрінуто неабияким реготом, а потім вони ще їли якісь тістечка і фруктове желе.

А ввечері вона прийшла до нього. Розповідала, що її чоловік їздив до Таїланду укладати якусь торговельну угоду (і що то робить людина такого рівня у Рівному?), і привіз альбом з кольоровими ілюстраціями, на яких різні способи спілкування чоловіка з жінкою, тепер не дає спокою; їй кортіло поділитися набутим досвідом і вона порадила неодмінно показати оте своїй дружині. Він зауважив, що з дружиною у них інші пропорції, і знову згадав про Григорюка. І вперше відчув щось схоже на ревнощі. Той Григорюк, що складав дві третини або три чверті від нього, мабуть-таки існував у її житті. Хоча, хто його знає, яку роль відігравав Григорюк у житті тих жінок. Може, зовсім і не про нього йшлося, і не він дорівнює півтора Григорюка. А він іще матиме нагоду дізнатися, яку таємницю приховує її зовні веселий сміх.