Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр - Страница 48

– Він не скаже,– сказав Кролик.– Покладіться на мене.

І Кролик, не гаючи часу, подався геть.

Назавтра погода дуже змінилася. Можна сказати, що вона обернулася негодою. Замість сонця й тепла – холоднеча й туман.

Самому Пухові все це було не страшно, та коли він уявив увесь той мед, що його бджоли не зроблять цього дня, йому стало дуже шкода бджіл.

Він поділився своїми думками з Пацем, а Паць сказав, що він думав не так про це, як про те, як же холодно й сумно буде тому, кого начебто загублять цього холодного й туманного дня в гущавині Лісу.

Та коли вони з Пухом підійшли до Кроликової хатки, Кролик сказав їм, що це саме такий день, який їм треба, бо Тигра увесь час вискакує і забігає наперед, і, тільки-но він зникне з очей, вони всі хутенько звернуть убік, і він ніколи їх більше не побачить.

– Зовсім ніколи? – спитав Паць.

– Та ні, лиш доти, доки ми його знову розшукаємо, Пацю. До завтра або іще до колинебудь. Ходімо. Він нас чекає.

Коли вони підійшли до Кенжиної хатки, виявилося, що Ру – найближчий друзяка Тигри – їх також чекає і це псує всю справу. Але Кролик, прикривши лапкою рота, прошепотів до Пуха: "Покладіться на мене",– і підступив до Кенги.

– Я гадаю, що Крихітка Ру сьогодні хай краще не йде,– сказав він.– Сьогодні не варто.

– Чому? – спитав Ру, хоча вважалося, що він нічого не чує.

– Бридкий день,– сказав Кролик.– Собача погода, сирість. А ти сьогодні вранці кашляв.

– Звідки ти знаєш? – обурено спитав Крихітка Ру.

– Ой Ру, а ти мені навіть не сказав! – докірливо мовила Кенга.

– То був печивний кашель,– сказав Ру,– печивний, а не такий, про який кажуть мамі.

– І все ж, любий, мабуть, сьогодні не слід. Нехай іншим разом.

– Тоді завтра? – спитав Крихітка Ру голосом, сповненим благання та надії.

– Подивимось,– мовила Кенга.

– Ти завжди тільки дивишся, а тоді нічого не буває,– сумно сказав Крихітка Ру.

– Такого дня, Ру, ніхто нічого не може роздивитися,– сказав Кролик.– Та й ми, напевне, підемо не дуже далеко, і до обіду всі... ми всі... ми... А-а, Тигро, це ти?.. Ходім! Бувай здоровенький, Крихітко Ру! До обіду ми... Ходімо, Пуше! Всі готові? Чудово. Пішли!

І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком – один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав – так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.

Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.

– Одразу після цього разу! – сказав він.– Попередь Пуха.

– Одразу після цього разу! – сказав Паць Пухові.

– Що одразу після разу?– спитав Пух.

Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.

– Пора! – сказав Кролик.

Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...

У Лісі було тихо-тихо – анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.

– Тс-с!.. – сказав Кролик.

– Я й так,– сказав Пух.

Почулося тупотіння... І знову запала тиша.

– Агов! – сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.

– Де ви?! – гукав Тигра.

Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.

– Чудеса! – сказав Тигра.

На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.

Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:

– Ну що? – прошепотів він гордо.– Бачили? Усе, як я казав!

– А я все думав,– сказав Пух,– і ось надумав...

– Ні,– сказав Кролик. – Потім. Біжімо. Швидше!

І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.

– А тепер,– сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,– можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?

– Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?

– Бо це дорога додому.

– А-а! – сказав Пух.

– А, по-моєму, треба правіше,– занепокоєно сказав Паць.– Як ти гадаєш, Пуше?

Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.

– Та бач,– нерішуче почав Пух.

– Гайда! – сказав Кролик.– Я чудово знаю дорогу! – і вони побігли далі.

За десять хвилин вони зупинилися знову.

– Це просто смішно,– сказав Кролик,– але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..

– Ось ми й тут,– сказав Кролик ще за десять хвилин.– Ні, здається, не тут...

– А зараз,– 'сказав Кролик ще за десять хвилин,– ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?..

– Дива та й годі! – сказав Кролик ще за десять хвилин.– Чого це в тумані все здається однаковим? От сміхота! Ти помітив це, Пуше?

Пух сказав, що помітив.

– Наше щастя, що ми так добре знаємо свій Ліс, а то могли б заблукати! – сказав Кролик ще за годину.

І він засміявся так безтурботно, як може засміятися лише той, хто знає свій Ліс так чудово, що не може в ньому заблукати.

Паць бочком, бочком непомітно відстав і підкрався до Пуха ззаду:

– Пуше! – прошепотів він.

– Що таке, Пацю?

– Та нічого,– сказав Паць і вчепився Пухові за лапку,– Мені просто захотілося бути ближче до тебе.

.......................................

Коли Тигра перестав чекати, що друзі його знайдуть, і коли він стомився гуляти сам, без нікого, кому б він міг сказати: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – тоді він вирішив, що треба повертатися додому.